Це заподіяння шкоди при здійсненні особою права на самозахист. Шкода, заподіяна особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі в стані необхідної оборони, якщо при цьому не перевищені її межі, не відшкодовується. Якщо при здійсненні особою права на самозахист вона заподіяла шкоду іншій особі, ця шкода повинна бути відшкодована особою, його що причинила. Якщо така шкода заподіяна способами самозахисту, не забороненими законом і не суперечним моральним підставам суспільства, вона відшкодовується особою, що зробила протиправну дію (ст. 1169 Цивільного кодексу України).

Від необхідної оборони варто відрізняти гостру потребу. Це стан, коли особа, запобігаючи більшій шкоді, що загрожує інтересам держави або суспільства, особистості або правам діючої або іншої особи, заподіює шкоду значно меншу, якщо ліквідація небезпеки зазначеним інтересам і правам не може бути усунута іншими шляхами й засобами (наприклад, шофер, прагнучи уникнути наїзду на пішохіда, заподіює збиток іншому автомобілю).

При необхідній обороні виключається й цивільно-правова, і кримінальна відповідальність. При гострій потребі кримінальна відповідальність виключається. Однак цивільне право не передбачає автоматичного звільнення заподіювача шкоди від майнової відповідальності. Можливі три варіанти рішення питання про відшкодування шкоди у випадку гострої потреби:

а) загальне правило -- шкода, заподіяна особі у зв'язку зі здійсненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам або інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (гостра потреба), відшкодовується особою, що її заподіяла (ч.1 ст. 1171 Цивільного кодексу України). Особа, що відшкодувала шкоду, має право висунути зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла;

б) ч.2 ст.1171 Цивільного кодексу України надає суду право, з огляду на обставини, при яких була заподіяна шкода в стані гострої потреби, покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, що заподіяла шкоду;

в) суд може поставити за обов'язок особі, що заподіяла шкоду, а також особі, в інтересах якої діяла особа, відшкодувати шкоду в визначеній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі (ч.2 ст. 1171 Цивільного кодексу України).

3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача й шкодою, що наступила.

Вирішення питання про встановлення причинного зв'язку ускладнюється тим, що закон передбачає в ряді випадків відповідальність одних осіб за дії інших -- відповідальність юридичної особи за дії її працівників, відповідальність батьків за дії малолітніх дітей і т.п. Тоді причинний зв'язок складається із двох або більше ланок: перша ланка виражає зв'язок поведінки безпосереднього заподіювача зі шкодою, що наступила, друга -- зв'язок між поведінкою безпосередньо заподіювача й діями відповідальної особи.

4. Провина заподіювача шкоди.

Норми цивільного права не встановлюють різного обсягу відшкодування залежно від того, чи була заподіяна шкода навмисна або необережна (на відміну від кримінального права) -- в обох випадках шкода відшкодовується повністю. Може мати значення форма провини потерпілого лише в тому випадку, якщо мова йде про змішану відповідальність.

На відміну від кримінального права діє презумпція винності -- заподіювач шкоди передбачається винним доти, поки не доведе, що його дії невинні. Оскільки встановлено презумпцію винності правопорушника, то позивач не повинен доводити наявність провини відповідача в заподіянні збитку, а, навпаки, на відповідача покладений тягар доказу того, що відсутня його провина в заподіянні збитку.

У випадках, передбачених цивільним законодавством, обов'язок відшкодування, у виключення із загального правила, може бути покладена на заподіювача шкоди незалежно від наявності його провини, тобто й за випадкове заподіяння (наприклад, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки).

1.3 Підстави звільнення від обов'язку відшкодування шкоди

Звільнення від обов'язку відшкодування шкоди цивільним правом передбачається у випадку непереборної чинності, протиправних дій третіх осіб (для звільнення від обов'язку щодо відшкодуванню шкоди необхідно, щоб така поведінка містила в собі всі елементи складу правопорушення), обставин, що характеризують стан заподіювача шкоди, обставин, що характеризують поводження потерпілого (змішана відповідальність), майнового положення заподіювача шкоди.

Згідно ст. 1186 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна фізичною особою, яка на момент її заподіяння не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального положення потерпілого й особи, що причинила шкоду, суд може ухвалити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, що заподіяла шкоду, сама довела себе до стану, у якому вона не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин і т.п., заподіяна нею шкода відшкодовується на загальних підставах.

