Омбудсман, досліджуючи викладені у скарзі обставини, вправі вступати в контакт зі скаржником та іншими особами, які мають відношення до справи. Для цього він наділений правом першочергового прийому керівниками вищих органів державної влади, керівниками і посадовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, керівниками підприємств, установ, організацій незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, начальниками та командирами військових формувань, адміністраціями місць позбавлення волі осіб, керівниками об'єднань громадян тощо; а також омбудсман має право безперешкодно відвідувати органи державної влади, муніципальні органи, бути присутнім на засіданнях колегіальних органів, брати участь у роботі судів, а також вільно відвідувати підприємства, установи, організації незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, військові формування, місця перебування затриманих, попереднього ув'язнення, установи примусового лікування, психіатричні лікарні, об'єднання громадян та інші організації і установи.[47,c.145]

У випадку необхідності омбудсман має право звернутися до компетентних державних установ з клопотанням провести експертні дослідження чи підготувати висновки відносно викладених у зверненні обставин справи для з'ясування, чи має місце в них порушення прав і свобод людини та громадянина. У деяких країнах він може також спільно з компетентними органами чи посадовими особами здійснити перевірку діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян на предмет дотримання ними прав і свобод людини чи вжити інші заходи.[57,c.18]

Встановивши обгрунтованість викладених у зверненні доказів стосовно порушених прав громадян, омбудсман визнає оскаржені дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, організацій. установ незаконними, про що письмово повідомляє скаржника, а на адресу організації-порушника направляє акт реагування. Найбільш розповсюдженою формою такого реагування є подання (рішення), в якому омбудсман висловлює свою точку зору на обставини справи та пропонує спосіб відношення порушених прав громадян. Він має право рекомендувати органам та організаціям, їхнім посадовим особам вжити заходи, спрямовані на попередження чи пом'якшення наслідків порушення прав людини; на зміну практики чи процедури їх діяльності. Омбудсман у своєму поданні може запропонувати їм також переглянути чи скасувати неправильно прийняте рішення, розглянути питання про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними діями.

Законодавством деяких країн передбачено, що у поданні омбудсман має право рекомендувати відповідним органам та організаціям. їх посадовим особам завершити розгляд скарги громадян прийняттям додаткового рішення, яке б корегувало раніш прийняте в аспекті належного забезпечення прав і свобод людини, посилити контроль за дотриманням національного та міжнародного законодавства у галузі прав людини або запропонувати інший спосіб вирішення конфлікту.

Часто омбудсмани наділені правом звертатися в судові органи на дії органів і посадових осіб, які порушили права людини, та брати в них участь на правах сторони судового засідання. Вони можуть також самостійно порушувати дисциплінарне провадження стосовно державних службовців.

Інколи по завершенні розгляду скарги омбудсмани застосовують такі заходи реагування, як повідомлення у засобах масової інформації про факти порушення прав людини. Вони використовують друковані засоби масової інформації, радіо, телебачення як істотні фактори впливу на органи та організації і добиваються таким чином зміни їх рішень і відновлення порушених прав людини.

Омбудсмани мають право повідомити про випадки порушення прав людини у щорічній або спеціальній доповіді парламенту країни, а деколи й іншим вищим органам державної влади (главі держави, уряду і т. ін.).

Важливим у діяльності омбудсмана є його право вносити пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. Він може рекомендувати органам державної влади, місцевого самоврядування, організаціям, установам та іншим соціальним інститутам, що порушили права людини, їх посадовим, особам змінити чи відмінити відомчі нормативні акти, які обмежують права людини або неправильно трактують положення законів, чи. виступаючи перед парламентом країни зі своєю щорічною або спеціальною доповіддю, запропонувати внести зміни в закони з метою демократизації правового статусу людини та громадянина.

Службові обов'язки омбудсмана спрямовані на належне виконання ним своїх функцій. Серед них перш за все слід назвати обов'язок дотримуватися приписів чинного національного та міжнародного законодавства у галузі прав людини. Омбудсмани не мають права розголошувати виявлені ними в процесі проведення дослідження справи факти із приватного життя заявника та інших причетних до справи осіб без їхньої згоди та порушувати інші права і свободи людини та громадянина. Не підлягають широкому розповсюдженню де скінчення розгляду скарги і матеріали справи.[43,c.193]

При з'ясуванні обставин порушення прав людини омбудсмани зобов'язані надати органам державної влади, місцевого самоврядування, організаціям, установам, підприємствам, об'єднанням громадян. їх посадовим особам, рішення чи дії (бездіяльність) яких оскаржуються, можливість дати свої пояснення по суті справи.

Після завершення розгляду звернення та виявлення порушень прав людини омбудсман повинен вжити відповідні заходи реагування і повідомити про них всіх зацікавлених осіб, зокрема заявника, органи влади, муніципальні органи, інші організації, які порушили права людини, в необхідних випадках їх вищестоящих посадових осіб. Він зобов'язаний направити їм своє рішення, в якому може рекомендувати заходи для відновлення порушених прав людини.

