Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно на родові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами». І хоча існування та розвиток унітарної держави тісно пов'язані з функціонуванням центральних і місцевих органів влади, а функціональна діяльність цих органів безпосередньо стосується життя суспільства й держави, Конституція України забороняє органам публічної влади самостійно розпоряджатись державною територією та передавати землю (територію), як об'єкт права власності українського народу, іншим суб'єктам міжнародного права [8, с. 260]. Більше того, територіальна цілісність держави як конституційна гарантія здійснення українським народом чи від його імені органа ми державної влади та місцевого самоврядування права власності на землю, означає також неподільність землі як державної території якимись іншими суверенами, а також є основою для закріплення у Конституції України територіального устрою держави та розподілу повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи й сферу відносин з приводу території [9, с. 14-15]. Таким чином, єдність та цілісність території України означає такий стан території, визначеної державним кордоном України, при якому складові частини держави перебувають у нерозривному взаємозв'язку та характеризуються внутрішньою єдністю, що проявляється у територіальному верховенстві українського народу над приналежною територією, яке юридично закріплене на рівні національного та міжнародного права. Розділ 3. Актуальні питання адміністративно-територіальної реформи Серед задекларованих владою реформ однією з найбільш важливих та актуальних є адміністративно-територіальна реформа. Проводити її необхідно, спираючись на закріплену в ч. 2 ст. 2 Конституції України імперативну норму про унітарний характер державного устрою України. Актуальність реформування територіальної організації влади назріла давно, адже чинний територіальний устрій України сформувався за відсутності самостійної методології й був адаптований до радянської командно-адміністративної системи управління. На законодавчому і практичному рівнях система управління побудована згори до низу на засадах домінування центральної влади над місцевими громадами. Відтак існуючий адміністративно-територіальний устрій стає на заваді демократичним перетворенням у державі, здійсненню ефективної регіональної політики, стримує розвиток місцевої ініціативи та становлення базового інституту демократії ? місцевого самоврядування. Водночас в українській політико-правовій думці переважає інше бачення територіальної організації влади, де місцева самоврядна громада виступає висхідним пунктом організації системи управління суспільним розвитком [25, с. 140]. Реформування адміністративно-територіального устрою України є невід'ємною складовою адміністративно-територіальної реформи, що покликана оптимізувати систему управління територіями, упорядкувати взаємовідносини органів влади різних ієрархічних рівнів, а в кінцевому підсумку - сприяти підвищенню рівня життя пересічного громадянина в кожному міському чи сільському населеному пункті [19, с. 65-66]. Нинішній етап державного будівництва в Україні потребує створення системи державного управління, яка могла б найефективніше реалізувати наявний в країні економічний потенціал, забезпечити динамічний розвиток як країни загалом, так і кожної території зокрема. Реформування адміністративно-територіального устрою держави має встановити чітку вертикаль виконавчої влади, дієве розмежування функцій центральної та регіональної державної влади, автономізацію місцевого самоврядування, економію бюджетних коштів та попередження бюрократичних інформаційних потоків, розширення власних можливостей регіонів щодо самофінансування регіонального розвитку [13, с. 482]. До проблемних питань адміністративно-територіального устрою можна віднести: законодавчу неврегульованість правового статусу адміністративно-територіальних одиниць; розташування на території міст інших міст, а також сіл, селищ як окремих адміністративно-територіальних одиниць; існування серед категорій адміністративно-територіальних одиниць таких категорій, як селище міського типу, сільрада, а також селищна та міська рада; відсутність чітких критеріїв для утворення районів, районів у міста, приналежність населених пунктів до категорій сіл, селищ, міст; відсутність відповідних картографічних матеріалів та невинесення їх у натуру тощо [4, с. 56-58]. Сучасна система адміністративно-територіального устрою в Україні повинна виходити насамперед з особливостей сформованої та перспективної системи розселення населення; мережі населених пунктів, спроможних бути центрами адміністративно-територіальних утворень і надавати відповідний обсяг послуг. У сфері дослідження системи розселення України існує вагомий науковий доробок. Щодо кількісних критеріїв, то вони мають диференціюватися залежно від щільності населення та особливостей урбанізації території. В організаційному плані реформу слід розпочинати лише тоді, коли буде створено її достатнє нормативно-правове, кадрове та фінансове забезпечення. Реформу потрібно проводити поетапно, проте в доволі стислий проміжок часу. Не викликає заперечень той факт, що Україна потребує зміни адміністративно-територіального устрою. Цей процес зумовлено інтеграційними зусиллями держави з наближенням до європейських стандартів, прагненням удосконалити систему державного управління, підвищити ефективність регіональної політики тощо. Необхідність реформування адміністративно-територіального устрою задекларовано найвищими владними інституціями в державі та зазначено у низці важливих документів. Сьогодні існують напрацювання щодо концептуальних засад та досить обґрунтовані орієнтири відносно можливої конфігурації системи адміністративно-територіального поділу держави [18, с. 169]. Проведення такої масштабної, резонансної й суспільно важливої реформи, як реформа адміністративно-територіального устрою, потребує належного інституційного забезпечення. Насамперед має бути визначений або створений на центральному рівні інституційний орган із необхідним ресурсним та кадровим забезпеченням і достатніми повноваженнями для: 1) координації всіх робіт - від розроблення проекту реформи до його запровадження; 2) взаємодії з центральними і місцевими органами виконавчої та представницької влади; 3) взаємодії з науковими установами, громадськими організаціями, ЗМІ. Очолювати таку інституцію має авторитетна і відома широкому загалу особа, спроможна взяти на себе персональну відповідальність за успішність реформи. Здійснення адміністративно-територіальної реформи з урахуванням зазначених засад дозволить підвищити ефективність єдиної державної політики на всіх територіальних рівнях, досягти гармонійного поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів, сприяння становленню та розвитку місцевого самоврядування. цілісність територія україна унітарний Висновки

