Міністерство внутрішніх справ України

Національна академія внутрішніх справ

Навально - науковий інститут заочного та дистанційного навчання

КУРСОВА РОБОТА

З навчальної дисципліни «Адміністративне право»

На тему № 10 «Звернення громадян до публічної адміністрації»

Студентки 9 групи 2К-А курсу

Репійчук Юлії Євгеніївни

Залікова книжка №09-230КА

Домашня адреса: м. Бровари

вул. Незалежності 13 кв. 21

Київ - 2011

План

Вступ.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи.

2. Поняття та види звернень.

3. Особливості розгляду звернень громадян в органах виконавчої влади (на прикладі Київської міської ради ).

4. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації.

Висновок

Література

Вступ

Конституція визначила демократичний, правовий, соціальний характер Української держави. Людина, її життя і здоров я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Виходячи з даного пріоритету права і свободи людини та їх гарантії, що забезпечуються адміністративним (право на звернення) та судовим захистом, визначають зміст і спрямованість діяльності держави в особі її органів. Через зміст Конституції України проводиться головна ідея, яка полягає в тому, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність. Досягнення максимальної ефективності такого функціонування пов'язане із таким багатогранним явищем як законність. Реалізація законності в державі базується на системі гарантій, дієвість якої покликана зробити законність реальною. Гарантії законності - це позитивні об'єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства і добробуту народу. До них належать спеціальні юридичні засоби і способи, серед яких особливе місце належить зверненням громадян до органів державної влади чи місцевого самоврядування із заявами, пропозиціями і скаргами. Звернення громадян є важливим засобом забезпечення, захисту та утвердження всіх прав людини і громадянина, закріплених Конституцією України.

Громадяни України у своєму повсякденному житті зіштовхуються з необхідністю звертатися по тим чи іншим питанням в установи, організації, органи влади тощо.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, - зазначено у ст. 3 Конституції України. Сьогодні основною формою організуючого впливу публічної влади на суспільство є їх взаємодія з метою задоволення як потреб всього суспільства, окремих його частин, так і окремої особи. Без такої взаємодії існування як публічної влади, так і суспільства неможливе.

Право на звернення є одним з конституційних прав громадян України. Зокрема ст. 40 Конституції України говорить: «Усі вправі направляти індивідуальні чи колективні письмові звертання або особисто звертатися в органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадовим і службовим особам цих органів, що зобов'язані розглянути звертання і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.» [1]

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України, наданого ст. 40 Конституції України, права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян у відповідності їх статутом пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржити дії посадових осіб, державних і суспільних органів.

Право громадян на звертання - це одне з найбільш важливих, як мені здається, політичних прав громадян. Звичайно, неважливих прав бути не може, але дане політичне право достатнє актуально сьогодні саме в нашій країні, тому що здійснення права на звернення допомагає здійсненню і захисту інших прав людини і громадянина.

Об'єктом даної роботи є Звернення громадян до публічної адміністрації. У свою чергу, до предмету дослідження даної курсової роботи відносяться: загальний огляд джерел за темою роботи, поняття та види звернень, особливості розгляду окремих видів звернень, судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації.

В Україні проблемам звернень громадян до публічної адміністрації до останнього часу не приділялося належної уваги. Окремі питання звернень громадян як засобу забезпечення законності досліджували у своїх роботах В.Б. Авер'янов, Н.В. Александрова, В.І. Антипов, О.М. Бандурка, Ю.Ц. Битяк, А.С.Васильев, І.П. Голосніченко, С,Т. Гончарук, Р.А. Калюжний, В.К.Колпаков та інші. Але системне дослідження проблеми розгляду звернень громадян до публічної адміністрації поки що відсутнє, тому воно є новим напрямом наукового пошуку.

Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу наукових розробок, узагальнення правозастосовної практики, вітчизняного і зарубіжного досвіду виявити стан і визначити закономірності, тенденції правового й організаційного забезпечення розгляду звернень громадян до публічної адміністрації.

Дана робота складається із вступу, висновків, чотирьох логічно пов'язаних розділів та списку використаної літератури.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

З самого початку хотілося б зауважити, що основним нормативно правовим актом, який регулює питання звернення громадян до публічної адміністрації є основний закон України - Конституція України.

На розвиток конституційних положень діє низка нормативних актів, які регламентують ці питання. По перше, це Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, який « регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.»[3]

Крім нього найважливішими актами, що регулюють правовідносини цієї сфери є Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997року, та інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації. Слід зазначити, що останнім часом майже всі законодавчі акти містять норми, що передбачають питання оскарження дій посадових осіб. Тематика є досить актуальною і широко досліджуваною практичними і теоретичними фахівцями у галузі адміністративного та конституційного права, дослідниками в області теорії держави і права України. Слід підкреслити, що в окремих випадках джерелами можуть виступати й інші нормативно правові акти .

Право громадян звертатися особисто, а також направляти індивідуальні і колективні звертання в державні органи й органи місцевого самоврядування є одним з найважливіших засобів прояву суспільно-політичної активності громадян, зацікавленості їх у суспільних справах, а також захисту ними своїх прав.

Отже, право громадян на звернення закріплене в:

1) ст.40 Конституції України від 28.06.1996р.

2) Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996р. зі змінами та доповненнями.

3) Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затверджена Постановою Кабінету Міністрів N 348 від 14 квітня 1997 р.

4) Законі України від 23.12.1997р. "Про уповноваженого Верховною Радою України з прав людини".

5) Цивільний кодекс України.

6)Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991р.(ВВР.- 1992.-№4.-ст.14)

7) Європейська конвенція по правах людини.

Крім загальнодержавних нормативних актів, важливі питання забезпечення прав громадян на звернення регламентовані відомчими нормативними актами. Такими, наприклад, є Інструкція про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг і організацію особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України (затверджена наказом МВС України від 10 червня 1998р. №414), Правила розгляду звернень громадян до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та її територіальних органів (затверджені наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 липня 1997р. №186).

Зазначені нормативні акти містять як матеріальні, так і процесуальні норми й утворюють законодавство України про звернення громадян.[9]

Громадянам України гарантується можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади. Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. [1]

Закріплене у ст. 38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п. "а" ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права положенню «про право кожного громадянина без будь якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників».

Конкретні гарантії забезпечення права на інформацію встановлюються в Законі України від 2 жовтня 1992 р. "Про інформацію".

Право на інформацію забезпечується: обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати громадян про свою діяльність та прийняті рішення.

Особливої значущості тема взаємодії влади і громадськості та впливу цієї взаємодії на рівень роботи із зверненнями громадян в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами, такими як негаразди господарювання, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти тощо.

Вважається, що від того, наскільки сумлінно і кваліфіковано працюють державні службовці, залежить добробут, рівень життя пересічних громадян, порядок і безпека у суспільстві. Зрозуміло, що в умовах соціально-економічної кризи, яку переживає наше суспільство, людям хочеться знайти пояснення, чому вони так погано живуть, чому їх усюди спіткають негаразди.

Надалі б хотілося б надати перелік теоретичних джерел та основних науковців які робили спроби комплексного або часткового аналізу проблемних питань щодо згаданої вище тематики: