Гідність у вузькому сенсі - це оцінка людиною себе як моральної особистості, що значима для суспільства в цілому. У даному випадку ми маємо справу з позитивним оціночно-емоційним ставленням до себе у формі свідомості й почуття власної гідності, що більш за все підносить людину.

Почуття гідності успішно розвивається і функціонує на основі усвідомленого ставлення до себе як до суб'єкта моральної діяльності, розуміння своїх обов'язків і прав людини та громадянина. Це почуття укріплюється, якщо індивід усвідомлює і переживає те, що вільно і повно може виявити свої здібності і можливості, реалізувати свою активність і творчість. Тобто почуття власної гідності виступає у вигляді синтетичної самооцінки моральних якостей в їх системній єдності.

Гідність є не лише самооцінкою, а й сукупністю об'єктивних якостей людини, які визначають її репутацію у суспільстві [6]. Гідність людини - це та цінність, якої вона набуває і яку зберігає в суспільстві. Серед складових такої цінності виокремлюють:

а) особисту гідність (цінність конкретної особистості, сукупність притаманних їй суспільно важливих властивостей);

б) колективну гідність (цінність людини як представника певної соціальної групи - сім'ї, колективу тощо, належність до якої наділяє її певною значимістю);

в) професійну, трудову гідність (цінність, яка пов'язана з професією особистості та визначається основними видами її суспільної діяльності);

г) громадянську гідність (цінність людини як представника народу, як громадянина певної держави);

ґ) людську гідність (цінність людини як представника всього людства).

Отже, гідність - це особливе моральне ставлення людини до себе, що виявляється в усвідомленні своєї самоцінності й моральної рівності з іншими людьми; ставлення до людини інших людей, в якому визнається її безумовна цінність. Це потреба позитивної самооцінки своїх вчинків, самоповага, осмислена гордість за себе.

Поняття гідності настільки тісно взаємопов'язане з поняттям честі, що іноді досить складно чітко визначити відмінності в їх змісті. Честь і гідність - це показники моральної цінності людини. За допомогою них визначається моральність і окремої людини, і колективу, і навіть суспільства. Але між цими поняттями існує різниця, яка полягає в тому, що гідність - це моральне ставлення до самого себе, внутрішнє визнання, самоповага, а честь означає зовнішнє визнання, оцінку дій, діяльності особистості з боку інших.

Уявлення про честь у своєму класичному вигляді сформувалось у феодальній моралі, де дотримання кодексу честі було і зовнішньою ознакою приналежності до стану, і способом усвідомлення свого місця в ньому.

У подальшому розуміння честі особистості пов'язується з її залежністю від соціального статусу, але до уваги беруться, перш за все, особисті заслуги людини - її праця, міра людяності, що визначає й міру пошани і поваги. Термін «честь» у науковій літературі та періодичних виданнях набуває таких значень:

а) позитивна моральна репутація, добре ім'я окремої людини чи певної спільноти;

б) повага та пошана;

в) зовнішній вияв поваги й пошани або прийняті в певному суспільстві знаки вшанування та уславлення;

г) усвідомлення і відчуття честі;

ґ) синонім найкращих духовних якостей особистості (благородство, совість та ін.);

д) ті якості особистості чи соціальної спільноти, які мають загальне визнання, те, за що віддають шану.

Честь - це перш за все позитивна моральна репутація, яка формується й існує у суспільній думці тієї соціальної спільноти, до якої належить певна особистість. Із цього погляду честь належить не конкретній людині, а існує у свідомості інших людей, які її знають, у думці колективу. Тому феноменом визнання й поваги визначається честь.

Визнання цінності особистості багато в чому залежить від її репутації у суспільстві, у колективі.

Репутація - це цілісне уявлення про людину, про її духовне багатство чи убозтво, про її практичні здібності, досягнення й недоліки. Репутація може бути позитивною і негативною, яка виявляється в думці більшості колективу про переважні чесноти чи вади індивіда. Позитивна репутація викликає суспільну повагу, що робить честь людині.

Отже, категорія честі в етиці пов'язується із суспільною оцінкою і визнанням моральних заслуг та гідності людини як виконавця конкретної соціальної ролі.

Таким чином, честь і гідність тісно пов'язані між собою. Якщо гідність - цінність людини, то честь - це, по суті, оцінка цієї цінності. Гідність та честь є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості, бо виникають з моменту народження [8].

3. Загальна характеристика основних об'єктів вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи як юридичних категорій

злочин воля викрадення

Інституту прав і свобод людини належить центральне місце у Конституції України. В ній майже третина статей становить розділ ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», де закріплено достатньо широкий та різний за своїм змістом перелік природних та невідчужуваних прав людини. До їх числа, зокрема, належать право на повагу до гідності людини (ст. 28), право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ч. 1 ст. 29). Норми Розділу III Кримінального кодексу України спрямовані на охорону цих прав. Родовим об'єктом злочинів, відповідальність за які встановлена цим розділом, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю, честь та гідність людини [9].

