Міністерство освіти і науки України

Юридичний факультет

«Конституційно-правові принципи організації та діяльності судових органів країн північної та південної Америки»

ПЛАН

судовий влада америка

ВСТУП

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ОРГАНІВ КРАЇН АМЕРИКИ

2.1 ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ОРГАНІВ США

2.2 ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВОЇ ВЛАДИ КАНАДИ

2.3 ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ БРАЗИЛІЇ

2.4 ДІЯЛЬНІСТЬ СУДОВИХ ОРГАНІВ КУБИ

3. СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ СУДОВИХ ОРГАНІВ КРАЇН АМЕРИКИ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Тема даної роботи досить актуальна, адже діяльність суду спирається на принципи, які закріплені у більшості зарубіжних конституцій. Серед таких принципів виділяють ті, що стосуються, передусім, організації судових систем, а також принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя. Це так звані принципи судового процесу, тобто встановленого законом порядку розгляду і вирішення судових справ. У певному обсязі ці принципи визначаються у судово-процесуальному законодавстві, у розділах конституцій, в яких мова йде про судово-процесуальні гарантії прав людини.

Об'єктом дослідження є правові норми сучасного права, що передбачають конституційно-правові принципи судових органів країн.

Предметом дослідження роботи є принципи судової влади країн Америки.

Метою даної роботи виступає правовий аналіз конституційних принципів організації судової влади країн Америки та їх порівняння.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:

Зауважимо, що методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.

Для цього у роботі було використано такі методи: порівняльно-правовий; діалектичний; формально-логічний - при характеристиці конституційно-правових принципів судових органів; формально-догматичний (юридичний) - при здійсненні тлумачення окремих термінів та понять.

Структура даної роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

Основою законодавчої регламентації судової влади є конституція. Практично немає такої сучасної конституції, в якій не було б розділу про судову гілку влади.

До конституційних принципів організації судових систем (організаційні принципи) належать:

1) принцип територіальності. Цей принцип вимагає чіткого визначення місця розташування суду і території, на яку поширюється його юрисдикція. Тобто, він забезпечує територіальне розташування компетенції однорідних судів і тим самим визначає межі судового округу (дільниці). Принцип територіальності не тягне за собою автоматичної прив'язки судового округу (дільниці) до території певної адміністративно-територіальної одиниці, які існують у державі. У різних країнах існують різні варіанти співвідношення судового і адміністративно - територіального округів. Реалізація зазначеного принципу є одним з шляхів застосування права людини на законний суд, якому підсудні всі справи, юридичний спір по яких виник на території певного судового округу (дільниці), а також покликано посилити незалежність суду від інших державних органів та органів місцевого самоврядування;

2) принцип спеціалізації. Цей принцип є одним з факторів забезпечення розгляду справи компетентним судом, який уповноважений здійснювати правосуддя. Тобто, поряд із судами загальної юрисдикції у багатьох країнах у рамках єдиної судової системи діє також мережа спеціалізованих судів, до яких належать адміністративні, трудові, сімейні, ювенальні, податкові, фінансові, екологічні й деякі інші суди. Існування зазначених судів дозволяє ретельніше проводити правове дослідження конкретних справ із залученням різних фахівців.

Зазначений принцип означає спеціалізацію в межах суду загальної юрисдикції одного чи декілька суддів по розгляду певної категорії справ або утворення окремого суду, який наділений повноваженнями здійснювати правосуддя лише за певною, чітко визначеною категорією справ. Одним із головних критеріїв спеціалізації є предмет спірних правовідносин і властива йому відповідна процесуальна процедура;

3) принцип інстанційності. Цей принцип означає право на оскарження судового рішення. Основними формами оскарження судового рішення є апеляція і касація. Тобто, за апеляційного або касаційного порядку рішення суду, може бути переглянуто судом вищої інстанції. Під судовою інстанцією розуміється судовий орган у цілому або його структурний підрозділ, що виконує певну процесуальну функцію при здійсненні правосуддя. [5, с. 225-226]

Конституції більшості держав у тому чи іншому обсязі фіксують принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя, тобто при розгляді конкретних справ. Зрозуміло, що не лише незначна частина правил, які регламентують діяльність суду (для повної регламентації існують процесуальні кодекси). Проте саме ті правила, які зафіксовані в конституціях, можна назвати основоположними. У цілому "каталог" цих принципів і гарантій досить великий; і в правових державах усі вони діють, будучи передбачені якщо не конституціями, то судовим і процесуальним законодавством. Коротко зупинимося на деяких з них.