Якщо шкода була заподіяна особою, яка не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними у зв'язку із психічним розладом або слабоумством, суд може ухвалити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або слабоумство, але не почали запобіжних заходів щодо шкоди.

Згідно ст. 1193 Цивільного кодексу України шкода, заподіяна потерпілому внаслідок його наміру, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня провини потерпілого (а у випадку провини особи, що заподіяла шкоду, -- також залежно від ступеня її провини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Провина потерпілого не враховується при відшкодуванні додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України, при відшкодуванні шкоди, заподіяної смертю годувальника й при відшкодуванні витрат на поховання.

Таким чином, закон надає юридичного значення протиправному поводженню потерпілого, якщо провина потерпілого була у формі наміру або грубої необережності. Проста необережність потерпілого законом не розглядається як підстава звільнення заподіювача від відповідальності. Намір потерпілого є абсолютною підставою для повного звільнення заподіювача від відшкодування шкоди. На відміну від наміру, груба необережність є підставою для повного або часткового звільнення заподіювача шкоди від відповідальності.

Питання про те, чи є необережність потерпілого грубою або простою, що не впливає на розмір відшкодування шкоди, повинне бути вирішене у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин. Зокрема, грубою необережністю може бути визнаний нетверезий стан потерпілого, що сприяло виникненню або збільшенню шкоди, порушення правил безпеки руху.

Наприклад, А. звернулася до суду з позовом до Б. про стягнення за каліцтво, посилаючись на те, що при переході шосе вона була збита автомашиною «Москвич», що належить відповідачеві. У результаті цього нещасного випадку вона протягом місяця перебувала в лікарні, а пізніше в неї була встановлена втрата професійної працездатності на 30%.

При розгляді справи в суді з'ясувалося, що дорожня подія відбулася в результаті необачності й необережності самої А., недотримання нею правил дорожнього руху. Переходячи вулицю, вона не переконалася в безпеці, ішла удалечині від пішохідної доріжки й раптово виявилася перед транспортом, що їхав.

Своїми неправильними діями А. створила аварійну обстановку, при якій водій Б. не мав можливості запобігти наїзду, хоча й вжив заходів щодо зупинки машини.

У такому випадку суд визнав грубу необережність потерпілої А. і відмовив у відшкодуванні заподіяної їй шкоди.

За загальним правилом це не є підставою для звільнення від відповідальності перед потерпілим. Однак ч.4 ст. 1193 Цивільного кодексу України передбачає, що суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкода заподіяна здійсненням злочину.

Це положення застосовується у виняткових випадках, коли стягнення збитку в повному розмірі неможливо або поставить відповідача в дуже важке положення.

1.4 Особливості відшкодування шкоди, заподіяної спільно декількома особами

Особи, спільними діями або бездіяльністю яких була заподіяна шкода, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно заподіяли шкоду, в частці у відповідності зі ступенем їхньої провини.

Особа, що відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної в здійсненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування осіб, що потерпіли від цього злочину.

Держава, що відшкодувала шкоду, заподіяну посадовою, службовою особою органа дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у випадку встановлення в її діях складу злочину по обвинувальному вироку суду у її відношенні, що вступив в законну чинність. Батьки (усиновителі), опікун або піклувальник, а також установа або особа, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, заподіяну малолітньою або неповнолітньою особою або фізичною особою, визнаною недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.

З урахуванням обставин справи суд на вибір потерпілого може поставити за обов'язок особі, що заподіяла шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати речі того ж роду й такої ж якості, полагодити ушкоджену річ і т.п.) або відшкодувати заподіяні збитки в повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення ушкодженої речі.

Особа, що застрахувала свою цивільну відповідальність, у випадку недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування заподіяної нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди й страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Розділ ІІ. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

2.1 Поняття джерела підвищеної небезпеки

Легальне визначення поняття «джерело підвищеної небезпеки» подане у Цивільному кодексі України.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або втримуванням транспортних засобів, механізмів і встаткування, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-, вогненебезпечних і інших речовин, утримуванням диких звірів, службових собак і собак бійцівських порід і т.п., що створює підвищену небезпеку для особи, яка здійснює цю діяльність, і інших осіб (ч.1 ст.1187 Цивільного кодексу України).

Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, повинна наступати як при цілеспрямованому використанні відповідного предмета (речовини), так і мимовільному прояві його шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Ознаки предметів, діяльність із якими створює підвищену небезпеку: