5.1. Закон місця вчинення акта (lex loci contractus). Це формула прикріплення має багатовікову історію і у чималій кількості правопорядків все ще визнається вирішальною, хоча з розвитком сучасних інформаційних технологій, коли сторони мають можливість укласти контракт, наприклад, за телетайпом, знаходячись у різних містах, значення цієї колізійної прив'язки послідовно зменшується. Справа в тому, що у таких випадках, які отримали спеціальну назву - контракт між відсутніми , не існує самого місця вчинення акту, внаслідок чого стає необхідним локалізувати його додатково, а це не завжди зручно для сторін. Наприклад, у ч. 1 ст. 569 ЦК України 1963 р. зазначалось, що права і зобов'язання сторін за зовнішньоторговельною угодою визначаються за законом місця її здійснення, якщо інше не встановлено угодою сторін. Проте, у ч. IV цієї статті містилося імперативне правило, за яким місце здійснення угоди завжди визначалося за радянським законом, чим, по суті, наперед вирішувався ряд важливих для сторін питань.

5.2.Закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (locus formant regit actum). Згідно з цим принципом, відносини сторін у питаннях форми угоди підпорядковуються праву держави її укладення. З часів середньовіччя вважається, що даним вибором одночасно вирішується і питання застосовного права взагалі, хоча тепер регулювання питань щодо форми та змісту контракту може здійснюватись різними правопорядками .

Вважається, що принцип locus regit actum залишається непорушним і його обмеження відоме невеликій кількості держав. Відтворювався цей принцип і у нашому законодавстві. Так, ст. 568 ІДК України 1963 р. встановлювалось, що форма угоди, яка укладається за кордоном, підпорядковується закону місця її укладення. Однак у нас існувала значна кількість обмежень дії цього принципу. Зокрема, передбачалось, що угода не може бути визнана недійсною внаслідок порушення форми, якщо витримані вимоги законодавства Союзу PCP та цього Кодексу (статті 568, 569і, 570). Форма зовнішньоторговельних угод, які укладалися радянськими організаціями, і порядок їх підписання, незалежно від місця укладання цих угод, визначались законодавством Союзу PCP (частини 2 і З ст. 568 ЦК).

5.3.Закон місця здійснення актів громадянського стану підпорядковує форму даного акта правопорядку державі його здійснення, і дія цього принципу є непорушною будь-де. З часом, з цього принципу відокремився особливий колізійний принцип місця укладення шлюбу (lex loci celebrationis), який підпорядковує форму шлюбу (інколи навіть матеріальні умови його укладення) правопорядку держави, де цей шлюб мав місце. Lex loci celebrationis - це спеціальна формула прикріплення, що використовується виключно для регулювання шлюбних відносин, пов'язаних з двома або більше правопорядками і означає застосування права держави, де укладається шлюб, здійснюється шлюбний обряд. Ця формула прикріплення широко застосовується щодо формальних умов укладення шлюбу (порядку укладання, форми шлюбу). Степанюк А.А. Міжнародне приватне право: Підручник. - Харків: Вид-во «Кроссроуд», 2008. - с.265.

5.4.Закон місця виконання зобов'язання (lex loci solutionis). Виникнення цього різновиду колізійної прив'язки є певним реагуванням на той недолік даного методу регулювання, який отримав назву «розщеплення колізійних прив'язок». Це розщеплення у міжнародній торгівлі часто виникає як наслідок особливості виконання зобов'язань сторонами договору. Так, як вже зазначалось, згідно зі ст. 31 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980), якщо продавець не зобов'язаний поставити товар в якомусь іншому визначеному місці і якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення, його зобов'язання полягають у здачі товару першому перевізникові для передачі покупцеві. Зрозуміло, що ця частина виконання зобов'язання підпорядковується одному правопорядку. Проте, відповідно до вимог ст. 38 цієї ж Конвенції покупець повинен оглянути товар або забезпечити його огляд у такий короткий строк, який практично є можливим за даних обставин1. Не менш зрозуміло, що виконання цього зобов'язання мусить бути підпорядкованим іншому правопорядку.

Саме цю колізію і намагається вирішити lex loci solutionis, підкоряючи кожну частину виконання спільного зобов'язання правопорядку місця її здійснення, що інколи має суттєве значення і для подальших платежів за контрактом. Дію цього принципу певною мірою уніфіковано у ст. 4 Гаазької конвенції про право, застосоване до міжнародної купівлі-продажу матеріальних рухомих речей (1955), згідно з якою за відсутності явно встановленої вимоги внутрішнє право держави, в якій має здійснюватися огляд товарів, поставлених відповідно до договору купівлі-продажу товарів, застосовується і щодо того, яким чином і протягом якого строку має здійснюватись огляд товарів, надсилатись повідомлення про цей огляд та заходи, які мають бути вжиті у випадку відмови від товарів.

