Також все більше значення надається посередницькій функції омбудсмана , тим більше що все більша складність управління підсилює нерозуміння людей . Це стається тому, що з однієї сторони омбудсман усюди знаходиться на варті захисту прав і інтересів народу перед виконавчими органами як апаратом влади, з іншої омбудсман може пояснити , розтлумачити громадянам необхідну і правильну адміністративну дію , сприяти росту довіри між громадянами та виконавчою владою. Це функція , в якій омбудсмен представляє державу на шляху від власного до демократичного управління державними справами.

Свою посередницьку роль омбудсмен може розвинути особливо по відношенню до меншин, які по відношенню до держави і його управлінським установам часто, та як правило цілком обґрунтовано відчувають недовіру. У зв'язку з тим заснування регіональних омбудсманів набуває приорітетне значення. При цьому саме в відносинах с меншинами омбудсмен має слідкувати за тим, щоб його самого не розглядали як частину державного апарату влади.

Ця небезпека тільки підкреслює значимість його незалежності.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

1. захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

2. запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

3. сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

4. поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

5. запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

6. сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу. [2,Ст.]

Принципи діяльності омбудсмана.

Практична діяльність Уповноваженого, як самостійного державного інституту, має базуватись на певних загальноприйнятих принципах.

Гуманізм - основоположний принцип, що характеризує омбудсмана як інститут, призначення якого служіння людині, захисту її прав і свобод. З огляду на цей принцип омбудсман зобов'язаний терпляче, компетентно, ввічливо і уважно роз'яснювати громадянам їхні права та обов'язки, порядок їх забезпечення та процедури правового захисту, надавати відповідну допомогу в усуненні виявлених порушень прав громадян. Гуманне ставлення до громадян, які звертаються за допомогою до омбудсмана, виражається також в тому, що стосовно них з боку омбудсмана неприпустима чиста формальність: відмова у прийнятті скарги з причини недотримання форми її написання, подання і т. ін.. Омбудсман покликаний також сприяти гуманному ставленню до потреб та запитів громадян з боку органів влади, посадових осіб різноманітних органів та організацій незалежно від форм власності. Він повинен стояти на сторожі прав громадян, не допускаючи випадків переслідування заявників чи іншого обмеження їх прав з боку органів влади за звернення до нього. Розуміння та утвердження того, що кожна людина незалежно від її національності, раси, віросповідання, соціального та майнового стану, статі і т. ін. має рівні та невід'ємні права і свободи, що випливають із її сутності як члена суспільства, гуманність у відносинах з тими, чиї права порушені, хто уже незаконно ображений, розуміння їхнього болю, сприйняття його як соціальної несправедливості, що завдає удар по всьому суспільству, правовій і управлінській системі, є основними критеріями діяльності омбудсмана.

Законність - універсальний правовий принцип, який знайшов своє нормативне втілення в багатьох країнах, це обов'язковий атрибут існування та розвитку демократично організованого суспільства. Законність необхідна для забезпечення свободи громадян, реалізації їх прав, формування та розвитку громадянського суспільства, побудови правової держави, а її рівень та стан служать головним критерієм оцінки правового життя громадян, суспільства, держави. В юридичній науці законність розуміється чи то просто строгим і повним виконанням приписів правових законів і прийнятих на їх основі юридичних актів всіма суб'єктами права, чи як правовий режим суспільного життя, який полягає в неухильному дотриманні юридичних норм всіма право - дієздатними учасниками, чи як політико-правове явище, що характеризує процес удосконалення державно-правової форми організації суспільства і реалізації ідеї соціальної справедливості шляхом строгого та неухильного дотримання і виконання діючого законодавства.

Зміст принципу законності в роботі омбудсмана складає діяльність, спрямована на неухильне виконання і дотримання законів всіма учасниками суспільних відносин, на забезпечення такої поведінки органів державної влади, їх посадових осіб, а також громадян, яка відповідає вимогам норм права, на забезпечення реалізації прав і свобод людини, гарантування принципу рівності всіх перед законом, неприпустимість свавілля і діяльності посадових осіб.

Законність як принцип діяльності омбудсмана означає, що здійснювати захист прав і свобод людини і громадянина він може тільки законами засобами, передбаченими Конституцією та іншими законами країни. Він не повинен виходити за рамки правових приписів своєї діяльності: проводити дії, не передбачені законодавством, приймати рішення, що виходять за рамки його повноважень тощо. «Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина».[Цит.за 2,ст.14]

Принцип законності знаходить своє втілення також при здійсненні омбудсманом контролю за ефективністю дотримання законодавства у сфері захисту прав людини, приведенні його у відповідність з нормами міжнародного права, міжнародними стандартами у галузі прав людини. Як закріплено Законом Литви про контролерів Сейму, якщо в процесі розслідування контролери виявляють недоліки, суперечності в законах або інших правових актах, вони повідомляють про це відповідно Сейм. Уряд чи Раду самоврядування.

