Для визнання крадіжки, зробленої при обтяжуючих обставинах необхідна, крім того, один з наступних ознак:

а) заподіяння значного збитку потерпілому;

б) здійснення крадіжки за попередньою змовою групою осіб;

в) здійснення крадіжки повторно.

Обов'язкові ознаки крадіжки, названі вище, є необхідними елементами складу цього злочину. Вони відрізняють крадіжку від інших злочинів, у тому числі і від злочинів проти особистої власності громадян[11].

Отже, виходячи зі сказаного, злочинами проти власності можна назвати передбачені Кримінальним кодексом України умисні або необережні діяння, які поєднані з порушенням права володіння або з іншими засобами завдання власнику майнової шкоди, або зі створенням погрози завдання такої шкоди.

Одним із основних злочинів проти власності є крадіжка, а саме умисне таємне викрадення чужого майна.

РОЗДІЛ 2. Кримінально-правова характеристика крадіжки

2.1 Юридичний склад крадіжки

Отже, у першому розділі курсової роботи було зроблено аналіз поняття «крадіжка» та визначено, що - це таємне викрадення чужого майна. Доцільно було б тепер розглянути основні кримінально-правові ознаки даного злочину, а саме його об'єкт, суб'єкт, об'єктивну та суб'єктивну сторони.

Севрюков А.П. визначає, що об'єктивна сторона крадіжки містить три основних елементи:

а) таємні дії з вилучення і привласнення чужого майна на користь винного або інших осіб;

б) наслідком цих дій є заподіяння шкоди керівнику або іншому власникові майна;

в) причинний зв'язок між діями винної особи і спричиненими наслідками[18, c. 42].

Крадіжка відрізняється від усіх інших форм викрадення способом вилучення такого майна - таємністю.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна й тоді, коли воно здійснюється в присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка)[6, c.479].

Таємним викрадення є й у випадку, коли воно вчинюється в присутності потерпілого чи інших осіб, які через свій фізіологічний чи психічний стан (сон, сп'яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна: не можуть правильно оцінити й розуміти зміст, характер і значення дій винного. Це також стосується випадків, коли протиправне вилучення чужого майна здійснюється у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють злочинного характеру дій винного, вважаючи, що таке майно належить йому на праві власності або він має право розпорядитися цим майном.

Викрадання визнається таємним і тоді, коли винний вилучає майно у присутності інших осіб, на потурання з боку яких він розраховує з тих чи інших підстав (родинні зв'язки, дружні стосунки, співучасть у вчиненні злочину тощо). Однак вчинюване за таких обставин викрадання перестає бути таємним у тому випадку, якщо такі особи дали підстави винному засумніватися щодо їх «мовчання» з приводу його дій[5, c.190].

Як крадіжку слід розглядати протиправне вилучення чужого майна особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо викраденого майна, а за родом своєї діяльності лише мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.)[13, c. 189].

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема, його властивостей, розміру, ваги), місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо), та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо)[18, c.46].

Слід сказати, що на думку В.А. Владимирова, викрадення має визнаватися закінченим за умови, що чуже майно не тільки вилучене з володіння потерпілого, але й перейшло у фізичне володіння викрадача (об'єктивна ознака), який вважає свої дії завершеними, і в силу чого набув підстави вважати себе єдиновладним власником викраденого, що перейшло у його руки (суб'єктивна ознака) [8, с. 39]. Дійсно, саме по собі вилучення майна під час викрадення тільки формально позбавляє власника майна і ще не свідчить про вчинене викрадення. Тому процес переміщення майна можна вважати закінченим лише тоді, коли злочинець не тільки вилучив майно із чужого володіння, але й сам став ним володіти на власний розсуд (утримувати, користуватися, витрачати тощо) [8, c. 40].

У свою чергу, Кузнецов В.В. стверджує, що при всій різноманітності посягань, які можуть супроводжувати викрадення характерною особливістю крадіжки є те, що майно у момент вчинення злочину перебуває в чиємусь володінні, а злодій, не володіючи ніякими правомочностями відносно даного майна, протиправно вилучає його, тобто всупереч волі власника” [13, с. 100].

Звідси випливає, що важливою ознакою крадіжки є володіння майном проти волі власника особою, яка вчинила злочин, при цьому вона користується та розпоряджається цим майном і вважає себе єдиним володарем викраденого майна.

Спосіб здійснення крадіжки складається у вилученні й звертанні чужого майна на користь винної або іншої осіб. Вилучення складається у витягу, видаленні або будь-якому іншому відокремленні майна з володіння власника з одночасним перекладом його у фактичне незаконне фізичне володіння злочинця. Мається на увазі володіння, що дозволяє винному здійснювати хоча б первісне розпорядження майном - сховати його, віднести, передати співучасникові.

При крадіжці власник хоча й втрачає всіх трьох своїх правомочностей, однак право власності не втрачає, як не здобуває його злочинець, що протизаконно здійснює володіння, користування й розпорядження викраденим майном[3, c. 15].

