Сьома стаття Віденської конвенції передбачає відповідальність оператора ядерної установки за аварію на атомній станції. Оператор -- це не людина, що виконує команди. Оператор -- це державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”, яке об'єднує 13 ядерних енергоблоків на майданчиках чотирьох АЕС: Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій, Південно-Українській, і веде свою господарську діяльність відповідно до чинного законодавства, перебуваючи у суворому нормативному полі вимог ядерної та радіаційної безпеки.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 1998 р. за №830 “Про призначення експлуатуючої організації (оператора) ядерних установок” оператором визначено компанію “Енергоатом”. Згідно із положеннями Закону України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення”, потрібно було розробити особливі умови ліцензування діяльності зі страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду; положення про ядерний страховий пул України; типову форму договору; порядок обчислення тарифів.

Ці завдання були знайшли своє відображення у постанові Кабінету Міністрів України №95 від 23 червня 2003 р. “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду”. Нині розроблено ще один нормативно-правовий акт -- постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку обчислення тарифів при обов'язковому страхуванні цивільної відповідальності за ядерну шкоду”. Віденська конвенція з питань цивільної відповідальності за ядерну шкоду дає таку можливість, не визначаючи жорстко умови та форми фінансового забезпечення відшкодування збитків, а пропонує варіанти: власні активи оператора, страхування, співстрахування, державні гарантії. При підготовці цих документів було вирішено запровадити страхування.

До 1996 року в Україні не існувало методики обчислення завданих збитків унаслідок використання атомної енергетики. Тому для подолання наслідків атомної катастрофи був введений обов'язковий збір до Фонду для здійснення заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та соціального захисту населення, що за час від 1991 до 1997 року становив 12, а згодом -- 10 відсотків від обсягу реалізованої продукції. Тобто, вся Україна стала платником податку, запровадженого для розв'язання проблем, пов'язаних із подоланням наслідків катастрофи.

Нині ці положення визначені у Законі України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення”, які були обраховані відповідно до діючих норм.

Потреба у страхуванні атомних станцій та заводів з переробки відпрацьованого ядерного палива перевищує фінансові можливості одної страхової компанії. Оптимальним страховим механізмом їхнього захисту є створення національних пулів, які забезпечують максимальну страхову ємність через поєднання фінансової відповідальності за ядерними ризиками страхових компаній окремих країн. У світі існує до 30 ядерних страхових національних пулів, сумарна ємність яких оцінюється в 3 мільярди доларів США. Потенційні фінансові можливості відшкодування збитків при виникненні страхового випадку залежать від рівня розвитку економіки та системи страхування країни. У світовій практиці забезпечення фінансового відшкодування оператора за ядерну шкоду, заподіяну третім особам, найбільшого поширення набуло саме страхування.

Враховуючи світовий досвід, Україна теж впроваджує страхування, оскільки оператор ядерної установки не може покрити значну частину відповідальності за рахунок власних активів. Ядерний страховий пул нашої держави -- це об'єднання страховиків-резидентів України, які отримали ліцензію на проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду.

Пул утворюється для координації діяльності членів пулу стосовно страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду і забезпечує фінансову надійність страхування. У міру накопичення коштів у резервному фонді ядерного страхування страхові платежі можуть зменшуватися, від чого зменшиться сума, що звільнюється від оподаткування.

Впровадження норм Закону України “Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення” цілком відповідає нормам європейського законодавства.

Висновки

Після проведеного аналізу та співставлення деліктного зобов'язання із відшкодування шкоди з іншими цивільними охоронними зобов'язаннями, можна сказати, що:

* по-перше, юридичними фактами, на підставі яких виникає деліктне зобов'язання, є порушення абсолютного пасивного обов'язку і тим самим -- абсолютного права, тобто порушення абсолютних правовідносин шляхом вчинення протиправного і, як правило, винного діяння. Договірне охоронне зобов'язання теж виникає внаслідок цивільних правовідносин (делікту). Але воно є результатом порушення інших за своєю природою прав, обов'язків та правовідносин, а саме: відносних договірних прав та обов'язків і, отже, відносних правовідносин, у рамках яких здійснюється цивільний договір;

* по-друге, різна юридична природа обов'язку заподіювана в деліктному зобов'язанні і обов'язку боржника в договірному охоронному зобов'язанні. Обов'язок заподіювача -- це його новий відносний обов'язок, який покладається на нього законом замість порушеного ним абсолютного обов'язку пасивного типу в абсолютних правовідносинах. Обов'язок боржника -- це додатковий обов'язок, що виникає в результаті невиконання або неналежного виконання ним договірного обов'язку: поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо. Додатковий обов'язок боржника приєднується до невиконаного чи неналежне виконаного ним договірного обов'язку;

* по-третє, різний зміст зазначених обов'язків заподіювача і боржника. Заподіювач у деліктному зобов'язанні зобов'язаний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних збитків. Обов'язок боржника в договірному охоронному зобов'язанні полягає у відшкодуванні заподіяних збитків, у сплаті неустойки, штрафу, пені. Якщо інше не передбачено законом або договором, виконання боржником додаткового обов'язку в договірному охоронному зобов'язанні не виключає виконання основного обов'язку (поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо) в договірному регулятивному зобов'язанні.

