Крім того, конституційному праву в зарубіжних країнах притаманний й метод дозволення, який застосовується, у першу чергу, при регулюванні статусу людини та громадянина, що само собою зрозуміло, але також іноді при визначенні повноважень державних органів. Наприклад, ч.1 ст. 44 Конституції Болгарії Конституції зарубіжних країн та України (основи конституціоналізму): навч.-метод. довід. / М. І. Малишко; Межрегіон. Акад. упр. персоналом. - 2-ге вид., доп. - К., 2000. - 111 с. проголошує: “Громадяни можуть вільно утворювати об'єднання”, “Кабінет може прийняти рішення про скликання надзвичайної сесії Парламенту” (ст. 53 Конституції Японії Конституции зарубежных государств: Великобритания. Франция. Германия. Италия. Европейский Союз. США. Япония. Индия: учеб. пособие / сост., пер., авт. введ. и вступ. ст. В. В. Маклаков. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - С. 575-581.).

У конституційно-правовому регулюванні нерідко застосовується і метод заборони. Так, у ч. 5 ст. 13 Конституції Російської Федерації Конституції зарубіжних країн та України (основи конституціоналізму): навч.-метод. довід. / М. І. Малишко; Межрегіон. Акад. упр. персоналом. - 2-ге вид., доп. - К., 2000. - 111 с. зазначено: “Забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації, підрив безпеки держави, створення збройних формувань, розпалювання соціального, расового, національного та релігійного розбрату”, “Цензуру заборонено” (ст. 38 Конституції Хорватії). Приписи у даному випадку забороняють суб'єктам конституційного права здійснювати названі дії.

Водночас у конституційному праві, хоча й рідко, застосовується також диспозитивний метод регулювання суспільних відносин. Наприклад, ст. 94 Конституції Італії 1947 р. Конституции зарубежных государств: Великобритания. Франция. Германия. Италия. Европейский Союз. США. Япония. Индия: учеб. пособие / сост., пер., авт. введ. и вступ. ст. В. В. Маклаков. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Волтерс Клувер, 2006. - С. 575-581. установлює, що кожна палата парламенту може висловити довіру урядові або відмовити в ній шляхом поіменного голосування. В останньому випадку президент республіки може відправити уряд у відставку або розпустити парламент із призначенням дати нових виборів, тобто вирішення питання про колізії парламенту та уряду віддається на розсуд виборців.

Отже, з вищезазначеного випливають наступні висновки: по-перше, як в інших галузях права, в конституційному (державному) праві застосовуються методи заборони (не здійснювати певні дії), зобов'язання (здійснювати певні дії), а також дозволу.

По-друге, одним із основних методів конституційного (державного) права є метод імперативно-владного впливу. Він передбачає не рівність сторін, а пряме здійснення влади, так як один суб'єкт - держава - реалізує свою владу, зобов'язуючи інших суб'єктів виконувати її владні приписи.

По-третє, до методів, властивих лише конституційному прав відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо суб'єктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Таким чином, в ході дослідження кола питань, пов'язаних із сутністю та характерними рисами методів державного (конституційного) права зарубіжних країн, автор дійшов наступних висновків:

Наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій.

Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

В конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод, системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим, є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу. До методів, властивих лише конституційному праву, відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо суб'єктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

ВИСНОВКИ

Отже, в ході проведеного комплексного дослідження предмету та методів правого регулювання конституційного (державного) права в зарубіжних країнах, автор дійшов наступних висновків:

По-перше, відмінності в термінах «конституційне право» і «державне право» обумовлені різними підходами в політико-правовій теорії XVII-- XIX століть й, частково, національною традицією слововживання. Нерідко підкреслюється при цьому, що ці терміни практично майже ідентичні, що вони є синонімами. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями. З'ясовано, що англосаксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном конституційне право, тоді як для германської системи характерним є вживання терміну державне право

По-друге, конституційне право як галузь права конкретної держави являє собою сукупність правових (юридичних) норм, що закріплюють певні основи економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організації і функціонування основних ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави і особи.

По-третє, предметом конституційного права мають бути тільки ті відносини безпосередньо політичного характеру, які виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків між людиною, суспільством і державою (їх ще інколи називають державно-політичними відносинами владарювання). Ці відносини поділяються на три групи: 1) відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства; 2) ті, що виникають у процесі встановлення і функціонування публічних, державних інститутів; 3) ті, що характеризують основи взаємозв'язків держави та особи..

