По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.

По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозв'язків держави та особи..

По-четверте, конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Як й будь-яка інша галузь права, воно становить сукупність юридичних норм, що виражають волю або політичних еліт, або певних соціальних груп суспільства. Конституційне право закріплює основні принципи народного суверенітету, верховенства парламенту, рівності всіх перед законом, панування права тощо. Конституційне право закріплює також механізми політичної влади, її організацію та форми здійснення та визначає основи інших галузей права: адміністративного, фінансового, кримінального, цивільного тощо.

Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.

РОЗДІЛ 2. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ МЕТОДІВ КОНСТИТУЦІЙНОГО (ДЕРЖАВНОГО) ПРАВА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2.1 Методологія науки конституційного (державного) права зарубіжних країн

Наука державного (конституційного) права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій. Для того щоб досліджувати свій предмет, кожна наука використовує певну сукупність прийомів і способів дослідження. Сукупність всіх прийомів та способів поділяються на загальні - застосовувані в методах усіх наук, й спеціальні, тобто ті, що застосовуються в тій чи іншій юридичній науці.

Взагалі, термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

Розглянемо детальніше, які саме загальні та спеціальні наукові методи дослідження застосовуються в науці державного (конституційного) права в зарубіжних країнах.

По-перше, в конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як:

1. історичний метод, що передбачає виявлення історичних обставин, які обумовили конституційно-правові явища, що вивчаються;

2. системний метод, який допомагає визначити місце і

роль кожного конституційно-правового інституту в системі права;

3. структурно-функціональний метод, який допомагає визначити наскільки теорія тієї або іншої конституційної системи відповідає практиці;

4. метод соціологічного аналізу, що виявляє соціальну

ефективність прийнятих конституційно-правових рішень;

5. інші методи, наприклад, статистичного аналізу Конституційне (державне) право зарубіжних країн: навч.-метод. посіб. / Уклад. А. З. Георгіца; Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Рута, 2008. - 128 с. - С. 35..

По-друге, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи:

1. формально-догматичний, необхідний для з'ясування

змісту нормативного матеріалу, що досліджується;

2. порівняльно-правовий (компаративний), який за умов необхідності вивчення відповідних галузей права багатьох країн набуває особливого значення. Використання даного методу створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так й для визначення загальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного конституціоналізму

загалом.

Разом із тим є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу.

Сутність методу порівняльного аналізу полягає в тому, щоб виявити і дослідити загальні й особливі елементи державного ладу, спільні риси та розбіжності між політико-правовими інститутами, установами та процедурами, їхні переваги та недоліки, умови, в яких вони виявляються. Характерний результат порівняльного аналізу - класифікація, типологія, яка є переконливою і може бути корисною за умови, що вона ґрунтується на достовірних відомостях про державне право Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: навч. посіб. / Ю. М. Коломієць; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 211 с..

У вивченні конституційного (державного) права зарубіжних країн застосовується також історико-порівняльний метод. Цей метод застосовується з метою більш ґрунтовного та всебічного розуміння сутності державно-правового регулювання, слід враховувати загальні й особливі історичні фактори, під впливом яких формується політичний лад. Застосування історико-порівняльного методу дає змогу розглядати державний лад як стадію історичного процесу, бачити в ньому вихідний стан для подальшого політичного розвитку. Історико-порівняльний підхід дає можливість помітити "вічні", стабільні аспекти державності Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: навч. посіб. / Ю. М. Коломієць; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 211 с..

Крім того, наука конституційного (державного) права зарубіжних країн широко застосовує також метод конкретного правового аналізу.

Державно-правові інститути деяких країн бувають настільки характерними, типовими, що їх конкретне, докладне вивчення дає можливість повно і чітко побачити певну сторону державності. У цьому випадку дослідження національного державно-правового явища окремої країни застосовується для ілюстрації загальних закономірностей. Наприклад, інститут парламентаризму не можна вивчати, не звернувшись до англійської парламентської системи.

Вивчення різноманітних нетипових явищ дає змогу уникнути шаблона, непотрібної простоти в поглядах на зарубіжну державність. Державознавство не можна обмежувати системою схем та класифікацій, адже конкретний правовий аналіз доповнює і виправляє вибудувані типології та відкриті закономірності численними та важливими деталями, винятками.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій.

Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

В конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод,системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу. Сутність методу порівняльного аналізу полягає в тому, щоб виявити і дослідити загальні й особливі елементи державного ладу, спільні риси та розбіжності між політико-правовими інститутами, установами та процедурами, їхні переваги та недоліки, умови, в яких вони виявляються.

2.2 Методи правового регулювання державного (конституційного) права в зарубіжних країнах та їх характерні риси

Конституційне право відрізняється від інших галузей права методом впливу на своїх суб'єктів, тобто йдеться про сукупність способів впливу норм галузі на поведінку людей, на врегульовані суспільні відносини. Завдяки їх застосуванню конституційно-правові відносини впорядковуються та розвиваються.

В юридичній науці справедливо зазначається, що метод конституційно-правового регулювання характеризується наступними рисами Орленко В. І. Конституційне (державне) право зарубіжних країн: посіб. для підготов. до іспитів / В. І. Орленко, В. В. Орленко. - Вид. 2-е, стер. - К.: Паливода А. В. [вид.], 2011. - 237 с. - С. 57.:

- інтегративна роль методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що воля народу об'єднана в єдине ціле;

- максимально високий юридичний рівень полягає в тому, що конституція будь-якої країни, регулюючи різноманітні суспільні відносини, має найвищу юридичну силу;

- метод конституційно-правового регулювання - це метод безпосередньо конституційного нормо закріплення;

- установчий характер методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що в суспільстві є відносини, які потребують первинного закріплення, а таке здійснюється саме конституцією;

- універсальний характер методу конституційно-правового регулювання полягає в тому, що норми конституційного права безпосередньо регулюють суспільні відносини (пряма дія) чи здійснюють опосередковану дію, оскільки є багато норм-принципів в конституційному праві;

- поєднання стабільності і динамізму у процесі конституційно-правового регулювання.

На відміну від галузей приватного права, де використовується, як правило, диспозитивний метод регулювання (сторонам надається можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки), у конституційному праві домінує імперативний (владний, наказовий) метод. Переважна більшість норм конституційного права, будучи пов'язаними з владними відносинами, мають характер приписів, побудованих на заборонах, зобов'язаннях і дозволеннях.

Насамперед, у конституційно-правовому регулюванні суспільних відносин чи не найчастіше застосовується метод зобов'язання. Наприклад, Основний закон ФРН Конституции зарубежных государств: Великобритания. Франция. Германия. Италия. Европейский Союз. США. Япония. Индия: учеб. пособие / сост., пер., авт. введ. и вступ. ст. В. В. Маклаков. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - С. 575-581. у ч. 3 ст. 39 покладає на голову Бундестагу обов'язок скликати його “на вимогу третини членів Бундестагу, Федерального президента або Федерального канцлера”. Наприклад, стаття 85 Конституції Куби 1978р. містить припис: “Усі органи і державні підприємства зобов'язані сприяти депутатам у виконанні ними своїх обов'язків”.