Радянська юридична наука тривалий час давала розширене тлумачення поняттю «омбудсман»: «посадова особа, на яку покладаються функції контролю за діяльністю урядів, установ»[77,с.615] Хоча слід зазначити, що укладачі Великої Радянської Енциклопедії намагалися уже достатньо повно розкрити сутність цього інституту, висвітливши тотожність діяльності аналогічних посадових осіб, незважаючи на відмінність у їх назвах, тенденції до спеціалізації даного інституту за певними сферами управління. Вони звернули увагу і на той факт, що в більшості країн омбудсман діє формально від імені парламенту за ініціативою фізичних чи юридичних осіб, які звертаються до нього. Також автори енциклопедії зазначали таку відмінність омбудсманівських систем, як те, що в одних країнах омбудсмани обираються парламентом, в інших - призначаються главою держави, що, перевіряючи дії посадових осіб державного апарату, омбудсман не має права скасовувати їх рішення, тільки може давати відповідні рекомендації щодо усунення порушень.

Як не дивно, дослідники інституту омбудсмана навіть у таких загальних визначеннях зуміли виділити основне його призначення - здійснення контролю за дотриманням законодавства у галузі прав людини. І сьогодні а наукових джерелах визначення інституту омбудсмана дасться саме в такому сенсі.

У Світовій енциклопедії зазначається, шо омбудсман - це уповноважений держави, покликаний розбирати скарги громадян щодо зловживань бюрократичного апарату (посадових осіб урядових органів). Значну частину в роботі омбудсмана займають скарги на кривду або брутальне ставлення посадових осіб у таких справах, як житлові, про стягнення податків, про участь у виборах, про виплату благодійної допомоги та інші. Після дослідження скарги омбудсман може відхилити її з обгрунтуванням своїх дій. або він може шукати засоби виправлення ситуації шляхом переконання, надання гласності або рекомендацій про притягнення до відповідальності особи, яка порушила права і свободи людини та громадянина.

У спеціальних працях, більшості навчальної та монографічної літератури омбудсман розуміється як «незалежна від уряду, призначена парламентом посадова особа»[46,с.32]; «посадова особа, яка зобов'язана слідкувати за тим, щоб державні органи, перш за все виконавча влада, не порушували прав людини і громадянина»[36,с.112]; «спеціальна посадова особа, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади і посадових осіб»[22,с.202]; як «посадова особа, яка опирається на парламент, мстою діяльності якої є захист прав і законних інтересів»[14,с.361].

У наукових правових дослідженнях поняття «омбудсман», як правило, визначається через поняття «інститут омбудсмана», з чого випливає, що «омбудсман» виступає як конституційно-правовий інститут, який включає в себе систему конституційно-правових норм, котрі регулюють порівняно самостійну групу однорідних і взаємозалежних відносин, пов'язаних з його функціонуванням. Ці норми визначають порядок призначення омбудсмана. його компетенцію, функції, гаранти діяльності та порядок припинення його повноважень і виступають свого роду нормативними характеристиками омбудсмена, розкривають у різноманітних аспектах його правове становище, відіграють обслуговуючу роль відносно його статусу.

Проте слід зазначити, що визначення інституту омбудсмана в такому контексті містять певні прогалини, не цілком достатньо і вичерпно характеризують сутність даного органу, з належним ступенем точності віддзеркалюють його правову природу. Інститут омбудсмана, незважаючи на свою майже 200-річну історію існування у Швеції, належить до тих небагатьох конституційних новацій останнього часу, статус яких продовжує удосконалюватися, модифікуватися і мало досліджений науковцями.

Природа цього інституту, його модель у кожній з країн визначається і залежить від певного набору чинників, серед яких слід виділити форму правління в державі, існуючі в країні державний устрій та правову систему, конституційні та національні традиції, менталітет народу тощо.

Дослідник інституту омбудсмана доктор юридичних наук, професор В. В. Бойцова цілком слушно зазначає, що омбудсман - це складний соціально-правовий феномен: не тільки юридичний інститут чи орган, але й певний тип політичної і правової культури, сукупність суспільних зв'язків і відносин. Це завоювання та надбання світової юридичної культури, яке гарантує безконфліктне (толерантне) узгодження інтересів управлінців та громадян, якими вони управляють.[17,с.12]

Інститут Уповноваженого ВРУ з прав людини знаходиться наразі на стадії становлення. Не завжди цей інститут сприймається належним чином як державними інституціями, так і структурами громадянського суспільства. Але саме йому належить майбутнє в підвищенні ролі у забезпеченні прав людини і громадянина. І це має усвідомлюватись всіма суб'єктами права, виходячи з положення , що права людини в Україні визнаються найвищою соціальною цінністю.[1,Ст.3]

Держава символізує публічний простір, а громадянське суспільство - простір свобод, основу якого складає ринкова економіка і права людини. Уповноваженому з прав людини належить суттєва роль у забезпеченні взаємодії Української держави і громадянського суспільства в аспекті захисту прав особи. Конституціїно-правовий інститут Уповноваженого, створений в Україні може сприяти вирішенню проблеми бюрократизації виконавчого аппарату, анонімності і безвідповідальності державної влади. При цьому слід брати до уваги , що посилення інституту “народного правозахистника” в багатьох Європейських странах та США було реакцією на посилення виконавчої влади.

