Вступ

Актуальність теми дослідження. Успіх боротьби зі злочинністю багато в чому визначається проведенням глибоких кримінологічних досліджень найбільш важливих компонентів предмета кримінології та використанням результатів таких досліджень на практиці попередження злочинів. Кримінологічні дослідження являють собою вивчення з використанням досягнень науки на основі спеціально розроблених методів і методик різноманітних соціальних, правових, моральних, соціально-психологічних та інших факторів, що позитивно або негативно впливають на злочинність, її причини та умови, особистість злочинця, попередження злочинів.

Основними цілями кримінологічних досліджень є: глибоке пізнання факторів, що впливають на злочинність, їх взаємозв'язок та закономірностей прояву; винесення обґрунтованих пропозицій про прийняття на різних рівнях управлінь рішень, реалізація яких дозволила б знизити негативний і підвищити позитивний вплив зазначених чинників на кримінальну ситуацію в країні; здійснення конкретного аналізу кримінологічної обстановки в країні, окремих регіонах та територіальних утвореннях за певні часові періоди; виявлення найбільш криміналізованих сфер суспільного життя, особливо суспільно небезпечних видів злочинності в них, активізація правоохоронної діяльності шляхом розробки і реалізації державних регіональних комплексних програм протидії злочинності; аналітичне забезпечення в результаті оперативних досліджень вирішення конкретних завдань, попередження окремих видів злочинів шляхом проведення правоохоронними органами спеціальних профілактичних операцій.

Особливе значення кримінологічні дослідження мають для глибокого пізнання та оцінки злочинності в цілому. Саме пізнання злочинності дозволяє робити обґрунтовані висновки з тим, щоб своєчасно прийняти і реалізувати рішення, що стосуються протидії їй, маневрування в цих цілях наявних сил і засобів. В ході кримінологічногодослідження злочинності виявляються: ступінь її поширеності, інтенсивності і суспільної небезпеки, основні тенденції розвитку; соціально-правові характеристики злочинності, механізм її породження та функціонування; характеристики злочинності, що відображають її внутрішні особливості (організованість, кримінальний професіоналізм, сфери розповсюдження і т.п.).

Дана проблема досліджувалася багатьма українськими та зарубіжними науковцями-кримінологами. Серед них потрібно виділити праці таких вчених як Н.Ф. Кузнецова, В.Н. Кудрявцев, В.А. Аванесов, Л.А. Волошин, С.Є. Віцин, О.М. Джужа, Ю.В. Алксандров, А.П. Гель, Г.С. Семаков, А.Ф. Зеленський, І.І. Карпець, Я.Ю. Кондратьєв, Н.А. Стручков, А.С. Шляпочніков, Г.Н. Забрянський, А.П. Закалюк, Ю.В. Бишевський, А.А. Конєв, В.Ф. Оболенцев, Г.А. Кригер, П.І. Гришаєв, В.В. Сташис, Н.А. Беляєв, М.Д. Шаргородський, Е.А. Саркісова, О.Г. Фролова, В.Л. Чубарєв та інших.

Метою даної роботи є багатоаспектна характеристика такого інституту кримінології, як кількісні показники злочинності.

Згідно висунутої мети, завданнями роботи є:

Визначити поняття злочинності та її класифікацію;

Розкрити поняття латентної злочинності та її вплив на кількісні показники злочинності;

Охарактеризувати окремі кількісні показники злочинності (рівень, коефіцієнт, динаміка, питома вага) та визначити методику їх вимірювання;

Проаналізувати кількісні показники злочинності в Україні вперіод 2010-2014 рр.;

Визначити порядок обліку кількісних показників злочинності в діяльності органів внутрішніх справ.

Об'єктом дослідження є злочинність як суспільно-небезпечне соціальне явище, що отримує правову оцінку.

Предметом дослідження є кількісні показники злочинності: поняття, види та методика їх вимірювання.

Методи дослідження - системний, функціональний, аналітичний та спеціально-юридичні методи - порівняльно-правовий, історико-юридичний, формально-логічний та інші засоби наукового пізнання.

У роботі використані нормативно-правові акти України, підручники з кримінології та статистики, монографії та публікації окремих вітчизняних та зарубіжних авторів.

Робота складається з вступу, 3 розділів основної частини (які мають підрозділи), висноків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Злочинність як соціально-правове явище

1.1 Визначення та класифікація злочинності

Злочинність, її сутність та природа належать до предмета науки кримінології, становлять один з основних його елементів. Теорія злочинності займає центральне місце у кримінологічній науці. Вона містить теоретичні та методологічні положення щодо наукового розуміння природи, сутності, поняття злочинності, форм її проявів, основних кримінологічних характеристик, показників останніх, методологічних засад їх вимірювання тощо. Тому, вивчення кількісних показників злочинності неможливо без визначення поняття та характеристики злочинності вцілому.

Злочинність є однією з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.

Багато мислителів приділяли увагу цій проблемі. Перші думки з цього приводу можна знайти вже у Арістотеля і Платона, які висловлювались щодо злочинності, розглядаючи філософські проблеми суспільного устрою, етики людської поведінки. З початком формування суспільства сучасного типу увага до проблеми злочинності значно зросла. У XVIII столітті до неї зверталися Ч. Беккаріа, Д. Дідро, Вольтер, К. Гельвецій, Ш-Л. Монтеск'є, І. Бентам, Дж. Лок та інші видатні вчені. Вони вбачали причини злочинності в соціальній невлаштованості суспільства та поганому вихованні громадян, пропонували правителям перейти від жорстоких покарань за вчинення злочинів до їх попередження.