Різниця у змісті зазначених обов'язків заподіювача і боржника пояснюється тим, що неустойка, як засіб забезпечення виконання договірного зобов'язання, та штрафні санкції (штрафи, пеня) не застосовуються до деліктного зобов'язання. Метою останнього, як це зазначено в імперативних нормах ст. 276 ЦК України, є поновлення первісного майнового стану потерпілого, а якщо це неможливо -- відшкодування заподіяних збитків;

* по-четверте, деліктне зобов'язання і договірне охоронне зобов'язання різняться об'єктом. У деліктному зобов'язанні обов'язок заподіювача спрямований на поновлення порушеного абсолютного права, а якщо це неможливо -- на відшкодування заподіяних збитків. У договірному зобов'язанні обов'язок боржника спрямований на забезпечення виконання договору. Це пояснюється тим, що боржник, не спричиняючи шкоди невиконанням договору, все ж таки зобов'язаний сплатити неустойку, штраф, пеню за самий факт порушення договору. В цьому полягає штрафний характер договірної відповідальності, її стимулююче значення в справі додержання договірної дисципліни;

* по-п'яте, суб'єктний склад деліктного зобов'язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права. Щодо зобов'язаної особи, то нею стає будь-яка зобов'язана особа в абсолютних правовідносинах, яка порушила абсолютне право. Суб'єктний склад договірного охоронного зобов'язання зумовлений суб'єктним складом договірного регулятивного зобов'язання. Це кредитор і боржник як цілком конкретні учасники договірних регулятивних правовідносин. Вони ж є суб'єктами договірного охоронного зобов'язання.

Список використаних джерел

Нормативні акти

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червень 1996 року // Відомості Верховної Ради. -- 1996. -- №30. -- Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. -- 2003. -- №40-44. -- Ст. 356.

3. Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року // Офіційний вісник України. -- 1995. -- №6. -- С. 102.

Спеціальна література

4. Анікушин С.В. Недоговірні зобов'язання в новому законодавстві // Юстиніан. -- 2004. -- №9. -- С. 20-23.

5. Бойко О. Кодекс шукає відповідачів // Інформаційний бюлетень Центру суспільно-правових досліджень за 2004 рік. -- С. 102-113.

6. Бориславська Є.В. Відшкодування шкоди за законодавством України: Монографія. -- Херсон: Видавництво „Олді-Плюс”. -- 2005. -- 122 с.

7. Гражданское право. Учебник. Часть III / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. -- М.: ПРОСПЕКТ, 1998. -- 592 с.

8. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к части третьей Гражданского кодекса Российской Федерации. -- М.: ИНФРА-М, 2002. -- 596 с.

9. Дмитриченко Б.В. Податок на шкоду // Взгляд. -- 2004. -- №50. -- С. 2.

10. Ковтунець О. Вивчаємо нове цивільне законодавство. -- Юридична газета. -- 2004. -- №2. -- С. 4-5.

11. Коломієць С.О. Прийняти чи не прийняти: ось у чому питання... // Понеділок. -- 2003. -- №12. -- С. 13-14.

12. Лепеха О.І. Потрібно відшкодувати... // Понеділок. -- 2005. -- №1. -- С. 17-18.

13. Литовченко Л. Відшкодування заподіяної шкоди: реалії сьогодення // Бюлетень Сумського центру юридичної допомоги. -- 2003. -- С. 12-22.

14. Маринченко В. Новації Цивільного кодексу України // Понеділок. -- 2004. -- №12. -- С. 3-6.

15. Павлова Л.М. Недоговірні зобов'язання за новим Цивільним кодексом України // Повідомлення Департаменту у справах цивільного стану громадян та нотаріату. -- 2004. -- С. 54-59.

16. Рабовська С.Я. Цивільні права і недоговірні обов'язки // Юриспруденція. -- 2004. -- №4. -- С. 24-27.

17. Терлецький О. Динаміка інституту відшкодування шкоди // Юстиніан. -- 2004. -- №26. -- С. 12-16.

18. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины: Учебник. -- Х.: ООО «Одиссей», 2004. -- 960 с.

19. Цивільне право / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 862 с.

20. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. -- Т. 1. Загальна частина: -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. -- 408 с.

21. Цивільне право України: Підручник / Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. -- К.: Істина, 2003. -- 776 с.