Дипломна робота

з дисципліни: «КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО»

НА ТЕМУ: «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЧЕСТІ, ВОЛІ ТА ГІДНОСТІ ОСІБ»

Дніпропетровськ

2012

Вступ

Для написання даної роботи було обрано тему : «Об'єктивні ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи».

Останнім часом у суспільне життя України стрімко впроваджуються європейські норми та принципи, що ґрунтуються виключно на верховенстві прав, свобод та законних інтересів громадян. А тому для вітчизняної правової практики обране мною питання є актуальним, адже українська кримінально-правова наука намагається йти в ногу з часом та, в першу чергу, соціально-європейським розвитком.

Основним джерелом кримінальної науки є Кримінальний кодекс України, в якому в повній ієрархічній послідовності, що, в свою чергу, є абсолютно обґрунтованою, містяться науково визначені диспозиції злочинів та санкції до них. Звичайно, що всі художні визначення етичних категорій на кшталт «честі» чи «гідності» варто або шукати деінде, або обмежуватися вичерпним переліком злочинів, визначених у статтях, що вміщені в окремо виділений розділ. Тому, обравши дану тему, я маю на меті розкрити поняття категорій, що є об'єктом злочинів, вміщених у Розділ ІІІ Кримінального кодексу України для того, аби в повній мірі розтлумачити їх шляхом різнобічного освітлення їх основних властивостей.

Перед написанням роботи розглядалося завдання вивчити основний матеріал теоретичного спрямування з приводу об'єктивних ознак складу злочину та визначити чи є теорія шаблонною, тобто чи усі статті дійсно стовідсотково підпадають під стандарти наявності об'єктивних ознак та елементів в них, та чи теорія лише покладена в основу, а практика її доповнює, змінює або спростовує.

Загальним об'єктом дослідження стало якомога повніша оцінка поняття ознак злочинів проти волі, честі та гідності особи як соціального явища, посилаючись на наукові статті, законодавство та підручники юридичного спрямування.

Більш конкретним предметом вивчення було обрано тлумачення норм статей Розділу ІІІ Кримінального кодексу України із виділенням кваліфікуючих ознак кожного злочину, об'єднаних єдиним об'єктом. Тому також необхідним було розкриття понять волі, честі та гідності як соціальних, юридичних та етичних категорій в цілому.

Для вивчення вище зазначених питань варто було обрати і певний методологічний напрямок. Оскільки методологією науки є сукупність способів, за допомогою яких пізнаються явища об'єктивної дійсності, що складають предмет науки кримінального права, то в межах своєї роботи я застосовувала наступні методи пізнання: філософський, догматичний, соціологічний, компаративістський та метод системного аналізу.

Перед написанням роботи було зібрано матеріали наукових статей Д. Кирилюка, В.А. Блюмика, Н.А. Придворова та інших науковців; підручників юридичного спрямування за редакцією Т.Б. Патрико, Д.Г. Рубана, Н.І. Бажанова, М.Г. Тофтула та ін., вітчизняного законодавства, а саме постанов Пленуму Верховного Суду України та міжнародних документів, наприклад Декларації ООН про захист осіб від насильницького знищення, Конвенції про рабство тощо. Також я маю на меті використати статті науково-практичних коментарів до Кримінального та Цивільного кодексів України за редакцією різних науковців.

1. Об'єктивні ознаки складу злочину. Поняття та структура

Згідно з Кримінальним кодексом України злочином визначено передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність) вчинене суб'єктом злочину.

З огляду на обрану мною тему роботи, варто зазначити, що злочином проти волі, честі та гідності особи можна визначити і погрозу заподіяння шкоди визначеним об'єктам - волі, честі та гідності особи взятому в цілому обсязі як соціального явища. Тому тут цікавим моментом можна визначити, що злочином, а отже і кримінально караним діянням, є винна активна суспільно-небезпечна дія, і погроза заподіяння шкоди з точки зору моралі може бути кваліфікована як специфічний прояв деморалізації суспільства.

Ще одним важливим моментом, на якому треба зауважити, це те, що погроза може вважатися кримінально-караною лише у випадку наявності об'єктивно реальної загрози її реалізації. Простіше кажучи, така погроза має бути реальною для виконання.

Інколи, від обмеженості юридичних знань, погрози без їх можливого практичного застосування можуть кваліфікувати як бездіяльність, та це є дуже великою помилкою.

З практичного юридичного вжитку відомо, що бездіяльність - це ситуація, коли особа зобов'язана була вчинити певні дії, могла відвернути вчинення злочину, але з власної волі цього не зробила. В такому випадку така дія визначається кримінально караною. Законодавством визначено вичерпний перелік, коли вище зазначений обов'язок вчинити певні дії випливають з: прямої вказівки закону; професійних або службових функцій; договору; родинних відносин; попередньої поведінки особи; можливості надати допомогу або повідомити про такий стан [1].

