1) Шкідливі властивості. Такі механічні об'єкти, як літак, автомобіль небезпечні неможливістю їхньої миттєвої зупинки. Але самі по собі, без з'єднання з діяльністю по експлуатації джерела, вони не мають юридичного значення;

2) Неможливість повного контролю з боку людини. Якщо такий контроль можливий, то не можна визнати предмет таким, що створює підвищену небезпеку.

Так, громадянин А., їдучи до відрядження, попросив сусіда Б. доглянути за його автомашиною. Б., уночі прогріваючи мотор, заснув у кабіні. Від роботи, мотора в гаражі скопилося багато вихлопних газів. Б. отруївся й умер. По цій справі було встановлено, що смерть громадянина відбулася від отруєння вихлопними газами автомобіля, сконцентрованими в закритому приміщенні (у гаражі). Суд обґрунтовано не визнав автомобіль у даній ситуації джерелом підвищеної небезпеки.

Транспортний засіб, що не рухається, не може розглядатися як предмет, що створює підвищену небезпеку, при наїзді на нього іншого транспортного засобу.

Види предметів, діяльність із якими створює підвищену небезпеку.

По перевазі шкідливих властивостей ці предмети прийняте поділяти на:

1) Механічні (автомашини, рухомий залізничний склад, річкові й морські судна, виробничо-механічне встаткування підприємств);

2) Теплові (устаткування гарячих цехів, паросилові установки з підвищеним тиском і т.п.);

3) Електричні (устаткування й інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою -- 380 вольтів і вище);

4) Хімічні, отруйні, вибухові й вогненебезпечні речовини (бензин, бензол, керосин, ефір, отрути);

5) Радіоактивні;

6) Біологічні -- дикі тварини, деякі види мікробіологічних організмів.

Так, громадянина А. укусила змія, придбана медінститутом для проведення досвідів. В іншій ситуації Б., задивившись на слона в зооцирку, необережно пригорнувся до клітки із чорною пантерою, що скалічила йому руку.

У цих випадках шкода заподіяна біологічними предметами, що створюють підвищену небезпеку (дикими тваринами), і відповідальність може бути покладена на їхніх власників.

Свійські тварини, як правило, не зізнаються такими, що створюють підвищену небезпеку.

Наприклад, позивач звернувся до суду з позовом до громадянина А. про відшкодування шкоди, заподіяної йому. Гусаки паслися на викошеному полі відповідача. Він спустив собаку, що знищила гусаків. Суд задовольнив позов, посилаючись на ст. 450 Цивільного кодексу України, що передбачала відшкодування шкоди, заподіяного джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку посилання на цю статтю було помилкове, оскільки шкода заподіяна собакою -- свійською твариною, що не вважається джерелом підвищеної небезпеки. Відшкодування шкоди в цьому випадку повинне здійснюватися за загальними правилами зобов'язань щодо відшкодування шкоди.

Згідно ч.1 ст. 1187 Цивільного кодексу України службові собаки й собаки бійцівської породи зізнаються такими, що створюють підвищену небезпеку.

2.2 Умови відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки

Насамперед необхідно визначити учасників відносин відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Особа, зобов'язана до відшкодування шкоди, -- власник предмета (речовини), діяльність із яким створює підвищену небезпеку, тобто особа, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки.

Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди й т.п.) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або втримування якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України).

Не є власником і не відповідає за шкоду особа, що управляє джерелом підвищеної небезпеки в чинність трудових відносин із власником цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.п.).

Не впливають на виникнення обов'язку власника джерела підвищеної небезпеки щодо відшкодування заподіяної їм шкоди наступні обставини: а) у який час було зроблене заподіяння шкоди -- службовий або неслужбовий; б) чи було довірене джерело підвищеної небезпеки працівнику в процесі виконання їм трудових обов'язків або він самовільно, неправомірно використав його у своїх особистих цілях.

Особи, управомочені на відшкодування шкоди. За загальним правилом, -- це потерпілі. Є два виключення: а) при заподіянні смерті потерпілому управомоченими є особи, які зазначені в законі; б) відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки перед особами, що обслуговують це джерело, визначається за правилами не ст. 1187 Цивільного кодексу України, а ст. 1195 Цивільного кодексу України внаслідок наявності трудових відносин між власником джерела підвищеної небезпеки й обслуговуючою його особою (наприклад, якщо електрик уражений струмом під час виконання службових обов'язків, то відповідальність буде нести підприємство по ст. 1195 Цивільного кодексу України).

Умови відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки: протиправність поводження заподіювача шкоди, наявність шкоди в потерпілого, причинний зв'язок між ними. Провина не є необхідною умовою.

Підстави звільнення від обов'язків відшкодування:

а) непереборна чинність;

б) намір потерпілого.