Щоб установити факт вилучення, необхідна сукупність декількох обставин. По-перше, характерною рисою крадіжки є те, що майно, у момент здійснення злочину, перебуває в чиїмсь веденні, тобто перебуває у фондах власника. Майно може значитися на балансі юридичної особи, або вважатися таким, що юридично поступило у фонди підприємства, або бути у власника - фізичної особи. Якщо майно ще не надійшло у фонди власника, то говорити про вилучення, і взагалі про розкрадання, неможна.

По-друге, потрібно, щоб злочинець, не маючи ніяких правомочностей відносно даного майна, протиправно вилучив його з фондів власника, тобто всупереч волі власника або власника, захопив предмети, речі, щоб звернути їх у свою користь.

Існують два способи вилучення: фізичний і юридичний. При фізичному вилученні річ переміщається в просторі, фізично переходить із володіння власника або іншого законного власника в чуже протиправне користування. Предметом такого вилучення виступають головним чином спонукувані речі. При юридичному вилученні відбувається перехід власності на майно, зміна суб'єкта власності. Предметом такого вилучення є нерухомі речі[5, c. 167].

При крадіжці основним способом вилучення є фізичний. Так злочинець у момент таємного вилучення майна, як правило, не замислюється про юридичну сторону.

По законодавчій конструкції склад крадіжки є матеріальним. У зв'язку із цим, по-третє, ще однією ознакою, що характеризує вилучення, є, обов'язково, заподіяння власникові, або іншому законному власникові матеріального збитку. Він повинен виражатися у вигляді прямого реального збитку. Якщо при вилученні майна власникові або іншому законному власникові матеріальний збиток не заподіяний, діяння не повинне кваліфікуватися як розкрадання.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони крадіжки є безплатність вилучення чужого майна. Вилучення вважається безоплатним, якщо воно виробляється без відповідної відплати, тобто безкоштовно, або із символічною або неадекватною відплатою у вигляді певної суми грошей, іншого рівноцінного майна або трудових витрат. Точно так само є розкраданням заволодіння майном шляхом заміни його на свідомо менш коштовне. У такому випадку розкрадання буде визначатися різницею між вартістю вилученого майна й порівнянного, за умови, що дане майно відповідає споживчим якостям вилученої речі.

Також важливим є встановлення моменту закінчення злочину. По питанню про момент закінчення розкрадання в юридичній літературі існували три теорії: теорія дотику, теорія віднесення й теорія заволодіння. Причому найбільш кращої була остання. Відповідно до теорії заволодіння, закінченим викрадення є в той момент, коли вилучення зроблене, тобто коли річ вийшла зі сфери володіння власника або іншого законного власника й перейшла у володіння злочинця

Обговорення цих теорій у юридичній літературі привело до дискусії й ряду думок. У цей час перевага віддається теорії заволодіння. Тобто крадіжку варто вважати закінченою, якщо майно вилучене й винний має реальну можливість їм розпоряджатися або користуватися ним

Отже, крадіжка вважається закінченої, по-перше з моменту звертання чужого майна на користь винної або іншої осіб, по-друге, з моменту вилучення чужого майна й, по-третє, з моменту, коли такі вилучення й звертання завдали шкоди власникові або іншому власникові цього майна.

Обов'язковою ознакою крадіжки є причинний зв'язок між протиправними, активними діями винного, що виразилися у вилученні й звертанні чужого майна у свою користь або треті особи й суспільно небезпечними наслідками, що наступили, у вигляді заподіяння власникові або іншому власникові реального майнового збитку

По справах про дані злочини встановлення причинного зв'язку на практиці не викликає яких-небудь труднощів у виді її очевидності. Якщо в справі доведені факти вилучення майна й заподіяння в результаті саме цього певного збитку, питання про наявність причинного зв'язку вирішується позитивно.

Об'єктом крадіжки можна назвати суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом.

Родовим об'єктом крадіжки визнаються відносини власності в їх широкому сенсі, тобто суспільні відносини виробництва, розподілу та обміну

матеріальних благ, призначених для колективного або індивідуального використання; відносини, що закріплюються і регульовані системою норм об'єктивного права.

Безпосереднім об'єктом слід визнати суспільні відносини конкретної форми власності, а також майнові інтереси власника.

При розслідуванні крадіжок встановлення безпосереднього об'єкта злочинних посягань звичайно не викликає труднощів: виявляється приналежність викраденого майна того чи іншого суб'єкту права (державне підприємство, приватна фірма, окрема приватна особа, якій майно належало на праві власності) та встановлюється, що воно знаходилося в його фондах на момент вчинення злочину.

При аналізі крадіжки майна власника необхідно розрізняти не тільки об'єкти, але й предмет злочину, тобто майно. Розглядаючи майно як предмет посягання, його в той же час не можна досліджувати у відриві від об'єкта злочину - крадіжка[6, c. 489].