2. Сторони та істотні умови кредитного договору За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти" (ст.1054). Таким чином, законодавець виділяє дві сторони кредитного договору це кредитодавець та позичальник. Специфікою кредитного договору є те, що кредитодавцем є не кожна особа, а тільки особа у якої є право займатися кредитуванням (банки, кредитні спілки, каси взаємодопомоги та інші фінансово-кредитні установи). Тобто установа, яка в установленому порядку отримала ліцензію на здійснення банківської діяльності або фінансових послуг. Крім того у ліцензії повинно бути зазначено, що саме дозволяється цій юридичній особі здійснювати діяльність із надання кредитів. Позичальником може бути будь-яка особа з достатнім обсягом право дієздатності. Це також можуть бути навіть інші банки. Зміст кредитного договору. Зміст договору становлять умови, щодо яких сторони дійшли згоди і які приймаються ними як обов'язкові відповідно до чинного законодавства. За своїм юридичним значенням усі умови поділяються на істотні, звичайні та випадкові. Згідно зі ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, коли між сторонами в належній формі досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Для кредитного договору істотними умовами є умови про предмет договору, забезпеченість, зворотність, строковість, платність та цільова спрямованість. Раніше ми звертали увагу на важливість імперативних норм у правовому регулюванні кредитного договору. На наш погляд, неодмінність імперативних норм, які визначають істотні умови кредитного договору, може бути гарантією захисту інтересів суспільства, яке заінтересоване у стабільності банківської системи. В будь-яких випадках, якщо йдеться про захист громадських інтересів, введення тієї чи іншої умови кредитного договору у склад істотних та спрямоване на створення гарантій взаємозв'язку сторін договору, в чому безпосередньо заінтересований цивільний обіг. Пряму дію на договір чинять тільки імперативні норми. Така дія відбувається незалежно від волі сторін. Крім того, слід зазначити, що погоджена воля сторін договору, якщо вона має розбіжності з імперативною нормою, є хибною. Отже, при колізії договірної умови з нормою закону абсолютну перевагу має остання. У зв'язку з цим слід зазначити, що зміст договору, тобто сукупність передбачених у ньому умов, завжди визначається угодою сторін. Проте воля і волевиявлення суб'єктів договору формуються насамперед під впливом приписів правових норм. "Значення договірної свободи врешті-решт зводиться до того, що учасникам обігу надається можливість вирішувати, чи буде укладений між ними договір, а якщо буде, то яким стане його зміст. Разом з тим індивідуальна свобода, яка становить основу свободи договорів, відносна. Приймаючи відповідне рішення, громадяни і юридичні особи повинні керуватися чинними законами. Закон у такому випадку є обмежувач свободи договорів. Для змісту кредитного договору, зокрема його істотних умов, визначення такого обмеження має значення у зв'язку з захистом інтересів кредиторів, втрата капіталу яких руйнівно діє на цивільний обіг. Доля багатьох банків, які втратили капітал в зв'язку з неповерненням кредитів, пов'язана з величезною кількістю громадян і юридичних осіб, які зберігали свої кошти у банках. Умова про предмет кредитного договору е істотною тому, що таке положення випливає із загального визначення цивільно-правового договору. Договором є дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Отже, щоразу, коли сторони укладають договір, вони обумовлюють, на який предмет спрямовані дії, що встановлюють для них права та обов'язки. В широкому розумінні предмет охоплює весь набір покажчиків, з приводу яких укладається договір. Стосовно характеру предмета договору, то в цій ролі можуть бути названі майно, майнові права, товари, енергія, послуга, технічна документація, гроші, будь-яка річ, визначена родовими ознаками, і т. ін. З визначення поняття кредитного договору випливає, що предметом кредитного договору є дії суб'єктів договору, спрямовані на надання і повернення грошових коштів. Отже, щоб визначити предмет кредитного договору, необхідно вказати скільки грошей і яким способом кредитодавець передає позичальнику, а останній їх повертає. Таким чином, об'єктом будь-яких правовідносин з надання банківського кредиту є гроші. У цивільному праві гроші визначаються як особлива категорія об'єктів цивільного права, оскільки вони виконують роль загального еквівалента і відповідно до цього їм властивий цілий ряд специфічних особливостей. В економічній теорії є досить багато досліджень про гроші. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних на них грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами. Важливою обставиною є те, що гроші, як вартісний еквівалент, можуть бути визначені в національній та іноземній валюті, готівковій і безготівковій формі, в т. ч. на електронних носіях. Оскільки у кредитному договорі гроші виступають як самостійний предмет, є підстави поставити питання, які саме гроші кредитодавець передає позичальнику відповідно до умов договору. Сказане про гроші, як складову частину предмета кредитного договору, дає підстави для висновку, що умова договору має вказувати на суму грошових коштів, виражених у національній або іноземній валюті та представлених готівкою або безготівкою. Другою складовою частиною предмета договору є спосіб передачі і повернення кредитних грошей. Нормативні акти не визначають, в який момент кредитні кошти переходять у власність позичальника. На наш погляд, це досить важлива обставина, яка, по-перше, пов'язана із правом розпорядження кредитними коштами, а по-друге, саме з моменту переходу коштів