- у правозастосовній діяльності - під час застосування кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист;

- у навчальному процесі - під час викладання навчальних дисциплін «Кримінальне право України. Особлива частина», «Кваліфікація злочинів» у вищих навчальних закладах, підготовки навчальної, науково-практичної й методичної літератури з кримінального права.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням і становить особистий здобуток дисертанта. Наукові ідеї, що належать співавтору статті «Форми об'єктивної сторони злочину, що передбачено ч. 1 ст. 374 КК України» (авторська частка не менше 50 %), у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки й рекомендації дисертації доповідались автором і в 2008 - 2017 рр. були оприлюднені на 16 науково-практичних конференціях, зокрема: «Правові засоби захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 9 грудня 2016 р.), «Проблеми сучасної правової науки в України» (м. Київ, 22 червня 2017 р.), «Research, advanced technologies, innovations» (м. Брно, Чехія, 6-8 травня 2017).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 11 статей у фахових виданнях з юридичних наук, з них 2 в іноземних періодичних виданнях Чехії та Молдови, та 15 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 356 сторінок, із яких основний текст - 194 сторінки, список використаних джерел - 32 сторінки, (284 найменування) та 37 додатків - 129 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі визначено актуальність теми дисертаційного дослідження, визначено його мету, завдання, зв'язок із програмами, планами, темами наукових досліджень, викладено положення й висновки, які визначають її наукову новизну, методи, розкрито практичне значення одержаних результатів, їх апробацію та висвітлення у публікаціях.

Розділ 1 «Загальна кримінально-правова характеристика злочинів проти правосуддя, які пов'язані з обмеженням права особи на захист» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Характеристика родового і видового об'єктів злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист» зазначено, що в теорії кримінального права проблема об'єкта злочину є дискусійною і має бути предметом глибоких теоретичних досліджень. На думку автора, для вирішення задач даної дисертації прийнятною є формула «об'єкт-суспільні відносини». Тому конкретизація ознак об'єктів злочинів, що досліджуються у даній дисертації, здійснена на основі вказаної формули.

При цьому обґрунтовано виділення видового об'єкта злочинів проти правосуддя, що пов'язані з порушенням права на захист, як специфічної підгрупи суспільних відносин, які знаходяться під кримінально-правовою охороною розділу ХVІІІ «Злочини проти правосуддя» КК України.

Запропоновано визначення родового об'єкту злочинів проти правосуддя як суспільних відносин в сферах діяльності органів правосуддя та органів, які сприяють йому, якими є: розслідування злочинів органами дізнання і досудового слідства, прокуратурою, розгляду і вирішення конституційних, цивільних, адміністративних і кримінальних справ судом і виконання покарання органами виконання судових рішень.

Уточнено визначення поняття «право на захист» як практичного втілення права на захист у кримінальному провадженні - це сукупність прав, що надаються особі, яка може обвинувачуватись в майбутньому чи обвинувачується чи обвинувачувалась у вчиненні злочину, або визнана винною у вчиненні злочину. Тобто це можливість захисту у будь-якій встановленій законом формі при здійсненні правосуддя та діяльності, яка сприяє його здійсненню під час усіх стадій кримінального провадження; відповідно конкретизовано поняття «особа, яка має право на захист» - це особа, яка може реалізувати своє право на захист від можливого її обвинувачення чи обвинувачується чи обвинувачувалась у вчиненні злочину, чи визнана винною у вчиненні злочину;

Уточнено визначення понять «правосуддя» - це система побудованих за нормами законодавства правових відносин, які реалізуються в процесуальних формах правозастосовної діяльності суду з розгляду і вирішення в установленому законом процесуальному порядку конституційних, кримінальних, цивільних, господарських та адміністративних справ з метою досягнення справедливості, охорони прав та свобод людини та громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб та інтересів держави; «діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя» - це процесуальна діяльність службових осіб правоохоронних органів і дії громадян (потерпілих, свідків, спеціалістів та ін.), що пов'язана із створенням необхідних умов для всебічного й об'єктивного розгляду справи судом і прийняття ним справедливого рішення (вироку).

Запропоновано визначення видового об'єкту злочинів проти правосуддя, пов'язаних з обмеженням права особи на захист (ст. ст. 374, - 400 КК). Це суспільні відносини, що забезпечують дотримання при здійсненні правосуддя та діяльності, яке сприяє його здійсненню, конституційного принципу права особи на захист у будь-якій встановленій законом формі реалізації. Під останнім пропонується розуміти суспільні відносини, що реалізують встановлений законом порядок здійснення правосуддя та діяльності, що сприяє його здійсненню, в частині забезпечення права особи на захист чи представлення її законних інтересів у будь-якій встановленій законом формі.

Визначено, що видовим об'єктом злочинів проти правосуддя, пов'язаних з порушенням права особи на захист, є суспільні відносини, регламентовані законодавством України і передбачені галузями кримінально-процесуального права, адміністративного права, судоустрою та адвокатури. Тому зміст диспозицій ст.ст. 374, 397- 400 КК конкретизують не тільки безпосередні назви злочинних діянь, та описання їх ознак, а й положення, втілені в інших джерелах права, до яких відсилають такі диспозиції. Це зумовлено бланкетним характером усіх диспозицій ст. ст. 374, 397 - 400 КК.