Згідно ч.5 ст.1187 Цивільного кодексу України особа, що здійснює діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за заподіяну шкоду, якщо вона не доведе, що шкода була заподіяна внаслідок непереборної чинності або наміру потерпілого;

в) груба необережність потерпілого -- тягне повне або часткове звільнення від відповідальності. При наявності провини особи, яка заподіяла шкоду і здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, груба необережність потерпілого не може бути основою для відмови у відшкодуванні збитку;

г) неправомірне заволодіння джерелом підвищеної небезпеки третьою особою. У Цивільному кодексі України прямо не передбачена ця підстава звільнення від відповідальності. Однак це випливає із правила, установленого в ч. 3 ст.1198 Цивільного кодексу України: особа, що неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, що заподіяв шкоду діяльністю, пов'язаною з його використанням, зберіганням або втримуванням, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 р. власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вийшло з його володіння не по його провині, а внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, при крадіжці транспортного засобу).

Так, А., будучи в нетверезому стані, погнав з території гаража лижної бази трактор, що належить комбінату. Виїжджаючи на цьому тракторі, він зробив наїзд на Б., заподіявши йому тілесні ушкодження. Територія гаража охоронялася сторожем, що не відкрив ворота й не дозволив А. вивести трактор. Однак А., незважаючи на заперечення сторожа, зламав ворота й вивів трактор. У цьому випадку відшкодовувати шкоду повинен безпосередній заподіювач шкоди -- А.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість його власника, шкода, заподіяна діяльністю щодо його використання, зберігання або втримування, відшкодовується ними спільно, у долі, що визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч.4 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при заподіянні шкоди предметом, діяльність із яким створює підвищену небезпеку, що вибула з володіння його власника в результаті протиправних дій інших осіб, але при наявності також винного поводження власника, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена судом як на особу, що використала джерело підвищеної небезпеки, так і на його власника. Відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки може наступити, зокрема, коли по його провині не була забезпечена належна його охорона. У цьому випадку на кожного із заподіювачів шкоди може бути покладена відповідальність за шкоду в пайовому порядку залежно від ступеня провини кожного з них.

Так, А. на стоянці таксі сів до машини й попросив шофера Б. відвезти його додому. Однак останній відмовився виконати його прохання. Тоді А., скориставшись тим, що шофер Б. залишив без догляду автомашину із працюючим мотором і ключем запалювання в замку, сів за кермо й поїхав по вулиці. Проїхавши метрів 200-300, А. зробив наїзд на машину, що стояла на обочині, приналежну В. У цьому випадку відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена в пайовому порядку як на безпосереднього заподіювача шкоди А., так і на шофера Б., що не забезпечив належну охорону автомашини, залишивши її без догляду з працюючим мотором.

Шкода, заподіяна внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, заподіяна одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) при наявності провини тільки особи, якій заподіяна шкода, вона їй не відшкодовується;

3) при наявності провини всіх осіб, діяльністю яких була заподіяна шкода, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки була заподіяна шкода іншим особам, особи, які спільно заподіяли шкоду, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої провини (ст.1188 Цивільного кодексу України).

2.3 Відшкодування ядерної шкоди

Ухвалення в Україні законів “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення”, “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” та “Про страхування” зумовило запровадження механізму страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду.

Але для більш точного розуміння цього питання треба заглибитись в історію. У Радянському Союзі атомні станції, як і всі інші підприємства, були у державній власності.

Тобто, відповідальність за господарську діяльність та її наслідки несла держава. Зважаючи на тодішню політичну ситуацію, про приєднання СРСР до вимог міжнародних конвенцій не могло бути й мови. Ми жили тоді за власними законами, що й підтверджує, до речі, аварія на Чорнобильській АЕС, яку спочатку замовчували, а потім героїчно долали її наслідки.

Тому це питання має розглядатися передусім у контексті проголошення незалежності України, з 24 серпня 1991 року. Після розпаду Радянського Союзу перед Україною постало питання безпеки ядерних енергоблоків та створення власної нормативно-правової бази для експлуатації атомних станцій. Згодом Верховною Радою України були прийняті основні законодавчі акти про подальший розвиток ядерної енергетики.

Йдеться передусім про такі закони, як “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”(1995 р.), “Про поводження з радіоактивними відходами” (1995 р.). Було ратифіковано також закони України “Про приєднання до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду” (1996 р.) та “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” (2001 р.).

Водночас приймалися інші нормативно-правові акти, що стосуються безпечного та надійного функціонування ядерної галузі. Таким чином Україна створила законодавче поле, в якому має існувати атомна енергетика як один із визначальних секторів економіки держави.

Постанова Кабінету Міністрів України №953 від 23 червня 2003 року “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду” затверджує порядок і правила страхування, типовий договір, особливі умови ліцензування діяльності з обов'язкового страхування та положення про ядерний страховий пул. Тобто, нормативні акти, які створюють основні засади фінансового забезпечення цивільної відповідальності оператора за ядерну шкоду.