По-четверте, конституційне (державне) право регулює суспільні відносини, які утворюють основу всього устрою суспільства і держави й безпосередньо пов'язані зі здійсненням державної влади. Державне право в кожній країні є основною, головною галуззю національної системи права. Отже, конституційне (державне) право є основною галуззю права будь-якої країни, що становить сукупність юридичних норм, які закріплюють основи конституційного ладу, основні права, свободи й обов'язки людини та громадянина, форму правління і форму державного устрою, організацію, спосіб і процедуру формування, компетенцію та порядок діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, виборче право та виборчу систему.

По-п'яте, наука державного права зарубіжних країн, як й кожна юридична наука, має свої методи дослідження, іншими словами свій методологічний інструментарій. Термін «метод» в юридичній науці визначається як система прийомів, способів за допомогою яких норми конкретної галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковані відповідно до цілей правого регулювання.

По-шосте, в конституційному праві, як й в інших юридичних науках, застосовуються такі загальні методи як: історичний метод, системний метод, структурно-функціональний метод, метод соціологічного аналізу, інші методи, наприклад, статистичного аналізу. Крім того, наука державного (конституційного) права зарубіжних країн спирається на свої спеціальні методи: формально-догматичний, порівняльно-правовий (компаративний). Разом із тим, є низка інших методів, які в науці конституційного права відносять до часткових. Основним таким методом вивчення конституційного (державного) права зарубіжних країн є метод порівняльного аналізу.

По-сьоме, до методів, властивих лише державному (конституційному) праву в зарубіжних країнах, відносять: метод владного впливу, який застосовується владою щодо суб'єктів конституційно-правових відносин; метод загального (конституційного) нормування, який є характерним для правового закріплення статусу особи (за винятком політичних прав); метод конкретного регулювання (притаманний для більшості конституційно-правових відносин).

Застосовуючи названі методи регулювання, конституційне (державне) право в зарубіжних країнах забезпечує здійснення народовладдя, нормальне функціонування інститутів державної влади, а також гарантує основні права і свободи людини та громадянина.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Алебастрова И. А. Конституционное право зарубежных стран: Краткий курс лекций / И. А. Алебастрова. - М.: Юрайт, 2004. - 264 с. -

2. Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран: учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по спец. 021100 "Юриспруденция" / А. М. Арбузкин. - М.: Юристъ, 2005. - 666 с.

3. Баглай М. В. Конституционное право зарубежных стран: учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / М. В. Баглай, Г. В. Бобылев, Ю. Е. Карлов [и др.]; Моск. гос. ин-т междунар. отношений (ун-т) МИД России. - 2-е изд., перераб. - М.: Норма, 2008. - XII, 1043 с.

4. Богачова О. В. Законотворчий процес зарубіжних країн / О. В. Богачова, О. В. Зайчук, О. Л. Копиленко. - К.: Реферат, 2006. - 656 с. - (Енциклопедія законотворчості).

5. Витрук Н. В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс: учеб. пособие для студ. вузов, обуч. по спец. "Юриспруденция" / Н. В. Витрук. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 2005. - 525 с.

6. Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: монографія / Ю. О. Волошин; Маріуп. держ. гуманіт. ун-т, Європ. орг. публіч. права, Представництво в Україні. - К.: Логос, 2010. - 427 с.

7. Волощук О. Т. Конституційне право зарубіжних країн: навч.-метод. комплекс / О. Т. Волощук, А. З. Георгіца; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці: Чернів. нац. ун-т, 2010. - 248 с.

8. Григонис Э. П. Конституционное право зарубежных стран: курс лекций / Э. П. Григонис, В. П. Григонис. - СПб.: Питер, 2002. - 414 с. - (Серия "Учебники для вузов").

9. Державне право зарубіжних країн (у схемах): навч. посіб. / Б. В. Калиновський, О. Я. Лапка, Н. Я. Лапка [и др.]; Нац. акад. внутр. справ. - К.: КНТ, 2012. - 526 с.

10. Державне право зарубіжних країн. Загальна частина: навч. посіб. / Ю. М. Коломієць; Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2010. - 211 с.