1. Гарантія підсудності . Це означає, що кримінальна або цивільна справа буде розглядатися в суді, який наперед визначений правовими нормами про підсудність. Забороняється утворення спеціальних судів для розгляду будь-якої конкретної справи, як і передавання справ із суду до іншого суду, крім випадків, передбачених законом.

2. Відкритість і гласність правосуддя означає, що судові засідання відкриті для публіки і засобів масової інформації. У будь-якому разі ухвали суду оголошуються публічно.

3. Усний характер процесу. Цей принцип надає найбільші можливості для з'ясування усіх обставин справи, з'ясування позиції всіх учасників процесу.

4. Змагальність. Він означає, що всі сторони в процесі рівноправні, мають рівні можливості для відстоювання своїх правових позицій, а хід їх змагальності одного з іншим допомагає суду об'єктивно оцінювати всі обставини справи. В силу цього принципу сторони вільні у наданні суду доказів, але сам суд не вправі спиратися на докази, отримані з порушенням закону. Загальновизнано, що не можуть використовуватися докази, при отриманні яких допущені приниження гідності особи, тортури і насильства, незаконне вторгнення до житла, зловживання сімейною таємницею, несанкціоноване підслуховування телефонних розмов та ін.

5. Право громадян на захист охоплює не тільки судовий процес, але й усі стадії досудового провадження у справі. Ще Білль про права 1791 р. у шостій поправці до Конституції США прописував, що в усіх випадках кримінального переслідування звинувачений має право на допомогу адвоката для свого захисту. З того часу цей принцип увійшов у більшість конституційних текстів. У Конституції Італії він відбитий таким чином: "Захист є непорушним правом на будь-якій стадії і в будь-якому стані процесу".

6. Презумпція невинуватості. Цей принцип означає, що особа, яка звинувачується у здійсненні злочину, вважається невинною, доки її вина не буде доказана у передбаченому законом порядку і встановлена у вироку суду, який набрав чинності.

7. Ще один принцип діяльності судів випливає з формули: «усі дії судової влади повинні бути мотивовані». Ця вимога легко пояснюється: дії правосуддя настільки відповідальні, настільки значущі для інтересів і долей не тільки окремих людей, але й їхніх колективів, що повинні бути багаторазово зважені та всебічно обгрунтовані.

Перелічені вище принципи - загальні та єдині для усіх судів кожної країни. [6]

Таким чином, діяльність суду спирається на принципи, які закріплені у більшості зарубіжних конституцій. Серед таких принципів виділяють ті, що стосуються, передусім, організації судових систем, а також принципи, якими суд повинен керуватися при здійсненні правосуддя. Це так звані принципи судового процесу, тобто встановленого законом порядку розгляду і вирішення судових справ. У певному обсязі ці принципи визначаються у судово-процесуальному законодавстві, у розділах конституцій, в яких мова йде про судово-процесуальні гарантії прав людини. Такі принципи, а також гарантії, закріплені у основних міжнародно-правових актах у галузі захисту прав людини: Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., Європейській конвенції із захисту прав і основних свобод людини 1950 р. [6, с. 128]

2. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ОРГАНІЗАЦІЯ СУДОВИХ ОРГАНІВ КРАЇН АМЕРИКИ

2.1 Організація судових органів США

Своєрідність американського права полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті ні їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» - навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання»

Високе місце судового прецеденту в ієрархії джерел американського права і законодавства США визначається низкою чинників. По-перше, Верховний СУД США є одним з інтерпретаторів тексту федеральної Конституції внаслідок належного йому права конституційного нагляд (в США немає спеціального конституційного суду). По-друге, Конституція містить положення загального і невизначеного характеру, що потребують конкретизації, яку здійснюють у формі судового тлумачення їх змісту в зв'язку з виникаючими конкретними казусами. По-третє, законодавець відчуває ускладнення при регулюванні суспільних відносин, яке лише в загальному вигляді «позначено» у Конституції. Тому в збірниках рішень Верховного суду США містяться тлумачення і визначення майже всіх аспектів діяльності федеральної законодавчої влади.

На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані власним прецедентом, то Верховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобов'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конституційного тлумачення.

Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значним, що навіть державну систему називають «правлінням суддів», а американську націю - найсильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів. [10]