Актуальність теми. Конституція України гарантує кожній особі (як громадянину України, так і особі з іноземним громадянством чи без громадянства) право на правову допомогу як можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги. Одним з найважливіших видів правових послуг є захист затриманих, заарештованих, підозрюваних, обвинувачених, підсудних осіб, через його важливість окремо закріплений в Конституції України. Ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 р. Конвенція про захист прав людини і основних свобод (п. «c» ч. 3 ст. 6), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р., закріпили право особи захищати себе особисто або через призначеного захисника. Зазначені положення охороняються і нормами розділу XVIII Особливої частини Кримінального кодексу України, далі КК. (ст. ст. 374, 397- 400 КК). Проблеми, які стосуються протидії злочинам, пов'язаним з обмеженням права особи на захист, були проаналізовані у працях Ю. В. Александрова, П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, О. М. Бандурки, Ю. В. Бауліна, В.М. Бурдіна, А. П. Бущенка, Т.В. Варфоломеєвої, І. С. Власова, А. В. Галахової, Л.Д. Гаухмана, В.К.Глістіна, В.О. Глушкова, В. Г. Гончаренка, С. В. Гончаренка, В. П. Ємельянова, Я. П. Зейкана, О. О. Кваші, О. М. Костенко, С.Я. Лихової, О.А. Мартиненка, М.І. Мельника, В.В Молдована, В. О. Навроцького, А. В. Наумова, Г. П. Новосьолова, В. Т. Нора, В. І. Осадчого, А. А. Осипової, В. О. Попелюшка, В. В. Сташиса, Ю. І. Стецовського, М. В. Сийплокі, В. В. Сміха, В. Я. Тація, В. М. Тертишника, Л. В Трушківської, В.І. Тютюгіна, І.М. Тяжкової, Є. В. Фесенка, М. І. Хавронюка, Г. Ю. Юдківської, Н. Н. Ярмиш та інших вчених. Водночас, спеціальних досліджень, присвячених аналізу складів злочинів, передбачених ст.ст. 374, 397- 400 КК, наразі не достатньо. У 2012 р. на базі захищеної кандидатської дисертації видана монографія В. В. Сміха «Кримінальна відповідальність за порушення права особи на правову допомогу», але в ній не враховано положення прийнятого в 2012 році нового КПКУкраїни. Не враховані ці новели і в інших публікаціях. Вчинення злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права особи на захист, становить підвищену суспільну небезпеку тим, що посягає на сутність правосуддя, протиричіть європейським стандартам дотримання прав людини у цій сфері. Тому дослідження проблематики кримінально-правової охорони правосуддя в аспекті дотримання права на захист є необхідною вимогою часу. Наведене свідчить про актуальність теми дисертації та зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження вказаних проблем.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичною плану науково-дослідних робіт «Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2007 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 26 лютого 2007 року (протокол № 8).

Мета и задачі дослідження Метою дисертації є кримінально-правова характеристика злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права на захист, передбачених КК, формулювання рекомендацій щодо вирішення проблем кваліфікації таких діянь та пропозицій з удосконалення відповідних норм кримінального законодавства України.

Відповідно до наведеної мети окреслено такі задачі дослідження:

- уточнити родовий і видовий об'єкти злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист;

- визначити зміст та обсяг понять «право на захист», «правосуддя», «діяльність, яка сприяє здійсненню правосуддя», зміст, обсяг, різновидності поняття «особа, яка має право на захист», за чинним законодавством України;

- виявити сутність і структуру стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальному процесі, з'ясувати сучасний стан імплементації відповідних судових прецедентів Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) і доцільність врахування цих положень в кримінальному законодавстві і правозастосовній практиці українських правоохоронних органів і судів, розробити рекомендації щодо подальшої імплементації стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальне законодавство України.

- визначити основні безпосередні об'єкти злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист та з'ясувати співвідношення між злочинами, які входять до групи злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист (ст.ст. 374, 397 - 400 КК);

- уточнити перелік потерпілих від порушення права на захист (ст. 374 КК),від втручання в діяльність захисника чи представника особи (ст. 397 КК);

- уточнити перелік суб'єктів злочину, передбаченого ст. 374 КК;

- визначити зміст і обсяг понять «захисник» і «представник особи», їх законних повноважень з надання правової допомоги, їх правової діяльності відповідно до чинного законодавства України;

- проаналізувати структуру складів злочинів, передбачених ст. ст. 398, 399, 400 КК з врахуванням їх поліоб'єктності, додаткових об'єктів, повного переліку потерпілих і формулювання рекомендацій щодо удосконалення цих законодавчих приписів та їх доктринального тлумачення;

Об'єкт дослідження - кримінально-правова охорона права на захист в Україні.