5.5. Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi). За допомогою цього колізійного принципу, який нерідко виокремлюють у самостійну формулу прикріплення, вирішуються такі важливі питання, як: наявність чи відсутність шкоди, підстави відповідальності та звільнення від неї, можливість покладання відповідальності на особу, що не є заподіювачем шкоди. За нею, у разі настання відповідальності, визначається і розмір відшкодування.

Всі зазначені питання на національному рівні вирішуються по-різному. Стан ускладнюється ще й тим, що національні законодавці по-різному ж вирішують питання, пов'язані з розподілом тягаря доведення, відповідальністю за випадок, виною потерпілого тощо.

Нарешті, слід мати на увазі й те, що питома вага колізійних проблем в цій сфері постійно збільшується внаслідок поширення транспортних (зокрема автомобільних) перевезень, туризму і взагалі міжнародного співробітництва.

Згідно з даним колізійним правилом, відповідальність винної сторони принципово пов'язується з правом держави місця вчинення правопорушення (спричинення шкоди) і до недавніх часів це правило вважалось класичним і непорушним. У такому вигляді воно відтворено і у національному законодавстві (ст. 49 Закону від 23.06.2005 р.), згідно з якою права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначались правом країни, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Існувало лише одне загальновизнане обмеження, яке випливало з того, що національний суд змушений застосовувати право іноземної держави. Полягає воно в тому, що неприродною була би вимога застосовувати право іноземної держави у випадках, коли відповідна «дія чи інша обставина» не визнаються правопорушенням у державі суду. Саме воно відтворено у ч. З ст. 49 зазначеного Закону: право іноземної держави не застосовується в Україні, якщо дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, за законодавством України не є протиправною.

Однак минулого сторіччя у судовій практиці виникли суттєві проблеми, пов'язані з визначенням місця спричинення шкоди, внаслідок чого на дію даного колізійного принципу почали покладатися додаткові обмеження (про що мова піде у подальшому).

5.6. Закон місця виконання роботи (lex loci laboris). З назви даного колізійного принципу зрозуміло, що ця особлива прив'язка застосовується для регулювання трудових відносин з іноземним елементом. До речі, цей принцип відомий праву майже всіх країн, де відповідні питання на законодавчому рівні взагалі знайшли своє вирішення.

Саме таким чином виокремлює прив'язки В.Л. Чубарєв у своєму підручнику. Чубарєв В.Л. Міжнародне приватне право: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2006. - с. 89-92.

6. Закон найбільш тісного зв'язку (proper law) означає, що до правовідносин підлягає застосуванню право тієї держави, з якою правовідносини мають найбільш тісний зв'язок. Такий зв'язок виявляється за різними критеріями залежно від виду правовідносин (наприклад, частина 2 статті 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначає, що правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається: щодо договору про нерухоме майно - право держави, у якій це майно знаходиться, а якщо таке майно підлягає реєстрації, - право держави, де здійснена реєстрація; щодо договорів про спільну діяльність або виконання робіт - право держави, у якій провадиться така діяльність або створюються передбачені договором результати; щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, - право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа).

7. Закон суду (lex fori) означає, що застосуванню підлягає право тієї держави, суд якої розглядає спір. Відсилання до закону суду може бути досягнуто за допомогою такого юридико-технічного прийому, як застосування односторонньої колізійної прив'язки. Закон суду використовується здебільшого в процесуальних відносинах. Право країни суду цілком може бути застосовне до певного виду приватноправових відносин і виступати альтернативою всім останнім формулам прикріплення. У законодавстві більшості держав передбачено: якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлено, суд вирішує справу на підставі свого національного права. У сучасній практиці і доктрині визнано, що закон суду -- це «жорстка» колізійна прив'язка, і слід максимально намагатися відмовлятися від її застосування. Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. -- Х. : Право, 2011. --с. 52.

8. Закон прапору (lex flagi) використовується в морському та повітряному праві і означає, що до правовідносин, що виникають на морських чи повітряних суднах, або які виникають у зв'язку із використанням таких суден, застосовується право тієї держави, під прапором якої ходить судно. Цей колізійний принцип являє собою трансформацію прив'язки «особистий закон» стосовно повітряних, водних та космічних об'єктів. Ці об'єкти є «умовною територією» держави прапора, тому для регулювання більшості відносин, які виникають на їх борту, в першу чергу застосовується закон прапора. Міжнародне приватне право : підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / за ред. проф. В. П. Жушмана та доц. І. А. Шуміло. -- Х. : Право, 2011. --с. 52.

9. Закон, обраний особою, що здійснила правочин (lex voluntatis), або «закон автономії волі» означає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Як принцип міжнародного приватного права, автономія волі закріплена в статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право». В ній також закріплюються правила, які застосовуються до вибору права, а саме:

а) вибір права має бути чітко вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законодавством;

б) вибір права може бути здійснений щодо правочину загалом або його окремої частини;

в) вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути чітко вираженим;

г) вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах;

д) вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Міжнародне приватне право. навч. посіб. / За ред. С. Г. Кузьменка. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - с.17-19.