Содержание

• Вступ
• 1. Поняття кредитного договору та його види
• 2. Сторони та істотні умови кредитного договору
• 3. Порядок укладання та форма кредитного договору
• 4. Засоби забезпечення виконання кредитного договору
• 5. Цивільно-правова відповідальність за порушення умов кредитного договору
• Висновок
• Література

Вступ В умовах становлення банківської системи України, розвитку товарно-грошових, а отже, і кредитних відносин неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною юридичною формою відносин з надання, використання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання вільних грошових коштів, які накопичуються у суспільстві, для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки і технологій, розвитку торгівлі, задоволення особистих потреб громадян. Функціонування економіки неможливе без чіткої системи мобілізації грошових доходів і заощаджень і перетворення їх на капітал. Основною ланкою такої системи є банки, а правовою формою реалізації економічних відносин з надання і використання вільного капіталу є договір. У передмові до проекту ЦК України було влучно визначено значення цивільно-правового договору: "В умовах переходу економіки України на ринкові засади особливо зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин. Приведення інститутів договірного права у відповідність сучасним вимогам життя суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань удосконалення законодавства. " Категорія договору застосовується у різних галузях права. Але саме за допомогою цивільно-правового договору забезпечується перехід права власності від однієї особи до іншої. Він є регулятором різних інтересів виробника і споживача в товарах, грошових коштах, послугах, роботах. Цінність договору перш за все полягає в тому, що він визначає обсяг прав та обов'язків кожної сторони, порядок їх реалізації та виконання і, таким чином, забезпечує налагодженість, організованість і стабільність в економічних відносинах. Значення кредитного договору полягає в тому, що він, поєднуючи зв'язки виробників, торгівлі і споживачів, є чи не найважливішим. Для кредитного договору суттєвим є те, що він поєднує не тільки інтереси сторін договору, а й інтереси суспільства в цілому. Саме на таких засадах мають розглядатися проблеми стосовно кредитного договору: його правова природа, поняття, форма, зміст, сторони, порядок укладання, зміни, розірвання, виконання, способи забезпечення зобов'язань. Разом з тим, кредитний договір опосередковує відносини банку (кредитодавця) і позичальника у зв'язку з використанням коштів, які раніше були надані банкам як кредитний капітал господарюючими суб'єктами та громадянами. Саме комерційні банки, які найчастіше у кредитних договорах є кредитодавцями, акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на банківський капітал. Надалі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарюючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах кредитних договорів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку суспільства і зростаючого життєвого рівня громадян. Мобілізація грошових коштів і надання кредитів, безумовно, ґрунтуються на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банків. Клімат довіри в суспільстві може бути тільки до тих банків, які надійно зберігають кошти, використовуючи їх для одержання доходів, і повертають їх на першу вимогу вкладникам, сплативши відповідні відсотки за використання. Видатний британський теоретик у галузі договірного права Вільям Ансон вказує, що "свобода договору є розумним суспільним ідеалом лише тією мірою, в якій можна передбачати рівність сил при укладанні угод контрагентами за умови, що не спричиняється шкода інтересам суспільства в цілому. У більш складних суспільних і промислових умовах колективного суспільства вона втратила свою ідеалістичну привабливість. У наш час ясно, що рівності в прямому значенні часто не існує і що індивідуальні інтереси повинні підкорятися інтересам суспільства". Місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів характеризується тим, що він тісно пов'язаний з договорами купівлі¬продажу, поставки, підряду та іншими сплатними цивільно-правовими договорами. Сторона, яка виконує в такому договорі грошове зобов'язання, може використати кредитні кошти для оплати товарів, робіт, послуг. З іншого боку, підставою для одержання кредиту досить часто є саме цивільно-правовий договір, який опосередковує передачу майна, виконання робіт, надання послуг. Аналіз сучасного цивільного обігу дає підстави виділити три мети щодо обмеження свободи в договорах: захист найслабшої (слабої) сторони, який починається зі стадії укладення договору і завершується його виконанням та відповідальністю за порушення; захист інтересів кредиторів, загроза яким може спричинити руйнівний вплив на цивільний обіг; захист інтересів держави, які у концентрованому вигляді виражають інтереси суспільства. 1. Поняття кредитного договору та його види Визначення правової природи договору дає можливість встановити момент виникнення договірних правовідносин, розподіл обов'язків між сторонами, а також наявність зустрічного задоволення. На таких засадах у юридичній літературі вирізняються такі договори: реальні і консенсуальні, односторонні і двосторонні, оплатні і безоплатні. В юридичній літературі немає єдиної точки зору на правову природу кредитного договору. Одні автори вважають його самостійним договором цивільного права, інші - різновидом договору позики. Основна теоретична проблема, яка розглядалася представниками названих точок зору, стосувалася реальності та консенсуальності кредитного договору, а також односторонності та двосторонності його. На цю проблему дуже влучно вказала Л.Г. Єфімова. Різницю точок зору вона пояснює різним підходом до аналізу процедури укладання договору банківського кредиту. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Прибічники "реальності" кредитного договору розглядали підпис про надання кредиту не як акцепт пропозиції клієнта, а як розпорядження внутрішнього характеру, обов'язкового тільки для конкретного працівника банківської установи. Таким чином, договір вважався укладеним з моменту зарахування грошейна рахунок клієнта і розглядався як реальний. Прибічники "консенсуальності" договору банківського кредиту розглядали вказаний підпис керуючого банківською установою як акцепт, а отже, сам договір як консенсуальний і двосторонній. Таким чином, право вимагати надання кредиту виникало у клієнта безпосередньо з моменту підписання заяви керівником банку.