Предмет дослідження - злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист.

Методи дослідження обрані з врахуванням його теми, мети та завдань дослідження. Методологічну основу складають положення та висновки загальної теорії пізнання. З урахуванням комплексного підходу до вирішення кримінально-правових проблем в роботі були використані такі методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, аксіологічний, системно-структурний. Діалектичний метод використовувався при обґрунтуванні обраної для дослідження концепції об'єкта злочину (підрозділ 1.1). Формально-логічний метод дозволив виявити загальну тенденцію законодавства щодо охорони вказаної категорії правовідносин, а також внести конкретні пропозиції з вдосконалення правових норм під кутом зору їх відповідності міжнародним нормам та стандартам в галузі охорони прав людини, був використаний в усіх розділах дисертації. Метод порівняльного аналізу дозволив порівняти положення чинного КК України, кримінального законодавства окремих зарубіжних держав та цілої низки міжнародно-правових нормативних актів (підрозділ 1.4) і врахувати їх позитивний досвід при формулюванні пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства (підрозділи 1.2, 1.3, 2.2). Аксіологічний і системно-структурний методи дослідження стали основою запропонованої цілісної концепції щодо внутрішньо упорядкованої системи злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист (підрозділи 1.3, 2.2, 2.3). Ці та інші методи наукового дослідження використовувалися у їх взаємозв'язку.

Нормативною базою дослідження є: законодавство України, міжнародні правові акти, практика ЄСПЛ.

Емпіричною основою дисертаційного дослідження є: матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені ст.ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК (електронні копії обвинувальних вироків з Єдиного державного реєстру судових рішень), матеріали польового дослідження «Процесуальні гарантії затриманих осіб», яке проводилося дослідницькою групою програмної ініціативи «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, Координаційним центром з надання правової допомоги, Центром «Дослідження проблем верховенства права та його втілення в національну практику України» Національного університету «Києво-Могилянська Академія» за підтримки МВС України в 2015 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є монографічним дослідженням кримінально-правової характеристики злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист, здійсненим на основі системного аналізу кримінального закону. У роботі сформульовано положення, нові у теоретичному аспекті і важливі для юридичної практики. Зокрема:

вперше:

- складено перелік осіб, які мають право на захист, відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;

- уточнено перелік потерпілих від порушення права на захист (ст. 374 КК) відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;;

- уточнено перелік суб'єктів порушення права на захист (ст. 374 КК);

- запропоновано шляхи усунення колізії між ст. 374 КК і підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачає відповідальність за дисциплінарний проступок.

- уточнено перелік потерпілих від злочину, передбаченого ст. 397 КК, відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України і судовими прецедентами ЄСПЛ, які доцільно врахувати у правозастосуванні;

- визначено, що злочини, передбачені ст. ст. 398, 399 КК, є складеними злочинами, а злочин, що передбачено ст. 400 КК, є поліоб'єктним;

- уточнено перелік потерпілих від злочинів, передбачених ст.ст. 398, 399, 400 КК;

удосконалено:

- положення про родовий об'єкт злочинів проти правосуддя;

- розуміння понять «правосуддя» і «діяльність, яка сприяє здійсненню правосуддя»;

- уточнено поняття «затриманий» як особа, яка має право на захист, поняття «інше грубе порушення права на захист»;

- виявлено сутність і структуру стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права особи на захист, встановлено сучасний стан імплементації судових прецедентів ЄСПЛ, які стосуються права особи на захист, в кримінальне законодавство і правозастосовну практику українських правоохоронних органів і судів, розроблено рекомендації по подальшій імплементації стандартів законодавства ЄС у сфері дотримання права на захист в кримінальне законодавство України;

- розроблено підсистему злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист, встановлено співвідношення та взаємозв'язки між ними;

- уточнено поняття «загибель людей» в ч. 3 ст. 399 КК;

- запропоновано зміну віку кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 2 і ч. 3 ст. 398 КК, ч. 2 і ч. 3 ст. 399 КК;

- уточнено тексти диспозицій т.. т.. 374, 397, 398, 399, 400 КК;

одержали подальший розвиток:

- позиції науковців щодо кваліфікації порушення права на захист службовими особами правоохоронних органів і суду як особливого виду зловживання службовим становищем;

- уточнено поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, а саме що така форма співучасті може бути наявна як у разі співвиконавства (вчинення злочину співвиконавцями за попередньою змовою групою осіб), так і у співучасті з розподілом ролей;

- положення щодо «розподілу ролей співучасників» у вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки, пропозиції й рекомендації, сформульовані у дисертації, можуть бути використані:

- у науково-дослідній роботі - для подальшої розробки теоретичних проблем кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;

- у правотворчості - задля вдосконалення кримінального законодавства України у частині регламентації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;