Н. Вінер запропонував «інформаційне бачення» кібернетики, як науки про управління в живих організмах та технічних системах. Під інформацією почали розуміти вже не будь-які відомості, алише ті, які є новими та корисними для прийняття такого рішення, що забезпечить досягнення мети управляння. Інщі відомості не вважались інформацією.

У свою чергу, Л. Веккер, як і Н. Вінер, підкреслює у цьому понятті ознаку впорядкованості і зазначає: «Інформація може бути охарактеризована як збереження і відновлення її носієм упорядкованості станів і її джерела, яке впливає на цього носія».

Розглядаючи інформацію як предмет правовідносин у правовій системі, предмет взаємовідносин між державою та юридичними і мізичними особами доводиться повертатися до вихідних визначень інформаіїї. Прикладом цього може стати визначення, яке запропонував С. Ожегов. На його думку, інформація - це: 1) відомості про навколишній світ і процеси, що в ньому відбуваються; 2) повідомлення про стан справ, про стан чого-небудь. Копылов В.А. Информационное право // М.: Юристъ, 1997. - С. 22. І це правильно, адже більшість суспільних відносин виникає саме з приводу інформації як відомостей і повідомлень під час її створення, розповсюдження, перетворення та споживання.

Схожі визначення давали й інші науковці. Так, В. Ровенський, А. Уємов, Є. Уємова під інформацією розуміли «повідомлення про події, що відбуваються як у зовнішньому щодо системи середовищи, так і в самій системі». Ровенский В., Уемов А., Уемова Е. Машина и мысль. - М., 1960. - с. 69. С. Анісімов вважає, що «інформацією можна назвати будь-яке повідомлення або передачу відомостей про будь-що, яке заздалегідь не було відоме». Анисимов С.Ф. - Человек и машина. - М.б., 1959. - С. 8.

Однак були і більш витончені ідеалістичні інтерпретації поняття інформації. Відомий дослідник К. Фон Вайцзекер у своїх працях розкриває його за допомогою іншого поняття - форми, тобто стверджує, що маса й енергія еквівалентні інформації. На думку А. Блока, Г. Гунтера, П. Снайдера, інформація є взагаді чимось третім, «нейтральним», «проміжним» між духом і матерією. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти // За ред. О.М. Бандурки. - Харків: Вид-во Університету внутрішніх справ, 2000. - С. 9.

Узагальнюючи, можна виділити дві концепції інформації. Прихильники першої концепції зробили спробу співвіднести інформацію х поняттям «відображення», розкриваючи водночас необхідність єдності відображення й взаємодії як діалектичної єдності полярних категорій.

Друга концепція інформації, на думку багатьох учених, є більш плідним підходом до вирішення проблеми інформації, - «різноманітна» концентрація інформації. У рамках даного підходу інформацію можна трактувати як «зняту нерозрізненість», як розмаїтість. Інформація, - підкреслює Б. Бірюков, - існує там, де є розмаїття, неоднорідність. Інформація «виявляється» тоді, коли хоча б два «елементи» у сукупності різняться, і вона «зникає», якщо об'єкти «склеюються», «ототожнюються». Там само. - С. 10 Багато авторів використовують у своїх дослідженнях ті визначення інформації, які наведені в енциклопедичному словнику: «Інформація - це відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом». Советский энциклопедический словарь. - М., 1983. - С. - 498.

Одночасно розглядається і більш узагальнене системне визначення: «Інформація - це загально наукове поняття, що включає обмін відомостями між людьми, людиною й автоматом, автоматом і автоматом; обмін сигналами у тваринному й рослинному світі; передачу ознак від клітини, від організму до організму». Там само. - С 498. Зазначено, що для цих двох визначень характерна єдина внутрішня сутність, що дає підставу застосовувати їх для різноманітних систем.

Категорія «інформація» виступає одним із найважливіших факторів системи суспільних відносин. У зв'язку з цим у сучасній філософії, теоретичних та прикладних науках не можуть підібрати однозначного трактування (змісту) категорії «інформація».

Під інформацією також розуміють зміст про річ, явище, факт, людину, суспільство, державу тощо, тобто вилучені із них чи про них дані. При цьому категорія «дані» розглядається як абстрактна категорія. Їх конктретий зміст визначається з прив'язкою до сфери пізнання. Інформатизація, право, управління: організаційно-правові питання / Р.А. Калюжний, О.Д. Крупчан, В.Д. Павловський, М.В. Гуцалюк, В.С. Цимбалюк, М.Я. Швець. - К., 2002.

Існує думка, що з точки зору праксеологічного аспекту, на практиці дуже часто неправомірно (нераціонально) встановлюють однозначність між даними та інформацією. На думку прихильників цієї теорії, дані реєструють явища і події, що відбуваються, а інформація - результат переробки та аналізу даних на рівні індивідуального інтелекту, тобто, їх усвідомлення конкретною людиною. Там само.

Поняття інформації має ширше поняття, тому неможна слово «Інформація», розглядати в окремій галузі. Можна тільки погодитися з тим, що вчені які по своєму тлумачать це визначення бажали внести в нього дрібну особливість під ту чи іншу науку.

Тому для того щоб окреслити інформацію у правовому контесті ми повинні виділити такі юридично значимі ознаки, які зумовлюють специфіку інформації як об'єкта правового регулювання.

