Адміністративно-територіальний устрій України визначається Конституцією України. Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють такі адміністративно-територіальні одиниці (ч. 1 ст. 133 Конституції України): АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять АРК та 24 області, а також міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус. Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Адміністративно-територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на: населені пункти (міста, села, селища); регіони (райони, області). Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно-територіального устрою, яка потребує свого вдосконалення, проте і дотепер не виконане положення п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України, що передбачає прийняття Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» [11, с. 210]. Сьогодні проблема законодавчого визначення територіального устрою України є актуальною, а відповідно і нормування принципів територіального устрою перебуває на стадії розробки та становлення. Запропонована нами класифікація принципів територіальної організації держави є спробою виокремити з широкого їх переліку, наявного в наукових та законодавчих джерелах, найбільш актуальні та значущі, які відповідають реаліям сьогодення. Чітке визначення цих принципів у Законі України «Про територіальний устрій України» та їх комплексне застосування забезпечило б сталий розвиток України як суверенної, демократичної, соціальної та правової держави. Розділ 2. Особливості єдності та цілісності державної території України 2.1 Принцип унітарності України В межах нашого дослідження актуальним є розгляд принципу унітарності України, що означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Принцип унітарності держави означає її єдність, соборність у політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших аспектах. Вузловим моментом єдності держави є її територіальна єдність. Перед кожною державою на початку її становлення або на історичних зламах постає проблема вибору форми держави. У теорії конституційного права форма держави -- це спосіб організації вищих органів держави, територіальний устрій державної влади і методи її здійснення [26, с. 284]. Форма держави складається з трьох елементів: форми державного устрою, форми правління і політичного режиму. Форма державного устрою в конституційному праві -- це спосіб територіальної організації держави чи держав, які утворюють союз [5, с. 450.]. Розрізняють дві форми державного устрою: федерацію і унітарну державу. Стосовно країн з багатонаціональним складом населення іноді використовують термін «форма національно-державного устрою». Під формою правління розуміють організацію верховної державної влади, особливо її вищих і центральних органів, структуру, компетенцію, порядок утворення цих органів, тривалість їх повноважень, відносини з населенням, сутність участі останнього у формуванні цих відносин. Форма правління є визначальним елементом у формі держави. Форми правління розрізняють залежно від того, хто здійснює верховну владу: одна особа за спадковістю чи виборний орган. У цьому зв'язку розрізняють монархічну і республіканську форми правління. Політичний режим у конституційному праві -- це система прийомів, методів, форм і способів здійснення політичної (включаючи державну) влади в суспільстві [7, с. 201]. Це функціональна характеристика влади. Не існує єдиної типології політичних режимів. Найчастіше конституційне право як наука розрізняє демократичний, авторитарний і тоталітарний політичні режими. Характер політичного режиму прямо не зазначається в жодній конституції (за винятком доволі поширених вказівок на демократичний характер держави), але майже завжди безпосередньо відображається в її змісті. Вихідним в єдності держави є територіальна цілісність. Відповідно, у Конституції зазначається, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2) [1]. Принцип єдності та цілісності державної території закріплено в Конституції, Декларації про державний суверенітет, Акті проголошення незалежності України, які передбачають здійснення Україною верховенства на всій своїй території. Державний устрій України визначений на конституційному рівні. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Така характеристика підтверджується іншими нормами Основного Закону, всією правовою системою та державним механізмом України. Унітарна держава -- це форма державного, а подекуди й національно-державного устрою, яка базується на верховенстві влади єдиної держави над адміністративно-територіальними одиницями, на які вона поділена. Іншими словами, унітарною вважається держава, жодна з частин якої не має статусу державного утворення. Аналіз положень Конституції дозволяє характеризувати Україну як відносно централізовану складну унітарну державу. Це пояснюється тим, що: по-перше, до складу України входить автономне територіальне утворення; по-друге, децентралізацію управління в Україні здійснено лише на низовому територіальному рівні - село, селище, місто, а на регіональному (область) та субрегіональному (район) рівнях збережено централізоване державне управління. Принцип унітаризму Української держави проявляється в наступному: 1) територіальна цілісність і недоторканність у межах кордону; 2) існуючий поділ в Україні є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру (адміністративно-територіальної одиниці не мають основних ознак державності, у тому числі політичної самостійності); 3) єдина конституція і єдина система законодавства на всій території України; 4) єдине громадянство, єдина державна символіка, державна мова; 5) функціонує єдина система органів державної влади, її юрисдикція поширюється на всю територію країни; 6) правосуддя здійснюється в межах централізованої системи на підставі єдиних норм матеріального і процесуального права; 7) конституційне правосуддя здійснюється єдиним органом конституційної юрисдикції - Конституційним Судом України; 8) Українська держава виступає єдиним цілим у міжнародних зносинах [20, с. 169]. Таким чином, принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. 