Багато уваги злочинності приділили соціалісти-утопісти Т. Мор, А. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та інші. Вони стверджували, що злочинність породжується самою природою суспільства, заснованого на приватній власності, експлуатації та гнобленні людей. Через це вони вважали боротьбу із злочинністю шляхом застосування до злочинців кримінальних покарань неефективною. Подолати злочинність, на їхню думку, можна лише шляхом повної пербудови суспільства на соціалістичних засадах.

Сучасний погляд на це явище почав формуватися у ХІХ ст. із запровадженням регулярних статистичних спостережень злочинності. Перші кримінальні статистичні звіти були складені у Франції у 1826 р. і з того часу почали друкуватися. Дослідження, засновані на аналізі статистичних звітів, були започатковані бельгійцем Дюкпетью, французом Гері і видатним бельгійським математиком і астрономом А. Кетле. В результаті цих досліджень, передусім праць А. Кетле, було встановлено дивовижну незмінність даних щодо злочинності, яка спостерігалася з року в рік. Це дало можливість глибше усвідомити сутність злочинності як соціального явища, виявити її закономірності. Суспільство несе у собі зародки всіх злочинів, що мають бути вчинені, тому що в ньому наявні умови, які сприятимуть їхньому розвитку, воно, так би мовити, готує злочини, а злочинність є лише засобом. Будь-який соціальний стан передбачає, відповідно, певну кількість та певний порядок проступків, які є необхідним наслідком його організації.

В радянській кримінології після її відродження визначенню злочинності спочатку не приділялося багато уваги. В першому підручнику з кримінології цьому питанню був присвячений невеличкий параграф. У ньому вказувалось, що Їзлочинність містить у собі всю сукупність конкретних злочинів, вчинених у певний період часу в даному суспільстві, але не є простою сумою цих злочинів. Далі розглядалися стан, структура та динаміка злочинності. Особливо підкреслювалось, що злочинність є явищем соціальним.

Найбільш серйозною працею в 60-х роках про злочини і злочинність була монографія Н.Ф. Кузнецової «Преступление и преступность». Як зазначала Н.Ф. Кузнецова, злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне, що має кримінально-правовий характер, явище класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, які вчиняються у певній державі у певний період часу.

Основні положення цієї роботи дістали загальне визнання і відтворювалися у багатьох підручниках з кримінології. Майже в усіх виданих в останні десятиліття працях підкреслювалася соціальна природа злочинності, її історичність і класова обумовленість, розкривалися кількісні і якісні характеристики цього явища, співвідношення злочину і злочинності.

Ряд авторів аналізували злочинність у ширшому контексті, як вид поведінки, що відхиляється від встановлених суспільством соціальних норм. У деяких працях злочинність пропонувалося розглядати як своєрідну систему. Для досліджень злочинності радянського періоду були характерні певні методологічні недоліки, які стримували розвиток наукових поглядів на цю проблему. Це, по-перше, ідеологічна забарвленість питання про злочинність, яка і досі не зникла повною мірою і продовжує обмежувати науковий пошук, знижує ступінь об'єктивності дослідження. По-друге, мало місце переважання юридичного підходу до розгляду злочинності при недостатньому застосуванні історичного, соціологічного, економічного та соціально-психологічного методів аналізу. По-третє, для значної кількості праць, характерним є загальнотеоретичний, умоглядний погляд на злочинність, явно недостатнє використання даних статистичного аналізу, результатів кримінологічних досліджень реального стану злочинності та окремих видів злочинів.

Злочинність - є одним з центральних об'єктів дослідження науки кримінології. За своєю суттю злочинність - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам.

До 90-х років ХХ ст. за часів існування СРСР тривалий час у радянський кримінології панувало таке тлумачення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється і охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.

Піддаючи критиці наведене визначення, А.Зеленський обґрунтував свою думку так:

У наведеному визначенні злочинність як соціально-правове явище є „логічним монстром”, оскільки словосполучення „соціально-правове явище” позбавляє сенсу через те, що все правове, тобто те, що регулюється правом є соціальним, бо як правова норма є різновидом соціальних норм. Водночас усі аномалії у житті суспільства (техногенні катастрофи та природні катаклізми) набувають соціального значення і можуть вважатися соціальними явищами.

Точніше буде визначення злочинності не як сукупності злочинів, а як система, що підпорядковується статистичним закономірностям, тобто імовірнісної системи.

Наведене формулювання не розкриває змісту поняття злочинності.

Кримінальну злочинність, що складається з діянь, які каралися в усі часи і в усіх країнах, не можна визнати найнебезпечнішим проявом деструктивних сил людини.

Злочинність, що складається з великої кількості різних злочинів, вчинених у суспільстві, є не механічною сумою анти суспільних вчинків, а множиною, якій притаманні ознаки ймовірної системи - певна цілісність, сталість параметрів, взаємодія підсистем, що є складовими цієї множини.

Як загальне поняття злочинність існує через окреме, тобто через конкретні вчинки винних осіб. У кожному конкретному випадку виявляються ознаки, що притаманні злочинності, тобто загальному. До цих ознак належать злісність, протиправність, винність, караність. Водночас кожний окремий злочин за змістом має множину ознак, що перебувають за межами загального поняття злочинності.