Федеральний Верховний суд розглядає суперечки між Союзом і штатами, Союзом і федеральним округом, штатами і округом. До його компетенції входять також питання екстрадиції злочинців, суперечки з іноземною державою, міжнародною організацією та федерацією, штатом, федеральним округом або територією.

У першій інстанції Федеральний Верховний суд розглядає справи про кримінальні злочини, скоєні Президентом республіки, Віце-президентом, членами Конгресу, своїми суддями і генеральним прокурором республіки; про кримінальні злочини, які скоїли міністри держави, члени вищих судів, Федерального Рахункового трибуналу і главами дипломатичних місій; справи про політичні злочини, а також деякі справи в порядку habeas corpus та habeas data.

Конституція 1988 року заснувала Вищий суд правосуддя, передавши йому частину повноважень, які раніше належали Федеральному верховному суду. Члени цього трибуналу (числом 33) призначаються Президентом і затверджуються Сенатом. Вищий суд правосуддя у першій інстанції розглядає кримінальні справи по відношенню до губернаторів штатів і федерального округу, а також великої групи членів судів, членів трибуналів правосуддя штатів і федерального округу, членів рахункових трибуналів штатів та округу та інші справи при здійсненні процедури habeas data по відношенню до актів міністрів штатів і власних рішень.

Цей самий суд розглядає суперечки про підсудність між федеральними трибуналами, між судовою та адміністративною владами федерації, перевіряє кримінальні справи, які розглядали федеральні судові органи і може анулювати рішення обласних судів.

Конституція 1988 року реформувала проміжні ланки судової влади. Вона скасувала Федеральний апеляційний трибунал, судді якого були переведені до створеного Вищого трибуналу правосуддя, і заснувала такі судові органи, як федеральний обласний (регіональний) трибунал.

Регіональні суди відтворюють судову владу на територіях спеціальних округів. Вони розглядають у першій інстанції певні категорії справ, зокрема справи, що стосуються федеральних суддів і прокурорів, а також виступають як апеляційна інстанція. Регіональні суди формуються як мінімум із семи судців. їх добирають, по можливості, у відповідних регіонах і призначає їх Президент республіки.

Нижча інстанція федеральних судів -- федеральні судді, розглядають більшість кримінальних і цивільних справ за федеральними законами і законами штатів.

Нарешті, найнижчу ланку загальних судів складають професійні та непрофесійні федеральні судді у штатах (на кожний штат припадає один або кілька судових округів), які розглядають у першій інстанції невелику кількість кримінальних і цивільних справ з можливістю подати апеляцію в суди першої інстанції. Закон про створення таких судів був прийнятий 1995 року.

На федеральному рівні в Бразилії діє розвинена система спеціалізованих судових органів -- трудові, виборчі, військові трибунали і судді. Кожна із названих гілок юстиції має свою власну компетенцію, визначену в федеральній Конституції.

Органами трудової юстиції є: Вищий трудовий трибунал; обласні трудові трибунали; жунти (колегії) з примирення і вирішення спірних питань. Вищий трудовий трибунал складається з 17 професійних суддів ("міністрів"), яких призначає Президент довічно і затверджуються вони Федеральним сенатом. 11 чоловік призначаються з числа професійних суддів трудової магістратури, троє -- з адвокатів і троє -- з трудової прокуратури (ст. 111 Конституції в ред. Конституційної поправки № 24 1999 року). Ця Конституційна поправка заснувала замість жунт з примирення і вирішення трудових спорів інститут трудових старійшин, що діє як одноосібний суддя з трудових справ у місцевостях, де немає відповідних юрисдикційних органів.

Органи виборчої юстиції -- це Вищий виборчий трибунал; обласні виборчі трибунали; виборчі судді; виборчі жунти. Основне завдання виборчих трибуналів -- розглядати виборчо-правові спори. Вищий виборчий трибунал складається із семи членів, три з яких обираються таємним голосуванням зі складу Федерального верховного трибуналу, два -- таким самим чином зі складу Вищого трибуналу правосуддя; інші двоє суддів призначаються Президентом із шести відомих адвокатів.

Військова юстиція представлена Вищим військовим трибуналом, військовими трибуналами та суддями. Він включає 15 суддів ("міністрів"), призначених довічно Президентом і затверджених Федеральним сенатом; троє суддів обираються з числа адміралів Військово-морського флоту, четверо з числа генералів Сухопутних військ і троє з числа генералів Військово-повітряних сил, п'ятеро суддів призначаються з числа цивільних осіб, троє з них -- адвокати, один -- військовий суддя, один -- військовий прокурор. Військова юстиція компетентна розглядати і вирішувати справи про військові злочини, встановлені законом. [6, с. 482-484]

2.4 Діяльність судових органів Куби

Основи судової системи закріплені в чолі X Конституції Куби «Суди і прокуратура». Функція відправлення правосуддя належить народові та здійснюється від його імені народним Верховним судом та іншими судами, заснований на підставі закону (ст.121). Суди складають систему державних органів функціонально незалежних від інших органів й підлеглих тільки Національній асамблеї народної влади й Державній раді (ст.122). Судді при здійсненні своїх функції незалежні і підкоряються лише закону.