Згідно з нормами юридичної науки право на повагу до гідності та честі людини, на недоторканість ділової репутації вклалося в основу немайнових прав людини та громадянина, що знаходиться під відомчим захистом цивільно-правової науки.

В умовах розкоординованості та антисоціалізації сучасного суспільства необхідно поглянути на проблеми захисту честі, гідності та ділової репутації через призму аналізу положень Цивільного кодексу України, маючи на меті висвітлення найбільш дискусійних питань, що виникають у процесі застосування відповідних норм у практичній діяльності судів, бо саме положення цивільного законодавства надає таким категоріям, як честь, гідність та ділова репутація особи, статусу вищих соціальних цінностей [10].

Відповідно до диспозиції ст. 297 ЦКУ право на повагу до гідності та честі складається з таких складових частин:

а) право на гідність та честь;

б) право на недоторканність гідності та честі;

в) право на захист гідності та честі у випадку порушення.

Право на гідність - це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті.

У свою чергу, право на честь - це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну її оцінку та оцінку її діянь (поведінки) по дотриманню морально-етичних та правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею.

Поняття «гідність», як і честь, вміщує дві сторони: об'єктивну та суб'єктивну.

Під об'єктивною (соціальною) стороною гідності розуміється те, що як моральна цінність та суспільна значимість особистості, вона визначається існуючим суспільним чи класовим відношенням та не залежить від людини. Тобто людина вже тільки внаслідок того, що вона є біологічною істотою, наділена певною об'єктивною гідністю. Ось чому інколи об'єктивний аспект гідності називається людською гідністю, або антропною гідністю безвідносно до індивідуальних якостей людини, соціального статусу, професійної належності тощо.

Суб'єктивна (індивідуальна) сторона виявляється в усвідомленні та почутті особистої гідності, своєї гідності як людини, особистості, як представника тієї чи іншої спільності чи певної групи, що обумовлюється можливістю людини відображати не лише об'єктивний світ, а й себе в цьому світі - свою роль та місце в ньому. Саме суб'єктивна сторона гідності виконує мотивувальну функцію в поведінці людини, що розуміється деякими авторами як зовнішня сторона гідності, або індивідуальна (особиста) гідність.

Під поняттям «гідність особи» слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біо-психо-соціальної істоти. При цьому, що стосується цивільно-правового регулювання та захисту, то вони можливі лише стосовно правовідносин, які виникають щодо об'єктивної сторони гідності особи, в той час як суб'єктивна сторона для правового впливу є недосяжною і відновлюється лише внаслідок відновлення об'єктивної сторони. Таке розуміння прямо випливає із загальноєвропейських стандартів у галузі прав людини [11].

Право на недоторканність гідності та честі полягає у забороні здійснювати будь-які дії, якими можуть бути порушені дані особисті немайнові права. Найбільш часто честь та гідність можуть порушуватись шляхом поширення недостовірної інформації. При цьому неважливо, яким способом здійснюється поширення інформації (усним, письмовим, за допомогою творів мистецтва, конклюдентними способами, тобто за допомогою міміки, жестів та інших усталених дій, за допомогою засобів масової інформації, електронних комунікацій тощо).

Основним є те, щоб дана інформація:

стосувалась певної особи,

була викладена недостовірно,

порушувала дані особисті немайнові права.

Однак поширення інформації є найбільш відомим, однак далеко не єдиним способом порушення гідності та честі. Варто зауважити, що Пленум Верховного Суду України у постанові від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає наступні особливості:

а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною;

б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію [12].

До інших способів слід відносити вчинення певних незаконних насильницьких дій над особою, наприклад, катування, захоплення в заручники, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження та покарання, незаконне поміщення в психіатричний заклад, примусові медичні досліди та експерименти тощо.

Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

а) вимагати не порушення цих прав;

б) вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

в) вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

ЦКУ наділяє особу можливістю застосувати для захисту свого особистого немайнового права від протиправного посягання з боку інших осіб:

а) загальні способи захисту;

б) спеціальні способи захисту, які встановлюють конкретно для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема:

ті, що можуть застосовуватися до всіх особистих немайнових прав;

ті, що можуть застосовуватися тільки до певного особистого немайнового права [13].

4. Психологічна специфіка вчинення злочинів проти волі, честі та гідності особи

Загальною причиною вчинення будь-яких правопорушень є егоїстичне, а точніше - егоцентристське ставлення до суспільства. Це означає, що людина ставить себе вище інших, уявляє себе Богом, що в праві здійснювати самосуд та карати смертю інших. Така особа-злочинець вважає, що вона є єдиною в своєму роді, і що весь світ повинен формуватися навколо її інтересів та можливостей. І якщо хтось досягнув більшого, чи заважає здійсненню поставленої мети, то таку людину необхідно покарати.