Таким чином, законність є головним керівним принципом діяльності омбудсмана, від дотримання цього принципу залежить ефективність всієї роботи цього правозахисного інституту, а його здійснення забезпечується системою певних вимог та гарантій, які передбачені перш за все в конституціях держав і чинному законодавстві.

Принцип справедливості у діяльності омбудсмана грунтується на неупередженому розгляді скарг про порушення прав громадян, справедливому врегулюванню конфлікту між сторонами завдяки узгоджувальним процедурам і прийняттю законного рішення.

Омбудсман при розгляді скарг громадян, повідомлень у засобах масової інформації щодо порушень прав людини повинен зберігати певну об'єктивність до всіх сторін справи, не повинен бути зв'язаний підходом, що викладені факти правдиві і дійсно мають місце. У кожному випадку він зобов'язаний провести детальне розслідування, дослідження по справі і неупереджено оцінити викладені факти. Адже не секрет, що в скаргах громадян мають місце інколи певні неточності, викривлене подання обставин справи, а інколи й неправда. Тому дуже важливо, щоб омбудсман в кожному конкретному випадку не був пов'язаний думкою скаржників і приймав рішення, об'єктивно дослідивши всі обставини справи у сукупності, всесторонньо та повно проаналізувавши їх, поважаючи честь, гідність і права як громадян-заявників, так і відповідних організацій і посадових осіб, однаково неупереджено ставлячись до них і дотримуючись їх інтересів. Для цього він має право звертатися до осіб, дії яких оскаржуються ,з пропозицією дати власну оцінку своїм діям, залучати до розгляду справи відповідних експертів, опитувати свідків по справі і т. ін.[39,c.73]

Права омбудсмана як елемент конституційно-правового статусу становлять міру його свободи при здійсненні ним своїх функцій, та водночас вони виступають засобами реалізації завдань, що стоять перед цим правозахисним органом. Ми не поділяємо точку зору тих авторів, які переконані, що для державного органу можлива поведінка є одночасно і необхідною поведінкою, і вважають, що права та обов'язки державного органу зливаються у його повноваженнях в єдине ціле - «право-обов'язки». Хоча дотримання органами державної влади принципу «дозволено те, що прямо передбачено законом» означає перш за все неприпустимість виходу у своїй діяльності за межі передбачених законом повноважень, проте за ними залишається свобода вибору конкретного засобу впливу (права) залежно від ситуації, обставин для ефективного вирішення завдання чи виниклої проблеми. Вищезазначена позиція тим більше не може стосуватися омбудсмана, який часто використовує неформальні підходи при реалізації своїх повноважень.[39,c.75]

Взагалі функції у омбудсманів бувають різноманітними і їх можна класифікувати на дії при прийомі звернень, дії при розгляді звернень та дослідженні обставин порушень прав людини, дії при вжитті заходів щодо відновлення порушених прав громадян.

Реалізуючи свої функції при прийомі скарг, омбудсмани повинні всебічно оцінити викладені у зверненні факти, попередньо дати їм правову оцінку щодо відповідності вимог заявника нормам законодавства і правомірності дій певних посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та інших соціальних інститутів щодо дотримання прав людини та вибрати той захід, який буде найбільш ефективним у відновленні порушених прав скаржників.

Отримавши заяву чи скаргу на порушення або обмеження прав особи, омбудсмани більшості країн мають право прийняти їх до розгляду; або ж, за наявності мотивованих обставин, відмовити в їх прийнятті до розгляду: чи відмовити в прийнятті, роз'яснивши заявникам засоби, які ті можуть використати для захисту своїх прав і свобод, чи ознайомивши їх з нормативними актами, рішеннями й іншими матеріалами для вжиття заявниками самостійно відповідних дій по відновленню порушених прав; або ж передати цю заяву чи скаргу органу державної влади, місцевого самоврядування, відповідній посадовій особі, в компетенцію яких входить їх вирішення по суті.[47,c.125]

Так само самим омбудсманом визначається схема розгляду скарг громадян. Цей процес є малоформалізованим. Омбудсман сам визначає, який порядок слід застосувати, щоб належним чином провести дослідження обставин справи, отримати необхідні додаткові матеріали відносно викладених у скарзі обставин порушення прав і свобод громадян і т. ін. Як правило, законодавством значної частини країн закріплено, що вони мають право отримувати пояснення від будь-яких посадових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян та інших інституцій; можуть здійснювати запит і отримувати від органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян відомості, документи та інші матеріали щодо справи.