Відповідно зі ст.124 Конституції Верховний народний суд є вищої судової інстанцією і його рішення є остаточними. За своє президію він і здійснює законодавчу ініціативу повноваження у відповідності до регламенту, приймає рішення і видає правила, обов'язкові до виконання всіма народними судами, і на основі досвіду їх видає інструкції обов'язкового характеру для встановлення єдиної судової практики при тлумаченні і застосуванні закону. [8]

Положення ст.124 Конституції відтворюються в п. "б" ст.21 Закону Про організації судової системи. Пленум Верховного народного суду Республіки може направляти суддів цього суду провінційні і муніципальні народні суди для перевірки винесених вироків, отримання даних про стан злочинності, а також про різні аспектах діяльності названих судів, збору інформації з питань правильного і однакового застосування закону і через виданням відповідних інструкцій. Пленум здійснює через Керуючий рада контроль і спостереження за судової діяльністю всіх судів.

Друга ланка кубинської правової системи складають провінційні суди, що розглядають по першій інстанції певні категорії кримінальних, цивільних та інших справ, а також скарги на рішення муніципальних судів, що складають нижня ланка. Муніципальні розглядають суди по перше інстанції всіх основну масу кримінальних, цивільних та інших речей. Окрему вертикаль утворюють військові трибунали для яких вищої інстанцією є військова палата Верховної народного суду.

Верховний народний суд і провінційні суди мають у своєму складі палати (salas) у кримінальних, цивільних, адміністративних, трудових справах і справах державної безпеки (Верховний народний суд - також військову палату).

Усі суди приймають рішення колегіально. Професійні судді народні засідателі та володіють рівними правами та обов'язками.

Суди звітують у своїй діяльності перед Асамблеєю, яка їх обрала, не щонайменше раз на рік. Право відкликання суддів належить органу, який їх обрав. Стаття 66 Конституції Куби встановлює, що всі суди обираються і періодично оновлюються. Закон про організацію судової системи 1977 детально регламентує порядок вибору суддів засідателів і, а також вказує на ті вимоги, яких необхідно дотримуватися осіб, які обираються на посаду суддів і як засідателів. Відповідно до ст.66 цього Закону суддя має бути придатним до здійснення адвокатську діяльність; матиме диплом, виданий або підтверджений університетом або уповноваженою офіційним закладом; бути кубинським громадянином за народженням чи натуралізації; брати активну участь у революційній діяльності; володіти високими моральними якостями і користуватися гідною репутацією.

На Кубі, як і раніше діють товариські суди, які розглядають справи про дрібні правопорушення та деякі види громадянських суперечок.

Судове переслідування у кримінальних справах (тільки за злочинами, а не провиною) і здійснює загальний нагляд прокуратура. Відповідно до Конституції (ст.130) головним завданням Генеральної прокуратури Республіки є контроль за дотриманням законності соціалістичної державними органами, господарськими і соціальними установами та громадянами. Прокуратура також збуджує клопотання про застосування заходів безпеки стверджує постанови про виробництво обшуку, перевіряє законність затримання стежить за виконанням покарань, становить суспільний інтерес в Некримінальна видах процесу.

[13]

3. СПІЛЬНІ ТА ВІДМІННІ РИСИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИХ ПРИНЦИПІВ СУДОВИХ ОРГАНІВ КРАЇН АМЕРИКИ

Історія Сполучених Штатів, Канади та країн Латинської Америки характеризується спільними витоками і паралельним перебігом подій. Наприклад, США і Канада є північноамериканські народи є переселенськими націями, що виникли і сформувалися переважно під впливом Британської імперії. Історичні шляхи Сполучених Штатів та більшості країн Америки різняться лише кількісними показниками. Динаміка історії інших країн значно повільніша, ніж американської.

За англосаксонської (англо-американської) моделі судових систем, яка прийнята в Канаді, Мексиці, США та інших країнах, суди утворюють єдину систему, в якій всі судові інстанції замикаються на єдиному верховному суді. Наприклад, у розд.1 ст. 3 Конституції США 1787 р. проголошено, що "судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес...".

У країнах загального права (США, Канада), де є визнаним судовий прецедент як головне джерело права, суди беруть участь у правотворчості.

До однієї з спільних рис віднесемо ту, що Конституція Бразилії побудована відповідно до її конституційних традицій, а в ширшому розумінні були враховані й латиноамериканські традиції, які практично завжди орієнтувалися на державно-правову систему США. Вплив правової системи США вельми помітний, навіть розпочинається Конституція країни з повторення знаменитої фрази із Конституції США 1787 року. Тільки тут читаємо: "Ми, представники бразильського народу..." Мета створення нової бразильської держави значно ширша, ніж та, що вказана в Основному Законі США (преамбула). [6, с. 470]

Зазначимо, що у системі державних органів країн Латинської Америки судовим органам належить особливе місце. Відповідно до їх конституцій суд є самостійною гілкою влади, яка не залежить від законодавчої й виконавчої влади і підкоряється тільки закону. Причому у країнах регіону судова влада щодо виконавчої є більш самостійною, ніж законодавча.

З точки зору державного устрою, всі 33 країни регіону є федеративними президентськими республіками (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Мексика); унітарними президентськими республіками (Болівія, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка, Еквадор, Колумбія, Коста-Ріка, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Уругвай, Чилі); президентсько-парламентськими республіками (Гайана, Сурінам); парламентськими республіками (Тринідад і Тобаго, Куба); конституційні монархії (Антігуа і Барбуда, Багами, Барбадос, Беліз, Гренада, Домініка, Сант-Вінсент і Гренадіни, Сен-Кігс-Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). В країнах запроваджено різне право -- європейське, США, британське, через що і судові системи регіону є неоднаковими. [5]

Підкреслимо, що від американського типу правової системи запозичено принципи побудови і функціонування американської судової системи, особливо Верховного суду. Водночас американську модель дещо видозмінено з урахуванням національних особливостей.