У деяких країнах закріплено обов'язки омбудсмана не втручатися ні в яке провадження, відкрите перед судом, не оскаржувати правильність судового рішення, бути об'єктивним та неупередженим у своїй діяльності і т.ін.[47,c.126]

На детальній характеристиці цих та інших обов'язків, як і на характеристиці деяких не проаналізованих нами прав омбудсманів, ми зупинимося дещо пізніше, розкриваючи світові моделі цього інституту та повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

1.3 Місце омбудсмана в системі органів державної влади

Сьогодні в умовах побудови в Україні демократичної, соціальної, правової держави одночасно відбувається складний процес формування громадянського суспільства. Такий процес, у свою чергу, вимагає соціально-економічних, політичних та культурних змін, а особливо, - вдосконалення механізму функціонування державної влади. Інститут омбудсмена, основне завдання якого полягає у позитивній зміні взаємовідносин “держава - людина - суспільство” та встановленні між ними зворотного зв'язку, є важливим елементом громадянського суспільства. Як відповідь на активне відмежування інститутів державної влади від інтересів та потреб громадян, високий рівень бюрократизму та корупції, пануючий правовий нігілізм та нехтування правами людини, суспільство запроваджує нові інститути правозахисту. З огляду на те, що існуючі правозахисні державні та недержавні інститути неспроможні належним чином захищати права людини та вирішувати проблеми, що накопичувались роками, суспільство починає пошук та створення нових, демократичних за своєю суттю гарантій прав людини.

Сьогодні принцип поділу влади є основоположним у формуванні та функціонуванні механізму державної влади. Без нього неможливо уявити демократичний розвиток держави, належне забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Визначення місця інституту омбудсмана в механізмі державної влади важливе як у теоретичному, так і в практичному аспектах, оскільки стосується, по-перше, статусу самого інституту, його прав та обов'язків щодо інших органів влади, по-друге, від місця знаходження омбудсмана в системі органів державної влади залежить характер його функцій, по-третє, визначення місця омбудсмана в структурі вищих органів державної влади країни сприятиме вирішенню ряду існуючих проблем взаємодії гілок державної влади, забезпеченню оптимального функціонування державного механізму і практичної реалізації принципу поділу влади.[58,c.86]

Інститут омбудсмана виник у рамках парламентаризму і відповідно до концепції поділу влади на першому етапі своєї діяльності був підлеглий законодавчій владі, діяв в рамках парламенту і вважався його допоміжним органом. У більшості країн такий підхід до визначення місця омбудсмана в механізмі державної влади зберігся. Він визнається парламентом, співпрацює з ним та його спеціальними комітетами і комісіями, які в свою чергу активно впливають на його діяльність.

У країнах, де наявна більш-менш сильна виконавча влада, вони запроваджуються в рійках виконавчої влади. Так, у ряді штатів США відмовилися від сприйняття цього «Інституту тільки як структури законодавчої гілки влади. Він запроваджений і при губернаторах штатів чи згідно з своїм статусом підзвітний виконавчим органам влади штату. Це пов'язано з тим, що представницькі органи влади цих штатів не проявили у свій час Належної зацікавленості в реалізації програми омбудсманівської служби. Причиною цього була боязнь законодавців щодо того, що введення інституту омбудсмана при мконодавчому органі штату призведе до втрати авторитету самих законодавців як Шисників інтересів виборців. Виконавчі органи штатів, губернатори навпаки виступали за запровадження цього інституту, енергійно його рекламували в період виборчої губернаторської кампанії, закріплювали у своїх виборчих програмах спеціальні розділи, присвячені цьому правозахисному інституту. Виконавчі омбудсмани діють також на регіональному рівні в Італії, Канаді, Австралії, Російській Федерації та деяких інших країнах.[35,c.115]

І практика підтверджує, що вони дійсно здатні функціонувати та захищати права людини не менш ефективно чим законодавчі омбудсмани.

Хоча на думку деяких дослідників цього інституту, "урядові" варіанти омбудсманівської моделі породжують проблеми і певною мірою обмежують незалежність і неупередженість даної посадової особи. Особливо це проявляється в тих державах, де виконавча влада наділена повноваженнями регулювати бюджет омбудсманівської служби [16,с.297].

Однак така претензія може висловлюватись і до представницьких органів, які у випадку підпорядкування їм інституту омбудсмана також законодавчо передбачають певні важелі впливу на цей правозахисний механізм. Тому важко однозначно сказати, яка із зазначених моделей омбудсмана є досконалішою. Будь-яка з них відіграє позитивну роль як засіб позасудового захисту прав і свобод людини та громадянина. Звичайно, парламентська модель збільшує можливості омбудсмана впливати на органи управління і посилює позиції парламенту в галузі контролю за виконавчою владою. З іншого боку, виконавчі омбудсмани роблять виконавчу гілку влади демократичнішою, гнучкішою, ліберальнішою в галузі прав людини. Тому останнім часом при запровадженні інституту омбудсмана все більше використовується модель квазіомбудсмана, який поєднує в собі риси виконавчої та представницької схеми, що робить його більш незалежним від законодавчої і виконавчої гілок влади. Прикладом цього є омбудсман Франції. Омбудсмен Польщі, Російської Федерації, Угорщини, України, Грузії, Данії та ряду інших країн.[32,с.54]