Зміст

Вступ

Розділ І. Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства у сфері здійснення правосуддя

1.1 Історія розвитку кримінального законодавства у сфері здійснення правосуддя

1.2 Компаративний аналіз законодавства України з законодавством інших країн в сфері здійснення правосуддя

Розділ ІІ. Класифікація злочинів проти правосуддя за об'єктом

2.1 Правосуддя як родовий об'єкт злочинів проти правосуддя

2.2 Злочини, які посягають на конституційні принципи діяльності органів досудового слідства, дізнання, прокуратури і суду

2.3 Злочини, які посягають на життя, здоров'я, майно суддів, народних засідателів та інших суб'єктів судочинства у зв'язку зі здійснення ними своїх повноважень

2.4 Злочини, що посягають на встановлений законом порядок доказування

2.5 Злочини, що перешкоджають запобіганню, припиненню та розкриттю інших злочинів

2.6 Злочини, що перешкоджають виконанню судових рішень та посягають на встановлений законом порядок виконання та відбування покарань

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У державі, якою проголошено, що права і свободи людини і громадянина визначають сенс, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування, правових, судових органів, правосуддя набуває особливого значення, стає найважливішим гарантом прав і свобод. Але виконуючи таку важливу задачу правосуддя саме потребує охорони, у тому числі і за допомогою кримінально-правових засобів, оскільки суспільно-небезпечні діяння, що здійснюються у сфері процесуальних відносин, за своїми наслідками можна порівняти з найбільш тяжкими злочинами.

Право на справедливе та незалежне правосуддя є одним з найцінніших надбань суспільства. Громадська довіра й повага до судової влади - це гарантія ефективної роботи судової системи. Члени суспільства розглядають поведінку суддів як невід'ємну складову довіри до судів, а відтак і держави загалом. Одним із засобів збереження довіри є кримінально-правова охорона правосуддя, при здійсненні якої потрібно дотримуватися принципу незалежності суддів з метою захисту їх від необґрунтованого кримінально-правового переслідування.

У структурі офіційно зареєстрованої злочинності, посягання проти правосуддя займають незначне місце. Їх частка в загальній кількості відомих компетентним органам злочинів в середньому становить не більше 1%. Однак інтерес до їх вивчення від цього не втрачається. По-перше, дуже велика ступінь латентності злочинів проти правосуддя. По-друге, надзвичайно висока їх суспільна небезпека.

Актуальність теми дослідження. Правосуддя, будучи юридичною формою вирішення соціальних конфліктів, само потребує правового захисту. Одним із засобів його охорони виступають кримінально-правові норми. Вони утворюють механізм кримінально-правового забезпечення здійснення правосуддя, що володіє системними ознаками. Забезпечуючи захист єдиного об'єкта - інтересів правосуддя, зазначені норми складають певні відносно самостійні групи, визнані елементами системи злочинів проти правосуддя, мають власне функціональне призначення - кримінально-правову гарантію дотримання законності на всіх процесуальних стадіях незалежно від форми здійснення правосуддя, охорону прав і свобод людини і громадянина, захист суспільства і держави.

Об'єкт кримінально-правової охорони обумовлений сутністю і колом суспільних відносин, що складаються в сфері інтересів правосуддя. Вони генетично пов'язані між собою і в цілому утворюють систему необхідних умов здійснення судочинства, реалізації судових актів. Остання обставина, не відображаючи сутність самого правосуддя, знаходиться в сфері його інтересів.

Кримінальне право забезпечує різні аспекти діяльності судів. Так, під кримінально-правову охорону взяті конституційні принципи відправлення правосуддя, зокрема такі з них, як самостійність судів, незалежність і недоторканність суддів та ін. Метою ряду норм виступають гарантії отримання достовірних доказів. Деякі норми призначені для захисту осіб, які співпрацюють з правосуддям, оскільки ефективність судочинства в чому залежить від належного виконання суб'єктами процесу їх процесуальних функцій. Дієвість кримінально-правових засобів захисту правосуддя багато в чому залежить від того, наскільки чітко визначені законодавцем підстави та умови їх використання. Однак в регламентації відповідальності за даного роду злочин є суттєві недоліки, які нерідко заважають реалізації положень кримінального закону відповідно до його змістом. Ряд суспільно небезпечних посягань, скоєних у зазначеній сфері, опинився за межами злочинного.

У світлі сказаного, видна необхідність творчого осмислення правосуддя як об'єкта кримінально-правової охорони, проблеми класифікації та кваліфікації подібних діянь. Таким чином, мета даної роботи - всебічно вивчити правосуддя як об'єкт кримінально-правової охорони, а саме: поняття, об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт, суб'єктивну сторону, класифікацію злочинів проти правосуддя та проблеми, пов'язані з даними видами злочину.

Засобом реалізації зазначеної мети є вирішення наступних завдань:

* визначити поняття «правосуддя», «злочини проти правосуддя», розкрити їх зміст;

* сформулювати дефініцію поняття злочинів проти правосуддя;

* виявити системоутворюючі ознаки злочинів проти правосуддя і вивчити їх класифікацію;

* розкрити взаємозв'язок злочинів, що входять в окремі самостійні групи, уточнити їх соціальну спрямованість, показати зміст суспільних відносин, порушуваних ними;

* проаналізувати найбільш складні і дискусійні питання, що стосуються характеристики злочинів проти правосуддя.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в сфері кримінально-правової охорони правосуддя від незаконних посягань як загальних, так і спеціальних суб'єктів злочину, класифікація злочинів проти правосуддя.