Для того аби конкретніше та обґрунтовано дослідити це питання необхідно дати визначення єдиного обов'язкового критерію, аби в подальшому уникнути помилок, щодо кваліфікації протиправних діянь як злочинних. Я маю на увазі поняття складу злочину, тобто сукупності об'єктивних та суб'єктивних ознак, що визначають суспільно-небезпечне діяння як злочин. До таких ознак належить суб'єкт вчинення злочину, об'єкт, на який здійснено посягання, об'єктивна сторона, як зовнішній прояв злочину, та суб'єктивна сторона, як психічне ставлення особи до вчиненого діяння.

Окрім цих основних критеріїв, у кожного з них є свої власні виняткові моменти, такі, як факультативні та обов'язкові ознаки. В межах теми даної роботи я хочу приділити особливу увагу об'єктивним ознакам злочинів, тобто сукупності ознак об'єкту вчинення протиправного діяння та його об'єктивної сторони.

Склад злочину

обов'язкові ознаки

факультативні ознаки

об'єкт - це суспільні відносини, на які посягає злочин, заподіюючи їм певної шкоди або створює загрозу завдання такої шкоди.

суспільні відносини - це відносини між людьми, які існують у суспільстві і регулюються різними соціальними нормами

предмет - це речі матеріального світу, на які здійснюються посягання.

потерпілий - це фізична особа, якій заподіяно моральну, матеріальну або фізичну шкоду.

моральна шкода - це заподіяння шкоди моральним цінностям особи злочинними намірами.

матеріальна шкода - це заподіяння шкоди майну фізичної чи юридичної особи.

фізична шкода - це заподіяння шкоди фізичному здоров'ю людини, тобто цілісності її шкірних покривів, опорно-рухового апарату тощо.

об'єктивна сторона - це сукупність передбачених законом ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкти кримінально-правової охорони.

причинний зв'язок

дія - це суспільно-небезпечна протиправна, усвідомлена, вольова, активна поведінка суб'єкта.

бездіяльність - це суспільно-небезпечна протиправна, вольова, пасивна поведінка суб'єкта.

суспільно-небезпечне діяння

суспільно-небезпечні наслідки - це шкода, яка заподіюється злочинними діяннями, суспільним відносинам, що охороняються.

місце - це територія, на якій вчинено злочин

час - це часовий період, протягом, якого вчинено злочин

обстановка - це певні специфічні умови, за яких вчинено суспільно-небезпечне діяння

спосіб - це форма прояву злочинної дії або бездіяльності

знаряддя - це предмети або речі, за допомогою яких було вчинено злочин

наслідки

2. Загальна характеристика основних об'єктів вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи як етично-філософських категорій

Основними безпосередніми об'єктами злочинів проти волі, честі та гідності особи є відповідно воля, честь та гідність, якщо розгляди це питання через призму етичної, психологічної та філософської догматики.

Воля людини виражається в тому, на скільки особа здатна долати перешкоди та труднощі на шляху до поставленої та абсолютно визначеної мети, на скільки вона здатна керувати своєю поведінкою в екстремальних та буденних ситуаціях, підпорядковувати свою діяльність певним завданням та обставинам тощо [3].

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.

Виходячи з цього, основну одиницю волі - вольову дію, треба розуміти як дію свідому та цілеспрямовану, в котрій людина здійснює свою визначену мету, яка, як закон, визначає спосіб дій і характер. Основними інструментами регулювання способу та характеру дій особи виступають виявлення ініціативи, напруженість фізичних і розумових сил, вміння долати труднощі, що перешкоджають досягненню мети та стримування відволікаючих від діяльності бажань [4].

Теоретики визначають наступні функції волі: спонукальна функція (організація активності людини).

Даній функції притаманні мимовільність і довільність протікання дій та поведінки, тобто їх зумовленістю свідомо поставленою метою. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює допоміжне спонукання, змінюючи зміст дії (робить його більш значущим).

Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему - ієрархію мотивів - від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних з переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

гальмівна функція (стримування небажаних проявів активності).

Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій чи поведінку, яка суперечить об'єктивним уявленням про зразок. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції [4].

Характерними особливостями волі є те, що:

1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини, та її формування пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової регуляції.

3. Вольова регуляція - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості.

4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом [5].

Категорією «гідність» в етиці прийнято позначати об'єктивну цінність особистості, її соціальну значимість як відповідну, адекватну з людською сутністю, тобто ту якість, за якої людина чинить так, як належить її сутності й призначенню, як повинна чинити саме людина.

У широкому сенсі термін «гідність» означає цінність людини для інших людей, для суспільства незалежно від її соціального стану, професії чи національної приналежності.