Отже, після розгляду цієї теми, можемо сформулювати наступні висновки.

Аналіз сутності принципу територіальної цілісності України, дозволив дати наступне визначення територіального устрою. Отже, під територіальним устроєм держави слід розуміти її територіальну організацію, а саме систему взаємовідносин між державою в цілому (її центральною владою) і територіальними складовими (населенням і чинними органами публічної влади).

До ознак територіального устрою України належать: - передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI "Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України").

Проте сьогодні немає закону України про Севастополь, прийняття якого передбачено ч. 3 ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України"; - об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей; - внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць.

Єдність територіального устрою - важлива гарантія єдності держави; - встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць. Співвідношення у цьому випадку слід розуміти як визначення правового статусу держави та її територіальних одиниць. Правовий статус - це місце і роль самої держави та її територіальних одиниць у процесі здійснення публічного управління, визначені через їхні повноваження, тобто нормативно закріплені права і обов'язки.

Основні конституційні принципи територіального устрою України закріплені у ст. 132 Конституції України, у якій зазначено: «Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій». Стаття 133 Конституції України визначає систему адміністративно-територіального устрою і є, зокрема, втіленням загального принципу системності.

Систему адміністративно-територіального устрою України утворюють такі адміністративно-територіальні одиниці (ч. 1 ст. 133 Конституції України): АРК, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять АРК та 24 області, а також міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус.

Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Адміністративно-територіальні одиниці незалежної України за соціально-територіальними ознаками поділяються на: населені пункти (міста, села, селища); регіони (райони, області). Отже, сьогодні в Україні існує триступенева система адміністративно-територіального устрою.

Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність з політичного, економічного, соціального, культурного (духовного) та інших поглядів. Вихідним у єдності держави є територіальна цілісність. У Конституції України щодо цього зазначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру.

Принцип єдності та цілісності території є однією з ключових засад будь-якої унітарної держави. Зазвичай, він закріплюється у конституції держави. Так, ст. 132 Конституції України проголошує, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.

Єдність і цілісність державної території означає, що складові частини держави перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, визначаються внутрішньою єдністю.

Поряд з вищезазначеним положенням Конституції України також ч. 3 ст. 2 Конституції визначає, що територія України в межах існуючих кордонів є цілісною й недоторканною. Слід звернути увагу на те, що у ст. 2 Конституції України окрім вищезазначених принципів єдності та цілісності державної території закріплюється також і принцип недоторканності території, тому цілком логічно віднести його до конституційних принципів територіального устрою України.

Актуальність реформування територіальної організації влади назріла давно, адже чинний територіальний устрій України сформувався за відсутності самостійної методології й був адаптований до радянської командно-адміністративної системи управління.

На законодавчому і практичному рівнях система управління побудована згори до низу на засадах домінування центральної влади над місцевими громадами.