ВСТУП

Актуальність теми. Відомо, що в сучасних умовах взаємозв'язаного світу відбувається зближення правових систем держав, у тому числі й у сфері конституційного права, яке пов'язане із взаємовпливом Заходу і Сходу, Півночі та Півдня. Так, наприклад, концепції західного права вже давно проникли у законодавство багатьох мусульманських держав (Єгипет, Пакистан, Сирія та ін.), у цих же країнах проголошені загальновизнані права та свободи людини, існують парламенти, вибори, визнається принцип розподілу влад тощо. З іншого боку, не виключений вплив окремих інститутів Сходу на конституційне право Заходу.

Ґрунтовне вивчення конституційного права країн світу (а їх понад 200) неодмінно вимагає застосування порівняльно-правового методу до його аналізу. Як слушно зауважують німецькі компаративісти К.Цвайгерт і Х.Кетц: “Правові дослідження набувають по-справжньому наукового характеру тільки тоді, коли вони підносяться вище дослідження будь-якої національної системи” Цвайгерт К., Кетц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права. - М., 1995. - С. 11..

Отже, вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є не можливим без застосування порівняльно-правового методу дослідження.

Крім того, конституційному (державному) праву зарубіжних країн властиві деякі тенденції розвитку, зокрема, його демократизація. Поряд з розширенням переліку конституційних прав і свобод людини та громадянина, вдосконаленням їх гарантій виникають та розвиваються нові демократичні інститути (наприклад, інститут омбудсмена, адміністративна та конституційна юстиція тощо). Конституційному праву зарубіжних країн властива також тенденція щодо його інтернаціоналізації, котра виявляється насамперед у зближенні національного конституційного права кожної демократичної країни з міжнародним публічним правом, внаслідок чого між ними часом стирається чітка межа.

Існування вищезазначених тенденцій не означає, що конституційно-правовий розвиток кожної держави здійснюється в точній відповідності до них: в окремих країнах бувають перерви в їх дії і, навіть, рух назад. Втім, аналіз саме генеральної лінії розвитку конституційного (державного) права зарубіжних країн дозволяє зробити висновок про незворотність зазначених тенденцій, що обумовлені соціальним прогресом.

Вищезазначені положення й обумовили вибір та актуальність теми курсової роботи.

Мета та завдання курсової роботи. Метою курсової роботи є дослідити конституційно-правові відносини, що становлять предмет конституційного права в зарубіжних країнах, а також проаналізувати методи конституційного права в зарубіжних країнах.

Для досягнення поставленої мети перед автором поставлені такі завдання:

1. дослідити термінологічні аспекти у питанні співвідношення понять «конституційне право зарубіжних країн» та «державне право зарубіжних країн»;

2. вивити коло конституційно-правових відносин, що становлять предмет конституційного права в деяких зарубіжних країнах та визначити їх сутність;

3. проаналізувати систему методів, що застосовуються у конституційному праві зарубіжних країн та визначити їх сутність;

4. зробити узагальнені висновки щодо предмету та методів конституційного права в зарубіжних країнах.

Предметом курсової роботи є система конституційно-правових відносин, що є предметом вивчення в конституційному праві зарубіжних країн, а також сукупність методів конституційного права в зарубіжних країнах.

Об'єктом курсової роботи є сукупність конституційно-правових відносин, що становлять предмет конституційного права в зарубіжних країнах, а також відповідні конституційні акти деяких зарубіжних країн та України.

Теоретичну основу роботи складають наукові праці таких вітчизняних та зарубіжних вчених, як: Ю. М. Коломійця, А.В. Панова, М. І. Малишка, В. М. Бесчастного, А. З. Георгіци, В.Є. Чиркіна, М.Ф. Чудакова, В. М.Шаповала та інших вчених.

Нормативну основу курсової роботи склали конституції та конституційні закони деяких зарубіжних країн та України.

Методологічна основа дослідження. В ході написання курсової роботи автором широко використовувались такі методи наукового дослідження, як історичний, описовий, метод наукового аналізу, порівняльно-правовий метод та інші.

Структура курсової роботи. Робота складається зі Вступу, двох Розділів, 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальна кількість сторінок - 32. Список використаних джерел складає 33 найменування.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

1.1 Деякі термінологічні уточнення щодо термінів «конституційне право зарубіжних країн» та «державне право зарубіжних країн»

Відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII-- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Свідчення такого підходу є використання деякими авторами словосполучення “конституційне (державне) право зарубіжних країн”. На нашу думку, таке твердження є близьким до правової дійсності Німеччини, германомовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція державного права як галузі та як наука в цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / Уклад. А. З. Георгіца; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - 128 с. - С. 4..