Інститут Уповноваженого дає можливість подолати суттєві суперечності сіж державою і громадянським суспільством, легитімувати владу, гарантувати право громадян бути проінформованими про помилки і зловживання службовців державного аппарату[70,с.80]

Омбудсмен є захистником громадянських прав. Він охороняє як публічні, так і особисті інтереси, приватну сферу життя, допомагає вирішенню проблем захисту прав особи. Значним є поновлюючий і політичний еффект діяльності Уповноваженого. Це насамперед пов'язано з тим, що омбудсмен виражає точку зору громадянського суспільства і доводить її до відома законодавчої і виконавчої гілок влади .Інститут Уповноваженого в Україні органічно вписується в діючу систему захисту прав громадян і не перешкоджає використанню інших каналів поновлення справедливості .

Загальновідомо, що гострим питанням сучасності є питання про недостатню або малу ефективність діючих юридичних способів розв'язання соціальних конфліктів, що виникають у результаті існування різних цілей особистості та згаїільства. І, як наслідок такої «різнорідності», утворення протиріч між реалі-ашією своїх прав людиною і дотриманням при цьому суспільних інтересів. Во-гючас багато дослідників в галузі прав людини стверджують, що на сучасному етапі юридична наука не виробила ефективних способів забезпечення раціо-нального сполучення та гармонії держави й окремих особистостей.

Простежуючи розвиток інституту омбудсмана з моменту його заснування, сьогодні ми робимо висновок, що даний інститут слід розглядати як одну з головних діючих осіб процесу розв'язання соціального конфлікту у суспільстві.

Водночас назва омбудсмана: посередником - у Франції, публічним захисником - у США, народним адвокатом - у Канаді, уповноваженим - у Польщі, Росії, Україні не випадкова. Таким чином, в першій назві закладена його посередницька місія. Аналізуючи діяльність інституry омбудсмана в цьому напрямку, Пеллетієр Жакус - дослідник інституту Посередника у Франції відзначає, що «...омбудсман пробує знайти баланс ...між громадянами і посадовими особами» [Цит.за 3, с.66]

Не можна не погодитися з відомими російськими соціологами B.C. Ко-маровським і Л. М. Тимофєєвою, які вважають, що конфлікти в суспільстві між державним апаратом і громадянами споконвічно визначені, причому незалежно від того, в яких за формою державі і суспільстві ми живемо, при цьому вони відзначають, що зазначений вплив на якість і ступінь гостроти конфлікту справляє характер політичного режиму і рівень політичної культури [67,с.145]

У цьому зв'язку професор Хаманева Н.Ю. звертає увагу і на причини загострення конфліктних ситуацій, розглядаючи їх як наслідок «...звернення громадянина до різних органів» [73,с.144]

Отже, розглядаючи звернення осіб на неправомірні та несправедливі дії публічних органів та їх посадових, службових осіб, інститут омбудсмана виступає гарантом забезпечення прав людини і згладжує існуючі конфлікти між суспільством і особистістю, тим самим стає каталізатором таких ситуацій. Тому можна не погодитися з професором Н.Ю. Хаманьовою, яка вказує, що «Уповноважений з прав людини в Російській Федерації... розв'язує конфліктні ситуації... шляхом звернення у відповідні інстанції» [74с.155]

На нашу думку, данний орган покликаний допомогти з'ясувати суть того, що відбувається, знайти кращий шлях порозуміння і загального добробуту.

Розглядаючи звернення громадян, омбудсман намагається не тільки відновити обмежені права, але і провести аналіз причин їх виникнення, щоб надалі запобігти таким конфліктним ситуаціям. У цьому зв'язку Регіональний Омбудсман Валлонії (Бельгія) М-Ж. Чідіас відзначає: «...омбудсман потрібний там, де необхідно нагадати сторонам, шо деякі правила не були ними враховані. Тут омбудсман докладає зусиль, щоб знайти консенсус між громадянином і адміністрацією [74. с.57]. У таких випадках особливо важлива роль омбудсмана в навчанні населення. Та й самі громадяни проявляють активний інтерес до животрепетних проблем суспільства. За даними різних соціологічних дослідженнь попит на соціальну інформацію як у країнах із стабільними системами, так і в постсоціалістичних країнах достатньо високий.

Аналіз практичної діяльності інституту омбудсмана свідчить про те, шо значна частина його роботи сконцентрована на розгляді звернень соціального характеру.

Омбудсман Ірландії протягом 1997 р. розглянув 50% скарг від загальної кількості, що надходили у правозахисні органи. З них 62% припадало на Департамент соціальних співтовариств і справ сім'ї; 13% стосувалося Департаменту сільського господарства і продовольства; 10% було проти Податкового департаменту; 13,5% було пов'язано з Департаментом охорони здоров'я; 9% торкалися послуг телефонного зв'язку.

Таким чином, інститут омбудсмана є державним каталізатором соціальних суперечок в суспільстві.

Уповноважений Верховної Ради України з прав має значний потенціал в цьому напрямку та буде займати гідне місце в системі юридичних механізмів щодо розв'язання конфліктів між суспільством, та особистістю.

1.2 Функції омбудсмана та принципи його діяльності

Незважаючи на всі структурні відмінності конституційних і правових систем інституту Уповноваженого в різноманітних країнах належить деякий мінімум спільного по сутності діяльності , більша частина якого належить завдань, а менша - організації та становленню. Типовими ознаками є наприклад незалежність омбудсмана , а також відсутність у нього виконавчої влади.

Його суттєвою характеристикою є також те, що він не замінює собою , а лише доповнює існуючи правозахисні установи , такі як наприклад адміністративні судові установи.

К дуже важливим обов'язкам омбудсмана відноситься забезпечення законності та належного рівня діяльності органів управління ,особливо в місцях, де рішення приймаються вільно ,де органами управління при винесенні такого рішення перевага надається власним інтересам а не праву.

Крім того він служить інструментом управління парламенту по відношенню до виконавчої влади.[61,c.6]