кредитний договір україна цивільний

На теоретичне і практичне значення цього питання вказував Е.Г. Полонський: "Визначення договору реальним і одностороннім привело б нас до визнання того, що банк не має обов'язку перед госпорганами щодо видання кредиту, що автоматично тягне за собою обмеження прав госпоргану".

Найбільш вдалою, на наш погляд, є позиція М.М. Агаркова, яку він висловив, аналізуючи норми Цивільного кодексу РРФСР 1922 р.: "Статті 218 і 219 регулюють договір про відкриття кредиту у формі позики в складі "попереднього договору про укладення в майбутньому договору позики" (попередній договір позики).

Попередній договір позики може бути або двостороннім, або одностороннім. На випадок двостороннього попереднього договору позики, обидві сторони - і майбутній кредитор, і майбутній боржник - обопільно зобов'язані: перший - надати позику, другий - прийняти позику. На випадок одностороннього попереднього договору позики зобов'язання виникає тільки у однієї сторони - для майбутнього кредитора або майбутнього боржника. Договір про відкриття банком кредиту у формі позики (строкової, до запитання, цільової) є одностороннім попереднім договором позики, в якому зобов'язання виникає на стороні майбутнього кредитора (банку)". Така позиція знайшла підтримку в юридичній літе¬ратурі.

Якщо проаналізувати наслідки, яких намагається досягти кожна із сторін кредитного договору, очевидним є те, що вже при укладенні договору позичальник визначився з наміром використати кредитні кошти. Необхідність у таких коштах для позичальника окреслена господарською або споживчою метою. Більшість учасників цивільного обігу постійно відчувають потребу у грошових кредитах, її задоволення у рамках договору позики неможливе, оскільки він має реальний характер і не може створити у позичальника впевненості в одержанні грошей у необхідний йому термін. Адже позикодавця, як сторону договору позики, неможливо примусити до надання позики. У зв'язку з цим для позичальника важливе значення має момент виникнення договірних правовідносин і пов'язаний з ними обов'язок кредитора надати кредитні кошти в майбутньому. Саме консенсуальний договір може вирішити цю проблему. Й саме виключна реальність та неможливість отримання грошей від позикодавця є найголовнішим критерієм, який відрізняє ці два договори.

Дослідження нормативних актів, які регулюють правовідносини з надання банківських кредитів, дає підстави зробити висновок, що кредитний договір відповідно до чинного в Україні законодавства є консенсуальним. Норми, які вказують саме на таку ознаку кредитного договору містяться у нормативних актах Національного банку України. Зокрема, це "Положення про кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 р. № 246, "Положення про порядок здійснення консорціумного кредитування", затверджене постановою Правління НБУ від 21 лютого 1996 р. № 37 та ін. З моменту укладення кредитного договору позичальник має право вимагати передачі коштів, а кредитор має виконати відповідний обов'язок.

У зв'язку з тим, що кредитний договір є консенсуальним, може виникати питання про можливість уступки вимоги прав, які належать позичальнику.

Стосовно кредитного договору важливим є те, що право вимагати передачі кредитних коштів може тільки та особа, яка уклала договір з банком. Позичальник не може передати своє право вимоги про надання кредиту іншій особі на підставі договору цесії. Така точка зору знайшла підтримку в юридичній літературі1. Але така особливість кредитного договору щодо уступки прав позичальника на надання кредиту не знайшла закріплення в законодавстві України. Для уникнення непорозумінь рекомендується включати в тексти кредитних договорів умову, яка забороняє позичальнику передавати право вимагати одержання кредиту третім особам.

Правова природа договору характеризує також і його поняття.