Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими ж випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах пізні рішення, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше. Втручання інституту присяжних у США передбачено VІІ поправкою до Конституції. Громадянин має право вимагати, щоб його справа розглядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.

Конституційний контроль здійснюється загальними судами - федерації та штатів. Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федеральний закон або закон штату неконституційним. Про неконституційність закону маже заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрисдикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які ну поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю (хоча багато хто з них мають така обмеження у власних конституціях).

Якщо суд визнає закон неконституційним і справа дійде до Верховного суду федерації, рішення останнього з питання про конституційність закону є обов'язковим для всіх судів. У разі визнання закону неконституційним він не вилучається, залишається у зводах законів, проте не застосовується судами та адміністративними органами держави. Неконституційний закон позбавляється судового захисту. Тобто, формально дуючи, він по суті втрачає юридичну силу. Судові рішення, визнані невідповідними конституційній нормі, анулюються. [9]

Правило конституційного контролю судами є характерним не тільки для США. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке: суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95% справ розглядаються виключно судами штатів.

2.2 Діяльність судової влади Канади

Канада входить до групи американського (позаєвропейського) загального права. Вона сприйняла основний принцип цієї системи: рішення судів вищого рівня набувають сили судового прецеденту.

Джерелами права є:

закон, який видається канадським парламентом;

норма права справедливості, створена Судом справедливості лорда-канцлера в Лондоні в XV-XVІ століттях;

прецедентна норма англійського загального права.

Прагнення канадських судів затвердити свої рішення як національні прецеденти тривалий час зазнавало опору із боку Великої Британії. Рішення канадських судів підлягали оскарженню Судовим комітетом Таємної ради в Лондоні. На цей час система канадського загального права є самостійною. Її єдність забезпечується Верховним судом Канади і вищих судів провінцій, яким підпорядковані всі нижчі судові інстанції. Не втратили значення і увійшли до складу канадського загального права рішення англійських судів, прийняті раніше у результаті тлумачення чинних у Канаді англійських законів і норм загального права.

Лише з 1982 р. Канада одержала можливість самостійно видавати закони.

Канада, як і Англія, не має єдиної кодифікованої конституції. Конституцію Канади заміняють конституційні акти: Квебекський закон 1774 р., Конституційний закон 1791 р., Закон про об'єднання Канади 1840 р., Закон про Британську Північну Америку 1867 р., Конституційний закон 1982 р. [2]

У Канаді існує традиційна англосаксонська правова система, де галузі права формуються за наявності визначеної кількості норм, що регулюють подібні відносини.

Вищою судовою інстанцією Канади є Верховний суд країни, який був створений 1875 p. Він складається з дев'яти суддів, з яких троє повинні представляти Квебек. Суддів довічно признак Генерал-губернатор. На засіданні суду для ухвалення рішення, як правило, досить участі п'яти його членів. Суд розглядає скарги на постанови з цивільних і кримінальних справ, винесені вищими судовими інстанціями провінцій і Федеральним судом, і приймає остаточні рішення. Скарги на рішення судів з цивільних справ можуть бути подані лише з дозволу судів, що їх винесли, або самого Верховного суду, якщо той вважає, що при розгляді справи виникли питання, які «виходять за рамки безпосередніх інтересі в сторін».

Верховний суд розглядає скарги лише у справах про більш тяжкі злочини, якщо початковий виправдувальний вирок був відмінений вищестоящим судом або якщо при розгляді справи виникла суперечка з питання права. На прохання Генерал-губернатора або уряду Верховний суд може як консультативний орган розглядати питання, пов'язані з тлумаченням конституційних актів, перевіркою конституційності законів, прийнятих парламентом і законодавчими зборами провінцій, і суперечки між ними про компетенцію.

Федеральний суд Канади, створений 1970 р. замість колишніх установ, містить у собі судове відділення (13 суддів) і апеляційне відділення (9 суддів). У судовому відділенні розглядаються цивільні позови до федеральної влади і від їх імені, суперечки про громадянство, скарги з питань податків, патентів і торгових марок, суперечки між федеральним урядом і органами виконавчої влади провінцій тощо. Це єдиний суд у Канаді, діяльність якого обмежується застосуванням лише федеральних законів. Усі інші суди застосовують як закони федерації, так і закони провінцій.

Верховний суд кожної з 10 провінцій виступає як суд першої інстанції у найбільш важливих і кримінальних справах, а також розглядає апеляційні скарги на постанови нижчестоящих судів провінцій по всіх категоріях справ.

