Також серед кримінологів поширене і таке визначення злочинності: це соціально-правове, відносно стійке антагоністичне явище, що само детермінується й охоплює сукупність злочинів, вчинених у конкретному суспільстві в певний період, що характеризується кількісними і якісними показниками.

Узагальнення та певне переосмислення наукових поглядів на злочинність дає підстави для виділення її суттєвих ознак.

Злочинність за своєю суттю - явище негативне, що заподіює шкоду як суспільству в цілому, так і конкретним його членам. У той же час деякими мислителями ставилося під сумнів таке розуміння. Проте біди, що їх злочинність несе людям, навряд чи дозволяють говорити про неї інакше, ніж як про негативне явище.

Чи є злочинність вічною? Це питання має абстрактний характер. В радянській кримінології відстоювалась ідея про те, що злочинність є явищем в історичному плані тимчасовим, яке повинно зникнути в комуністичному суспільстві. Згодом ряд кримінологів відмовилися від цього погляду.

Вважається, що застосування такої невизначеної категорії, як «вічність», в даному контексті є ненауковим. Можна лише стверджувати, що злочинність існувала й існує в усіх країнах і типах суспільства, а також те, що вона існуватиме в найближчу історичну епоху.

Злочинність є відносно масовим явищем. Це означає, що абсолютна більшість актів поведінки в суспільстві є соціально-позитивними або соціально-нейтральними. Соціальні відхилення як позитивного (героїчні вчинки, випадки самопожертви), так і негативного характеру, в тому числі злочини, становлять дуже невеликий відсоток актів людської поведінки. Тим не менше, вони є досить розповсюдженими й істотно впливають на життя суспільства. Визначити й обґрунтувати якісь кількісні параметри злочинності, які є «нормальними» для суспільства наука в даний час не може. Рівень злочинності є дуже різним залежно від низки економічних, соціальних, політико-правових, культурно-історичних та соціально-психологічних факторів, що діють в кожній країні. Так, згідно з даними Інтерполу, коефіцієнт злочинності у розрахунку на 100 тис. населення в 1997 р. був найвищим у Фінляндії (14027) та Швеції, які за загальним визнанням є країнами з високим рівнем життя.

Важливою ознакою злочинності є її правовий характер. Це означає, що до злочинів належать тільки суспільно небезпечні діяння, які прямо передбачені кримінальним законом і вчинення яких тягне встановлене цим законом покарання. Ця ознака дозволяє відокремити злочини від менш небезпечних правопорушень, а також реально існуючих діянь, які об'єктивно є суспільно небезпечними, але не визнаються такими кримінальним законом, тобто є некриміналізованими. Криміналізація чи декриміналізація в праві є єдиним легальним засобом зміни кола діянь, що є злочинними.

Злочинність має історично мінливий характер. Протягом усього розвитку суспільства коло злочинів дуже істотно змінювалось. З ускладненням суспільних відносин збільшувалась і загальна кількість видів злочинів, ряд діянь були декриміналізовані, а то й взагалі перестали траплятися, виникли нові різновиди злочинних посягань. Мінливість властива багатьом соціальним явищам, але в даному випадку вказівка на цю ознаку не є зайвою. Справа в тому, що злочинність є дуже чутливою щодо змін у житті суспільства і чітко відтворює їх.

До цього часу злочинність розглядалася як сукупність усіх злочинів, вчинених у певному суспільстві. Багато авторів вживають більш конкретне, формулювання - сукупність злочинів, вчинених на певній території (країні, області, районі тощо) в певний проміжок часу. Це дозволяє охарактеризувати її кількісні параметри. Слід зазначити, що злочинність є статистичною сукупністю актів протиправної поведінки, не погоджених і прямо не пов'язаних між собою. З цього положення випливають два питання, які багато обговорювалися в літературі. Йдеться про співвідношення конкретного злочину та злочинності, а також сукупності конкретних злочинів та злочинності. Співвідношення злочинності і конкретних злочинів зазвичай розглядається як співвідношення цілого і частини, загального й одиничного. Тільки реальне існування конкретних злочинів, їх повторюваність дозволили сформулювати поняття злочинності. Злочинність не виявляється іншим чином ніж через процес постійного вчинення конкретних злочинів, які взяті в часових та територіальних межах, створюють певну сукупність.

Між тим популярною є думка про те, що злочинність не зводиться до сукупності злочинів. Стверджується, що вона виявляє себе як в конкретних злочинах, так і в особах, які їх вчиняють, або включає всю сукупність вчинених злочинів і суспільно-небезпечних наслідків. Такі тлумачення по суті порушують логіку побудови визначення, оскільки призводять до включення до нього явищ, які знаходяться за його рамками. Насправді необхідними елементом кожного конкретного злочину є особа, яка його вчинила, і це є беззаперечним. Можна сказати, що є коло осіб, які вже вчиняли злочини або мають схильність до злочинної поведінки, але ці явища не охоплюються поняттям злочинності і є самостійними кримінологічними категоріями. Щодо наслідків, то безпосередні наслідки злочинів прямо зазначені в кримінальному законі і входять до поняття злочину, а взяті в масі - до поняття злочинності. Щодо більш віддалених наслідків конкретних злочинів та злочинності в цілому, то вони також є самостійним явищем, яке виходить за межі злочинності і може розглядатися як соціальні наслідки злочинності.

Наприкінці 70-х рр.. у радянській кримінології набув поширення погляд, відповідно до якого злочинність має системно-структурний характер, що вона є певною системою. Проте й дотепер це не є загальновизнаним. Спроби обґрунтування злочинності як специфічного системно-структурного утворення робилися різними кримінологами.