До таких ознак найчастіше відносять Международное информационное право: Методические материалы к междисциплинарному спецкурсу / Сост. Т.М. Смыслова. - М.: СТЭНСИ, 2002. - 192 с.:

Нематеріальний характер («самостійність носія», тобто цінність інформації полягає в її суті, а не в матеріальному носії, на якому вона зафіксована);

Суб'єктивний характер («інформація виникає внаслідок діяльності суб'єкта, який наділений свідомістю», тобто вона є результатом інтелектуальної діяльності);

Необхідність об'єктивації для включення у правовий обіг;

Кількісна визначеність;

Неспоживчість, можливість багаторазового використання;

Зберігання інформації у суб'єкта, який її передає;

Здатність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення.

Отже, інформація - це багатофункціональний об'єкт. Вона ствоюється й застосовується в усіх сферах діяльності і забезпечує виконання багатоманітних функцій і завдань, що постають перед найрізноманітнішими суб'єктами - органами державної влади, місцевого самоврядування, перед фізичними і юридичними особами, іншими соціальними утвореннями. Саме тому Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року розуміє інформацію як «документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі» Закон України «Про інформацію». - 02.10.1992. - С. 1. . Проте таке визначення потребує суттєвого уточнення.

Розуміння інформації як відомостей лише про події та явища (статичні поняття) залишає поза увагою відомості про процеси (щось тривале у часі). Адже під інформацією слід розуміти і створювані в процесі інтелектуальної діяльності відомості про стан справ.

Закон України «Про інформацію» визначає перелік сфер, де інформація має місце. Це - суспільство, держава та навколишнє природне середовище. Обсяг кожної з цих сфер можна розуміти по-різному. Одночасно не має визначення термінів «сіспільство» чи «держава». Швидше за все, цей перелік не є вичерпним.

Отже, краще чітко конкретизувати й розширити дію Закону, зазначивши в статті 1 весь перелік сфер діяльності, які існують, а також ті, які можуть виникнути. Але з огляду на недоцільність такого викладу не слід обмежувати Закон вищезгаданим переліком, а вказати, що інформація - це відомості про осіб, предмети, факти, події, явища й процеси, незалежно від форма їх вираження.

Тому слід зважати на те, що порівняно з філософським підходом законодавча дефініція є недосконала, а тому провокує термінологічні конфлікти.

Однак 11 січня 2001 року було прийнято Закон України «Про захист економічної конкуренції», у п. 1 ч. 2 статті першої якого подано визначення терміна «інформація», яке використовується для цілей даного Закону, а саме під інформацією тут розуміються «відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації ( карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії голограми, кіно-, видео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості». Аналізуючи це визначення, можна побачити значний поступ законотворця в інформаційній сфері.

Що ж до інформації органів виконавчої влади, то, згідно з Принципами законодавства про свободу інформації міжнародної організації «Article 19. Всесвітня кампанія за свободу слова», «інформація» включає всі записи, які знаходяться в органах виконавчої влади, незалежно від форми, в якій інформація зберігається (документі, магнітофонна стрічка, електронний запис, тощо), їхні джерела (чи її було створено публічним органом, чи якоюсь іншою організацією) і дату створення. Законодавство повинно також застосовуватися до записів, які були засекречені піддаючи їх такій самій перевірці, як і всю іншу інформацію. Міжнародні стандарти забезпечення свободи слова.: Збірник публікацій міжнародних організацій «Артикль 19». - К.: Міленіум, 2003. - С. 8.

Однак варто зауважити, що доступ до інформації не є тим самим, що доступ до документів. Перше поняття є значно ширшим. Для того щоб мати доступ до документів, спочатку треба отримати інформацію про їхнє існування. Отож для повноцінного доступу до інформаці необхідно, щоб хтось був зобов'язаний надавати таку інформацію. Таким чином, природа права на доступ до інформації є подвійною. З одного боку, влада мусить утримуватися від обмеження дій суб'єкта інформаційних правовідносин, зацікавленого в отриманні інформації, а з іншого - сама повинна сприяти поширенню такої інформації, сповіщаючи про факти та події, які є предметом громадського інтересу. Право на приватність: condition sine qua non / Харківська правозахисна група. - Харків: Фоліо, 2003. - С. 117.

Існують різні підходи до того, що слід вважати документом. Ми знаємо, що існують певні ознаки, за якими можна визначити традиційні паперові документі. Але значно складніше зясувати подіні ознаки стосовно електронної документації. Стрімке зростання такого виду документації, включно з легалізацією електронних документів у багатьох країнах світу шляхом ухвалення законів про цифровий підпис, вимагає врахування багатьох нових елементів, необхідних для подальшого розвитку законодавства про доступ до інформації. Вважаю, цікавим наприклад є шведський підхід, де документом вважається будь-яка інформація записана на будь-якому носії, тому поняття доступу до інформації та доступу до документів майже збігаються за своїм змістом. Проте такий підхід може створювати й певні складнощі. Так, Державний архів Швеції свого часу був змушений копіювати розміщену й доступну інформацію з усіх шведських сайтів в Інтернеті. Адже за новим законодавством країни кожен автономний шматок подібної інформації визнається документом, а останній підлягає зберіганню в архіві. Для цього була зроблена спеціальна програма-робот, яка копіює інформацію з друкованих виданнь та записує її на електронні носії.

Враховуючи стрімкий розвиток технічних засобів і зростаючі обсяги інформації, така робота вимагає великих фінансових витрат і може перетворити архів на музей комп'ютерної техніки. Але в такий спосіб держава гарантує реалізацію права на доступ до інформації. Там само.