Складено перелік джерел права у галузях кримінально-процесуального права, адміністративного права, судоустрою та адвокатури, приписи яких використовуються для конкретизації змісту бланкетних диспозицій ст. ст. 374, 397, 398, 399, 400 КК. 03.10.2017 р. ККУ був доповнений ст. 400-1, якою передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді, а так само умисне невнесення адвокатом до ордера відомостей щодо обмежень повноважень, встановлених договором про надання правничої допомоги.

По суті ця стаття містить спеціальну норму порівняно із загальними нормами, передбаченими ч. 2 та 4 ст. 358 КК (Складання чи видача адвокатом завідомо підроблених офіційних документів та використання завідомо підробленого документа). Отже вказаний злочин, як такий, що має інший видовий об'єкт, не належить до групи діянь, які є предметом даного дисертаційного дослідження.

До того ж новели ст. 400-1 КК не позбавлені вельми спірних положень, що висловлено багатьма науковцями і юристами - практиками. Тому правильність позиції законодавця щодо поміщення даної статті до Розділу XVIII КК викликає сумнів.

Підрозділ 1.2. «Типові положення ознак складу злочину, передбаченого СТ. 374 КК» складається з двох пунктів.

У пункті 1.2.1 «Ознаки безпосереднього об'єкта та об'єктивної сторони порушення права на захист» проведено аналіз законодавства України у галузях кримінально-процесуального права, адміністративного права, яке регламентує право особи на захист. Проаналізовано законодавчу регламентацію права особи на захист під час процедури затримання. Запропоновано визначення затриманого як особи, що має право на захист - це особа, яка вже затримана уповноваженою службовою особою, але для затримання якої не має підстав, зазначених у відповідних офіційних документах, або в офіційному протоколі про затримання. З метою імплементації позиції ЄСПЛ у справі «Гурепко проти України» в українське законодавство поняття «особа, яка притягається до адміністративної відповідальності» включено до переліку осіб, які мають право на захист. Складено уточнений перелік осіб, якімають право на захист і тому можуть бути потерпілими від злочину, передбаченого ст. 374 КК: підозрюваний, обвинувачений, засуджений, виправданий, затриманий, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів виховного характеру або вирішується питання про їх застосування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), тимчасово заарештована особа, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт. Встановлено, що основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 374 КК, є суспільні відносини, що забезпечують дотримання при здійсненні правосуддя конституційного принципу права на захист службовими особами, які повинні це забезпечити стосовно осіб, які мають право на захист, а останнім- можливості реалізації такого права у формі правомірної діяльності захисника з надання правової допомоги чи шляхом самозахисту.

З'ясовано, що склад злочину, передбаченого ст. 374 КК, є формально-матеріальним. Досліджено особливості об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 374 КК, зокрема трьох форм цього діяння: недопущення захисника, ненадання захисника та іншого грубого порушення права на захист. Підтримано точку зору, згідно з якою злочин, передбачений ст. 374 КК, є особливим видом зловживання працівників правоохоронних органів і суду їх службовим становищем.

У пункті. 2.2 «Ознаки суб'єкту та суб'єктивної сторони порушення права на захист» встановлено,що суб'єкт злочину, передбаченого ст. 374 КК, є спеціальним суб'єктом, який вказаний в загальному складі злочину і має спеціальну ознаку - специфічний правовий статус працівника правоохоронного органу чи суду. Пропонується розуміти під використанням службового становища працівником ОВС: використання працівником ОВС своїх дискреційних повноважень, властивих працівникові у зв'язку із займаною посадою в державному правоохоронному органі, який має право застосовувати примус від імені держави, професійних знань і навичок, якими працівник володіє через виконання ним правоохоронних функцій, атрибутів персоналу ОВС, діяльність як у рамках повноважень службової особи державного правоохоронного органу, який має право застосовувати примус від імені держави так і за її межами відповідно до її службового статусу. Доведено, що уповноваженою службовою особою, яка вправі здійснити затримання, є працівник будь-якого правоохоронного органу України, який маєзаконне право на затримання особи. Уточнено перелік суб'єктів порушення права на захист, до якого належать: слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена відповідно до закону проводити затримання. Злочин, передбачений ст. 374 КК, є службовим, суто професійним злочином, тому його суб'єктивна сторона характеризується тільки прямим умислом.

Через колізію норм про злочин, передбачений ст. 374 КК і дисциплінарний проступок, передбачений підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», запропоновано для запобігання невиправданої декриміналізації порушення суддею права обвинуваченого на захист виключити підп. ґ п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України « Про судоустрій і статус суддів» із складу Закону України « Про судоустрій і статус суддів».

Підрозділ 1. 3. «Типові положення ознак складу злочину, передбаченого ст. 397 КК» складається з двох пунктів.