Історично склалося так, що в країнах, де провідну роль у формуванні конституційного права відіграли конституційно-правові акти, акцентували увагу на правах і свободах людини та їх закріплення в конституції або конституційних законах, сама галузь стала іменуватися конституційним правом (Великобританія, США, Франція). В країнах же, в яких правова наука надавала основоположне значення розвитку держави, її інститутів та їх юридичному оформленню та закріпленню, як, наприклад, у Німеччині, відповідна галузь отримала назву державне право.

В юридичній літературі справедливо відзначається, що термін «конституційне право» частіше зустрічається в країнах з англосаксонською і романо-германською правовими системами, де раніше сформувався конституційний лад (Франція, США). Вперше термін "конституційне право і політичні інститути" з'явилася у французькій літературі в середині XX ст. Поняття "державне право" здебільшого відображає німецьку правову традицію. Вона була сприйнята в царській Росії, а потім в СРСР та колишніх соціалістичних країнах.

Деякі автори пояснюють вибір того чи іншого терміна національною традицією слововживання. Якщо, на їх думку, англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, то для германської системи характерним є вживання терміну державне право. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Учебник. В 4-х томах. Тома 1-2. - М., 1995. - С.1.

Крім того, в юридичній науці конституційного права можна зустріти й інше розуміння відмінності між «конституційним» і «державним» правом. Так, наприклад, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш об'ємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З іншого боку, продовжує вчений, конституційне право обмежене порівняно з державним у тому плані, що державне право містить у собі, наприклад, адміністративне і процесуальне право… Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. - М., 1981. - С.29. Подібна думка висловлювалася й у вітчизняній літературі.

До недавнього часу навчальний курс (і галузь) конституційного права зарубіжних країн у російськомовній літературі іменувалася державним правом зарубіжних країн. Нині, коли у постсоціалістичних країнах відбувається процес розбудови державного ладу на демократичних засадах, коли у нових державах змінилося співвідношення двох головних складових конституційного права - людини, її прав і свобод, з одного боку, та держави та здійснення публічної влади, з іншого, однією з формальних ознак цього процесу виступає перейменування галузі державного на конституційне. До того ж, наразі лише невелика група країн користується терміном державне право, а їх більшість позначає провідну галузь свого національного права терміном конституційне право.

На нашу думку, використання ж терміну державне право правомірне, коли мова йде про вивчення конкретної галузі права тих країн світу (ФРН, Скандинавські країни та ін.), де її офіційна назва продовжує залишатися державне право. Нині в переважній більшості країн вживається термін "конституційне право". Тому, автор в цій роботі використовує термін конституційне (державне) право зарубіжних країн.

В науці конституційного права існують різні дефініції поняття "державного права", які за змістом дуже близькі. Найбільш оптимальним з них, на нашу думку є визначення цього поняття, яке пропонує відомий український конституціоналіст В.М.Шаповал Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. - К., 1997. - С.7.: «Державне (конституційне) право - це сукупність юридичних норм, які закріплюють основи суспільного устрою; порядок формування, організацію і компетенцію найважливіших ланок державного механізму; політико-територіальну організацію держави, а також визначають основи взаємовідносин між державою і особою».

1.2 Поняття, сутність та предмет галузі конституційного права в зарубіжних країнах

Словосполучення “конституційне право зарубіжних країн” у юридичній науці використовується для позначення відповідної галузі права зарубіжних держав в узагальненому плані, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти.

Використання терміну конституційне право зарубіжних країн у плані характеристики галузі діючого права не означає наявності особливої інтегруючої галузі права - такої галузі немає. Мова йде про відгалуження єдиної науки -- конституційне право, про комплексне і порівняльне вивчення конституційного права більш ніж 200 держав, що існують в світі, оскільки в кожній з них існує своє конституційне право.

Існує конституційне право кожної окремої країни - австрійське, індійське, російське та ін Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / Уклад. А. З. Георгіца; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - 128 с. - С. 11..

Незважаючи на те, що у різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структура цієї галузі, її інститути в принципі є аналогічними. Саме це дозволяє аналізувати, вивчати у порівняльному плані основи конституційного права багатьох держав світу.

В юридичній літературі термін "конституційне право" має потрійне значення:

1. галузь чинного в тій або іншій державі права, тобто система юридичних норм, правил, що містяться в законах та інших нормативних актах й регулюють певну сферу суспільних відносин;

2. наука, тобто сукупність знань про чинне конституційне право, які містяться у книгах, брошурах, статтях;