Одні автори вважали, що при системному підході до дослідження цього явища йдеться про взаємозв'язок, взаємозумовленість злочинності та її причин, на думку інших - про взаємозв'язок злочинів і осіб, які їх скоюють. Треті вказували на взаємозв'язок різних підструктур (елементів) злочинності. Зокрема, С.Е. Віцин зазначає, що для цього явища характерний комплекс взаємозалежних елементів. Ними визнаються і окремі злочини, і види злочинності. Стосовно останньої вони виступають у якості підсистем.

Ці погляди розвивалися в рамках популярних у той час методологічних течій - системного підходу та загальної теорії систем. Проте, деякі науковці вважають ідею про системний характер злочинності є сумнівною. По-перше, взаємозв'язок, який існує між видами злочинності, окремими злочинами не має самостійного характеру, й є лише відбитком тих закономірностей функціонування суспільства, що обумовлюють існування суспільства, що обумовлюють існування злочинності. Самі автори цих тверджень визнають, що конкретні злочини не пов'язані між собою. Те саме можна сказати про певні види злочинів. Те, що існує професійна та організована злочинність, злочинне середовище, яке утворюється на основі зв'язків між особами, що відбували покарання в місцях позбавлення волі, не дає достатніх підстав говорити про злочинність як про систему. По-друге, прихильники цієї ідеї надзвичайно широко трактують саме поняття «система», відповідно до якого майже будь-яка сукупність одночасно існуючих, будь-чим пов'язаних явищ, може розглядатися як система.

Розуміючи умовність і неповноту, властиві будь-якому визначенню, можна констатувати, що найбільш обґрунтованим і поширеним тепер є визначення злочинності як негативного, соціального, історично мінливого правового явища, що полягає у вчиненні частиною членів суспільства вчинків, які заподіюють шкоду іншим членам суспільства або суспільству в цілому, відповідальність за які передбачена кримінально-правовими нормами.

Злочинність є вкрай неоднорідним явищем. Діяння, які вона об'єднує, є схожими тільки за двома загальними ознаками: всі вони становлять небезпеку для суспільства і відповідальність за їх вчинення передбачена кримінальним законом. У всьому іншому вони дуже різноманітні й істотно різняться між собою. Це зумовлює необхідність виокремлення різних видів злочинності. Критерії цього виділення можуть бути різними і, відповідно, існують різні класифікації злочинів. Але всі вони мають значення для кримінологічної характеристики злочинності.

За кількістю вчинених злочинів розрізняють первинну (сукупність злочинів, вчинених уперше) і рецидивну (сукупність повторних злочинів) злочинність.

В якості особливого її різновиду останнім часом виділяється професійна злочинність (сукупність злочинів, що вчиняються постійно і є для злочинця основним джерелом існування).

За статтю виділяють злочинність чоловіків і злочинність жінок. За віком - злочинність дорослих і неповнолітніх. Також можна розрізняти злочинність молоді та інших вікових груп.

За мотивацією діяння виокремлюють корисливу, насильницьку і корисливо-насильницьку злочинність. За іншими критеріями розрізняють професійну, економічну, екологічну, організовану, корупційну, рецидивну, необережну злочинність тощо. Можна виділити види злочинності за розділами Особливої частини Кримінального Кодексу України.

Така класифікація допомагає, по-перше, конкретизувати вивчення багатьох проблем, а по-друге, є важливою для вирішення практичних завдань боротьби зі злочинністю загалом та окремими її видами.

Злочинність - це деяка стійка єдність, цілісне в певному значення утворення. Поняття ж цілісності в сучасній науці є підґрунтям системно-структурного підходу до вивчення об'єктів і явищ навколишньої дійсності. Багато з них завжди можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних елементів, які утворюють певну цілісність. Системний підхід може бути застосований і до вивчення злочинності.

Доказ цілісності злочинності полягає, по-перше, в тому, що на відміну від окремо взятих злочинів вона є закономірним явищем, по-друге, в межах всієї злочинності між окремими її проявами і параметрами існують певний зв'язок і залежність, по-третє, тільки при аналізі злочинності взагалі біль рельєфно виявляються її певні взаємозв'язки і взаємозалежність з іншими соціальними явищами.

У зв'язку з цим злочинність з огляду на системно-структурний підхід розглядається як порівняно самостійна, динамічна, ймовірна соціальна система, елементами якої є конкретні злочини, а також окремі види злочинів, об'єднані в однорідні групи. Специфічний зв'язок цих елементів створює вже не просту сумарну сукупність, а якісно інше за своїм змістом явище - злочинність.

«Конкретний злочин», «окремий вид злочинів, а також їх об'єднання в однорідні групи» і «злочинність» - не тотожні поняття. Між ними слід проводити принципову відмінність: вони знаходяться в діалектичному взаємозв'язку одиничного, особливого і спільного (загального). Названі три філософські категорії співвідносяться між собою таким чином: а) загальне існує лише окремому, через окреме, причому воно лише приблизно охоплює всі окремі предмети; б) будь-яке одиничне неповно входить у загальне; в) особливе є зв'язуючою ланкою між окремим (одиничним) і загальним, тобто щодо одиничного особливе є загальним, а щодо спільного (загального) - одиничним.

Злочин завжди вчиняється конкретною особою, він - явище (подія), одиничне, яке несе на собі відбиток індивідуальності. Існуюча в суспільстві злочинність і окремі види (групи) злочинів - це явища, що відображають одну із сторін поняття суспільного організму, визначеного наперед соціальними умовами життя суспільства, це відносно масові категорії, що характеризуються статистичними закономірностями. У злочинності проявляється не індивідуальна воля, а дія суспільних закономірностей.