2.2 Принцип єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави В межах нашого дослідження актуальним видається розкриття принципу єдності та цілісності державної території як гарантія унітарного характеру Української держави. Принцип єдності та цілісності території є однією з ключових засад будь-якої унітарної держави. Зазвичай, він закріплюється у конституції держави. Так, ст. 132 Конституції України проголошує, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. Єдність і цілісність державної території означає, що складові частини держави перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю. Поряд з вищезазначеним положенням Конституції України також ч. 3 ст. 2 Конституції визначає, що територія України в межах існуючих кордонів є цілісною й недоторканною. Слід звернути увагу на те, що у ст. 2 Конституції України окрім вищезазначених принципів єдності та цілісності державної території закріплюється також і принцип недоторканності території, тому цілком логічно віднести його до конституційних принципів територіального устрою України. На думку ряду авторів, цілісність і недоторканність державної території - це дві складові, які хоча й взаємопов'язані між собою, проте не тотожні елементи одного принципу. Перший з них включає зобов'язання не допускати найбільш грубих порушень: анексії, окупації, розчленування території держави чи народу, другий - зобов'язує державу утримуватися від будь-яких дій, у тому числі й непрямих посягань на територію і кордони інших держав [29, с. 31]. Проте, іншу думку з цього приводу висловлює М. О. Баймуратов, який говорить, що сама назва цього принципу остаточно не встановлена: можна зустріти згадування як територіальної цілісності, так і територіальної недоторканності [6, с. 50]. Із цим важко погодитися, оскільки цілісність і недоторканність не є синонімами: цілісність позначає внутрішню єдність, а недоторканність передбачає гарантованість від зовнішніх зазіхань. Юридичний зміст принципів цілісності й недоторканності державної території розкривається у науковій літературі через систему зобов'язань і заборон. Серед зобов'язань виділяють: обов'язок не здійснювати нападу, вторгнення у межі території інших країн, окупації чужих територій; утримуватися від насильницького захоплення всієї чи частини території іноземної держави (анексії)? не здійснювати насильницького роз членування будь-якої держави не визнавати територіальних змін, що стали результатом застосування сили і погрози нею, направлених на порушення Статуту ООН? не допускати порушення ззовні національної єдності країни; не інспірувати і не заохочувати сепаратистських рухів з метою штучного поділу території всупереч державним і національним інтересам; не використовувати свою територію таким чином, щоб цим завдавалася шкода території інших держав. До заборон відносять: розміщення і перебування збройних сил однієї держави на території іншої всупереч вимозі уряду і народу країни вивести війська; створення військових баз на чужих територіях; насильницькі посягання на природні ресурси інших країн; надання своєї території іншій державі з метою її використання для порушення територіальної недоторканності третьої держави; будь-які, навіть непрямі, порушення державних кордонів; застосування сили чи погрози силою з метою примушення держави до відмови від частини своєї території тощо. Конституційна сутність єдності та цілісності території полягає у тому, що територія належить українському народові і не може передаватися іншим державам. Принцип єдності та цілісності державної території забезпечують непорушність і стабільність права власності українського народу на землю, її надра та природні ресурси в межах існуючих кордонів і не дозволяють будь-яких посягань на землю (територію) з боку будь яких інших суб'єктів міжнародного права, а також забороняють сепаратистські дії, спрямовані на внутрішній поділ території держави чи відокремлення частини території або її адміністративно-територіальних одиниць всупереч національним інтересам українського народу як власника території. Слід зазначити, що виходячи з положень Конституції України, суверенітет народу превалює над суверенітетом держави. Територіальна єдність і цілісність повинна забезпечуватись системою внутрішнього права і такими способами реалізації і засобами захисту права народу на самовизначення, які є притаманними для реалізації принципу поваги державного суверенітету у міждержавних відносинах і передбачають додержання територіального верховенства. Конституція України закріплює основні принципи територіального верховенства, які водночас необхідно розглядати і як конституційні імперативи щодо особливої охорони (гарантування) унітарного характеру української держави [16, с. 560]. Підтвердженням цього можна вважати ст. 5 Конституції України, яка встановлює, що «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.