Питання про суб'єкт злочину, за своєю сутністю, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Частина 1 ст.18 КК встановлює, що «суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність»[2]. Отже, суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками: це особа фізична, осудна, що досягла певного віку.

Отже, суб'єктом крадіжки є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення крадіжки.

Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на “їхніх очах”, але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив[18, c. 45].

У свою чергу спеціальний умисел крадіжки можна охарактеризувати двома ознаками:

1) пасивний - є усвідомленням позбавлення власника можливості повно власно здійснювати своє право власності, оскільки грабіжник вилучив майно, і має намір тримати в себе це майно не повертаючи його власнику;

2) активний - виражається в намірі особи створити нові відношення над майном. Винний, володіючи майном, користується і розпоряджається ним, має намір панувати над майном, і ця влада зовнішніми ознаками схожа на владу, яка законно визнається за власником. Це означає, що протиправне заволодіння (вилучення) не спрямоване на створення права володіння власністю, а на фактичне створення сукупності влади володіння, користування і розпорядження [11].

Потрібно зазначити, що Заєць І.В. відмічає, що крадіжку вчиняють з прямим умислом, її визначають корисливим злочином. Тобто злочинець цілком усвідомлює, що він протиправно вилучає чуже майно з метою заволодіти ним, обернути на свою користь чи на користь іншої особи. Обов'язковий тут корисливий мотив [11].

Зауважимо, що Ю.С. Шемшученко також стверджує, що крадіжка вчинюється з прямим умислом і є корисливим злочином. Злодій усвідомлює, що він протиправно вилучає чуже для нього майно з метою обернути його на свою користь чи на користь іншої особи. При цьому винний бажає збагатитися сам або збагатити інших осіб за рахунок чужого майна [19, с. 383].

Отже, характеризуючи пасивну ознаку, можемо сказати, що особа, яка вчиняє злочин, наносить власникові майна непоправної шкоди.

Щодо активної ознаки, то особа, яка скоїла крадіжку майна, діє з прямим умислом і має корисливий намір щодо його володіння, користування і розпорядження у власних цілях з метою одержання певних благ.

Крадіжка карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років[2].

2.2 Кваліфікуючі ознаки крадіжки

Кримінальним кодексом України встановлено кваліфікуючі види крадіжки, а саме вчинення її:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) у великих розмірах;

4) в особливо великих розмірах;

5) організованою групою;

6) а також крадіжка поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, та що завдала значної шкоди потерпілому[2].

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, учинення розкрадання групою осіб, у великих розмірах) крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у житло, приміщення чи інше сховище.

Проникнення - це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст - за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні, сховищі чи в житлі; легально чи нелегально вона ввійшла, вторглася до приміщення, сховища, житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення в приміщення, сховище чи житло з метою вчинити крадіж­ку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватись як таєм­но, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також за допомогою різ­них засобів, які дозволяють винній особі викрадати май­но із приміщення, сховища чи житла без входу до них[6, c. 378].

Проникнення - це нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або громадян, працюючих чи відпочиваючих у приміщенні, сховищі, чи мешканців житла, або в даний час відсутніх.

Проникнути у приміщення, сховище чи житло винний може:

а) за допомогою усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо);

б) подолання опору людей;

в) з допомогою обману;

г) використанням зручних обставин, наприклад, при залишенні приміщення, сховища чи житла незачиненим, без охорони тощо.

Не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло викрадення, якщо винна особа була допущена в приміщення, сховище чи в житло уповноваженою або мешкаючою там особою, або опинилася там з їх дозволу, за їх запрошенням, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, наприклад, викрадення товарів із магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як учинене з проник­ненням в приміщення, оскільки за такими обставинами немає проникнення.

Не можуть вважатися проникнутими в приміщення чи сховище ті особи, які в цих приміщеннях працюють -- сторожі, підсобні робітники, вантажники, якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 грн. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуто матері.

Президія обласного суду визвала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім"ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду, що Б. протиправне проник у квартиру, де проживав, є невірним і суперечить змісту ч. З ст. 185 КК.

У зв'язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 4 ст. 185 КК за ознакою заподі­яння потерпілому значної шкоди[15,с.76].

Проникнення в приміщення, сховище чи житло є кваліфікуючою ознакою не само по собі, а лише при наявності мети - викрасти майно, чи гроші. Причому, треба довести, що цю мету винний мав уже проникаючи в приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виникла у винного уже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи за запрошенням, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. В тих випадках, коли винний потрапив до приміщення, сховища чи у житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрадення майна чи заволодіння ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням до приміщення, сховища чи у житло[5, c. 267].

«Приміщенням» визнається будова, споруда, призначена для розташування там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути як постійним, так і тимчасовим, як стаціонарним, так і пересувним. «Інше сховище» - це відведення для постійного чи тимчасового зберігання ма­теріальних цінностей ділянки території, які обладнані загородою чи технічними засобам и або забезпечені ін­шою охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища.

До «інших сховищ» не відносяться ділянки території, які використовуються не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, садки, баштани, ставки тощо). Безпідставно, наприклад, були кваліфіковані за ч. З ст. 186 КК дії К. як учинені з про­никненням у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі, за попереднім зговором з іншою особою, проникли до теплиці радгоспу, звідки викрали 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправи­льною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка не створена для зберігання культур і не може бути визнана приміщенням чи іншим сховищем. Тому дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 186 КК[16, с.67]

Не були визнані «іншим сховищем» монето приймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 186 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попередньою змовою з О., викрав із трьох телефонів-автоматів три копилки з розмінною монетою на суму 260 крб. Оскільки за змістом закону «інше сховище»,- зазначила президія обласного суду, - це відведена для постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною. З матеріалів же справи видно, що С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходились у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись. Тому дії С. неправильно кваліфіковано як викрадення державного майна з проникненням у сховище.[16, с.65]

«Житло» - це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приват­ний будинок, квартира, кімната в готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, які ви­користовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо)[6, c. 347].

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і непристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Якщо викрадення було вчинено з проникненням у приміщення, сховище чи житло за попередньою змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частиною третьою ст. 185 КК[2]. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною другою цієї статті непотрібно. Але осудними у вину повинні бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло приміщення чи інше сховище було вчинене за попереднім зговором з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. 3 ст. 185 КК[2].

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому була заподіяна значна шкода (ч. 4 ст. 185 КК)[2].

Для визначення розміру шкоди враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину;

б) кількість викраденого майна;

в) значущість майна для потерпілого;

г) матеріальне становище потерплого;

д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викрадення, не враховуються. Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається, виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за риночними чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися, виходячи із цих цін на час вчинення злочину.