Суди графств (у деяких провінціях - округів, у Квебеку - Провінційні суди) розглядають у першій інстанції цивільні справи, як правило, із сумою позову від 300 до 3000 доларів, а також кримінальні справи про злочини середньої тяжкості (крадіжки, автодорожні злочини тощо). Цивільні справи у позовах на суму до 300 доларів розглядаються в судах з дрібних позовів (у деяких провінціях - з дрібних боргів). Кримінальні справи про найменш тяжкі злочини, переслідувані в сумарному порядку, а також про деякі злочини, переслідувані за обвинувальним актом, розглядаються магістратськими суддями (у Квебеку - світовими сесійними судами). Обвинувачуваний вправі вимагати, щоб його справа була розглянута за участю суду присяжних. Однак на практиці більшість обвинувачуваних відмовляється скористатися з цього права. Законодавство передбачає розгляд і деяких категорій цивільних справ за участю суду присяжних. Журі присяжних з кримінальних справ складають 12 (у провінції Альберта - 6) членів, і при винесенні вердикту, зазвичай, потрібна їх одностайність. 3 цивільних справ журі складають від 5 до 12 присяжних, і рішення приймається більшістю голосів.

У деяких провінціях Канади є роздільні суди із справ неповнолітніх (розглядають обвинувачення у злочинах і дрібних правопорушеннях) і сімейні суди (суперечки про дітей, позови про сплату аліментів тощо). В інших провінціях вони об'єднані в суди, що розглядають обидві категорії справ. Відповідно до прийнятого 1982 р. Закону про неповнолітніх правопорушників справи про злочини підлітків у віці 12-18 років повинні розглядатися у названих судах за правилами процедури загальних судів, із залученням адвоката і дотриманням інших гарантій прав обвинувачуваного. У Канаді немає системи адміністративних судів: скарги на дії адміністративних органів розглядаються, як правило, загальними судами (провінцій і федерації) на підставі спеціально виданих законів (наприклад, Закон провінції Онтаріо про процедуру судового розгляду адміністративних скарг 1971 p.).

На свої посади усі судді призначаються федеральною владою, за винятком магістратських суддів, призначуваних владою провінцій. Усунення судді з його посади може бути зроблено Генерал-губернатором лише на настійну вимогу федерального парламенту.

Розслідування кримінальних справ проводиться, головним чином, поліцією. Обвинувачення у суді магістратів можуть підтримувати приватні особи, однак генеральні атторнеї федерації або провінції вправі на будь-якій стадії судового розгляду призупинити розгляд обвинувачення, пред'явленого приватною особою. Обвинувачення в судах більш високих інстанцій підтримується представником Генерального атторнея провінції. Ним може бути як постійно виступаючий у такій якості юрист, так і приватно практикуючий адвокат, якому доручається ведення конкретного процесу. Генеральний атторней Канади очолює Міністерство юстиції. Його представники можуть підтримувати обвинувачення у будь-яких судах. Захист у кримінальних справах і представництво інтересів сторін у цивільних справах здійснюють лише адвокати, що є членами корпорацій юристів відповідних провінцій. [6]

Цивільний процесуальний кодекс Квебеку 1965 р. поєднав основні риси цивільного процесу французької моделі і процедури розгляду цивільних справ, правил оцінки доказів англійського загального права. В інших провінціях Канади створюються не кодекси, а законодавчі акти, що регулюють значні правові інститути.

2.3 Організація судової влади Бразилії

Країни Латинської Америки, які довгий час перебували у колоніальній залежності від Іспанії та Португалії, офіційно стали незалежними ще на початку XIX ст., і це відбилося на становленні й розвитку їхніх державно-правових інститутів. [6, с. 468]

Бразильська Конституція -- демократична. Вона встановлює систему судових органів, у тому числі і спеціальних судових установ, які б захищали права громадян і конституційний порядок. [6, с. 473]

Бразильська Конституція регулює організацію та компетенцію судів більш детально, ніж будь-яка інша конституція у світі. Судові органи є незалежними і підпорядковані вони тільки закону. Конституція 1988 року посилила цю незалежність, встановивши принцип адміністративної та фінансової автономії судової влади (ст. 99). Суди фінансуються за особливою статтею бюджету, а кошти в рамках цієї статті суди розподіляють самі.

У Бразилії існує дві судові системи -- федеральна і штатів, проте вони централізовані. Відповідно до Конституції (ст. 92), органами судової влади в Бразилії є: Федеральний Верховний суд; Вищий суд правосуддя; федеральні регіональні суди та федеральні судді; трудові суди та трудові судді; виборчі суди та виборчі судці; військові суди та військові судді; суди та судді штатів, федерального округу і територій. Глава VIII розділу Конституції, що присвячена організації влади, являє собою своєрідний судовий міні-кодекс. Засновники кодексу включили до цієї глави норми не тільки про судову систему у власному її значенні, а й про прокуратуру, публічну адвокатуру, звичайну адвокатуру та Публічний захист.

Вищим органом судової системи є Федеральний Верховний суд, що складається з 11 членів, призначених Президентом республіки і узгоджених з Федеральним Сенатом. Відповідно до ст. 102 Конституції (з урахуванням Конституційної поправки № 23 1999 p.), головна функція суду -- конституційний контроль по відношенню до законів та інших актів Союзу і штатів. Право оскарження в порядку конституційності мають Президент республіки; президії обох палат Національного конгресу, президії законодавчих зборів штатів, губернатори штатів. Генеральний прокурор Республіки, політичні партії, які представлені в Національному конгресі, профспілки або професійні національні асоціації.