до позичальника у кредитора виникає право нарахування процентів за користування кредитом. Вбачається, що у кредитному договорі має бути умова, яка визначає момент переходу коштів до позичальника. Це дасть можливість захистити інтереси обох сторін договору. Важливість такої умови полягає в тому, що кредитодавець може вимагати від позичальника повернення грошових коштів (кредиту) та сплати процентів за їх використання тільки в тому випадку, якщо кредит був наданий позичальнику на умовах, що передбачені договором. Але, якщо кредитодавець перерахував кредитовані грошові кошти третій особі з порушенням умов кредитного договору, позичальник не відповідає за повернення кредиту і сплату процентів за його використання. Судовій практиці відомі спори, які виникають у зв'язку з перерахуванням кредитодавцем кредиту третій особі. Умовами кредитного договору використання кредитованих грошових коштів у такий спосіб може бути передбачено. Адже позичальник досить часто використовує кредит саме для розрахунків з контрагентами за договорами куиівлі-продажу, виконання робіт та надання послуг. І цілком правомірним є направлення грошових коштів особі, з якою позичальник має розрахуватися. Але за будь-яких обставин, тільки відповідне розпорядження позичальника може бути підставою для перерахування кредитованих коштів третім особам. Розпоряджатися коштами на рахунку може тільки власник. Відповідно до законодавства банки списують кошти з рахунків підприємств, організацій та установ усіх форм власності тільки за розпорядженням їх власників, крім випадків, у яких безспірне списання (стягнення) коштів передбачено законами України, а також за рішенням суду, арбітражного (нині - господарського) суду та за виконавчими написами нотаріусів. Досить важко уявити врегульованими правовідносини з надання кредиту без умови, яка визначає порядок перерахування грошей. Такий порядок, пов'язаний із перерахуванням грошових коштів від однієї особи до іншої, дістав назву форми розрахунків (ст.1087 ЦК України). Норми названих статей встановлюють, що розрахунки можуть здійснюватись у готівковій і безготівковій формі. Законом України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" від 19 червня 2003 р. введено систему іпотечного кредиту, який визначається в ньому як правовідносини, які виникають на підставі договору про іпотечний кредит між кредитодавцем і боржником з приводу надання коштів у користування з встановленням іпотеки з дотриманням вимог, передбачених цим Законом. 3. Порядок укладання та форма кредитного договору По перше, перед укладанням договору кредиту бак чи інша фінансова установа перевіряють платоспроможність клієнта, вік та відсутність негативної кредитної історії. Договір кредиту укладається перед "основним" договором, якщо кредит отримується для його оплати (наприклад, купівля нерухомості). Перед укладенням договору кредиту, особа подає до банку заяву про отримання кредиту з вказівкою на мету його одержання та низку необхідних документів (паспорт, довідку з ДШ про присвоєння ідентифікаційного номеру, і т. і.). Перед наданням кредиту банк витребує від клієнту розрахунок економічної необхідності витрати коштів які надаються, бізнес-план і т. і. Якщо кредит береться для купівлі нерухомості, також до банку надаються правовстановлюючі документи на нерухомість, адже вона стає заставою по такому кредиту, й бант перевіряє надійність такої застави. Після перевірки всіх необхідних документів, відбувається укладання договору кредиту. Зазвичай у банку є типові форми договорів, які використовуються для укладання тих чи інших договорів кредиту, й клієнту тільки залишається погодитись з умовами викладеними у типовому договорі (договір приєднання), хоча бувають й винятки. Відповідно до ст.1055 ЦК України: "Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним". Таким чином, видача банком кредиту без відповідного оформлення визнається як недійсний правочин, з усіма наслідками його недійсності. На даний час письмова форма договору кредиту вчиняється власне підписанням обома сторонами правочину тексту відповідного договору. Раніше він укладався шляхом подання клієнтом до банку заяви про надання кредиту разом з документами, які обґрунтовували необхідність кредиту. Керуючий установою банку ставив підпис про надання кредиту на самій заяві. Відповідно до п.24 Положення НБУ "Про кредитування" "кредити надаються суб'єктам господарської діяльності у безготівковій формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як в національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України, або шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не передбачено кредитним договором, а також у готівковій формі для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції". Згідно з Інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527 (далі - Інструкція № 3), банки відкривають кредитні рахунки на договірній основі як юридичним, так і фізичним особам. Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи перерахування на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди. Отже, кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, а перерахування кредитних коштів здійснюється шляхом оплати розрахункових документів або на поточний рахунок позичальника. Згідно з п.24 Положення НБУ "Про кредитування" кредити надаються готівкою і безготівковими грошами. Готівкою називаються гроші, які представлені у вигляді грошових знаків (банкнот, купюр, монет) і використовуються як засіб обігу та платежу. Безготівкові гроші - це гроші, рух яких здійснюється шляхом перерахунків у кредитних установах з урахуванням взаємних вимог. До кредитних грошей належать векселі, банкноти і чеки.