Предметом дослідження є норми Кримінального кодексу України, які встановлюють кримінальну відповідальність за вчинення злочинів проти правосуддя (розділ XVIII КК України); норми кримінального законодавства зарубіжних держав, ряд міжнародних та вітчизняних правових актів, положення яких забезпечують охорону правосуддя.

Методами дослідження даного питання є:

* аналіз діючого законодавства та літератури - виділення з законодавства та відповідної літератури відомостей, які відносяться до теми дипломної роботи;

* порівняльний аналіз літератури - зіставлення точок зору різних джерел, що вивчали дане питання, з метою виявлення в них однакових, схожих, спільних, ідентичних якостей і властивостей; оцінка відомостей, викладених у різних джерелах;

* синтез - виявлення закономірностей, які випливають при розгляді теми дипломної роботи, їх узагальнення та систематизація, формулювання висновків;

* індукція - логічний умовивід від часткового до загального;

* дедукція - перехід від загальних норм до окремих, одиночних

Правовою основою дослідження є: Конституція України, кримінальне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне законодавство України. В якості емпіричної бази роботи використано праці таких науковців, як М.І. Бажанов, Н.І. Вєтров, В.І. Крецул, М.Й. Коржанський, М.І. Мельник, А.І. Рарог, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.І. Терентьєв, С.С. Яценко та ін., судова практика. В роботі враховані Постанови Пленуму Верховного Суду України та Постанови Пленуму Віщого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальніх справ.

Розділ І. Історичний та порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства у сфері здійснення правосуддя

1.1 Історія розвитку кримінального законодавства у сфері здійснення правосуддя

Історія розвитку українського кримінального законодавства свідчить про те, що законодавець постійно приділяв особливу увагу кримінально-правовій охороні інтересів правосуддя. Норми про відповідальність за злочини проти правосуддя містились ще в Руській Правді, Литовських статутів 1529, 1566 та 1588, Уложенні про покарання кримінальних та виконавчих 1845 року. Особливу увагу буде приділено аналізу розвитку українського кримінального законодавства про відповідальність за злочини у сфері правосуддя в XX столітті.

З метою визначення чинників розвитку законодавства проти правосуддя необхідно вирішити такі завдання: 1) на підставі аналізу наявних літературних джерел визначитись із періодизацією історії розвитку як українського законодавства взагалі, так і кримінального зокрема; 2) проаналізувати кримінально-правові акти, що діяли на території України з часів Київської Русі до прийняття нового КК України 2001 року стосовно кримінально-правової відповідальності за злочини проти правосуддя.

Слід зазначити, що в науці, на жаль, не існує єдиного загальноприйнятого підходу до періодизації історії розвитку як українського законодавства взагалі, так і кримінального.

Однією з найбільш обґрунтованих є наступна періодизація законодавства України, яка враховує специфіку відповідних історичних періодів у розвитку української держави: 1) період Київської Русі (Х-ХІІІ ст.ст.); 2) період польсько-литовського панування та козацька доба (ХІV-ХVІІ ст.ст.); 3) період знаходження України в складі Росії та Польщі (ХVІІ-ХVІІІ ст.ст.); 4) період знаходження України в складі Російської імперії та Австро-Угорщини (ХІХ ст. -1917 р.); 5) радянський період (1917-1991 рр.); 6) сучасний період (з 1991 року) Грищук В.К. Кодифікація кримінального законодавства України: проблеми історії і методології / В.К. Грищук. - Львів: «Світ», 1992. - с. 37..

Кожен із цих періодів характеризується історичною специфікою та особливостями відповідних правових пам'яток, зокрема і тих, що містили кримінально-правові норми.

Аналіз джерел періоду Київської Русі наочно показує, що кримінально-правова охорона діяльності органів правосуддя здійснювалася шляхом криміналізації діянь, що вчиняються самими особами, які відправляють правосуддя, а також визнанням злочинними зазіхання проти осіб, що виконують функції представників влади у сфері правосуддя. Відносно ж злочинів, які визначаються як такі, що зазіхають на нормальну діяльність органів суду, дізнання, досудового слідства, а також органів, що виконують покарання, можна відзначити, що законодавство періоду Київської Русі не було "багатим" відповідними нормами.

У Руській Правді (вона дійшла до нас у понад 110 списках XIII--XVIII століть, за особливістю яких можна виділити три пам'ятки: Коротку Правду, Просторову Правду і Скорочену Правду) окремо не передбачалася відповідальність за злочини в сфері здійснення правосуддя. Аналіз відповідних правових норм дає підстави стверджувати, що Руська Правда передбачала відповідальність за такі неправомірні діяння, які учинялися щодо тих осіб, які здійснювали правосуддя: вбивство княжого тіуна, що на той час виконував судові функції та представляв судову владу у князівстві, - ст. 22 короткої редакції Руської Правди; вбивство представника судової влади; незаконне втручання в діяльність суду; обвинувачення у вчиненні злочину невинної особи та завідомо неправдивий донос у просторовій редакції Руської Правди. Незважаючи на те, що система кримінально-правових норм, які передбачали б відповідальність за посягання на правосуддя Київської Русі в цілому, зокрема у Руській Правді, ще не сформувалася, однак можна з упевненістю стверджувати, що в Руській Правді закріпилися зачатки становлення правосуддя як об'єкта кримінально-правової охорони.