При цьому під суб'єктами оціночної діяльності розуміються суб'єкти господарської діяльності, у "складі яких працює хоч би одна особа, яка одержала сертифікат на оціночну діяльність або відповідні державні органи, що беруть участь в процесі приватизації у зв'язку з покладеними на них функціями, в штаті яких працюють оцінювачі (ст.5 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав і професійну оціночну діяльність в Україні"). Якщо на оцінці майнових прав професійним оцінювачем наполягає хоча б одна із сторін, така оцінка буде істотною умовою договору застави майнових прав, щодо якої сторони повинні будуть дійти згоди для того, щоб договір вважався укладеним. Особливості застави прав, що випливають із різних договорів, мають бути з'ясовані нотаріусом, щоб переконатися в забезпечувальній ролі такої застави, тому необхідно розглянути ці особливості прав. Для іпотеки прав, що випливають з інвестиційного договору і договору про фінансування участі у будівництві, іпотекодавець має документально підтвердити право на придбання ним у майбутньому за цим договором у власність відповідного нерухомого майна. Незважаючи на очевидність питання, як це здається на перший погляд, не слід виходити лише з назви договору, з якої начебто випливають майнові права, що передаються в заставу, а переконатися, що саме є предметом такого договору. Фахівці з інвестиційних договорів звертають увагу на формулювання предмета договору, яке може бути обтічним, неконкретним, і може бути незрозуміле, на що саме спрямовані кошти, сплачені за договором, та що саме зрештою придбає інвестор. Необхідно, щоб із формулювання інвестиційного або подібного договору було чітко зрозуміло, що інвестування робиться у спорудження конкретної будівлі, внаслідок чого якась її частина (наприклад, певна квартира) перейде у власність інвестора. У договорі формулювання має бути визначеним, таким, наприклад, як: "Забудовник зобов'язується своїми силами або із залученням інших осіб створити багатоквартирний будинок і після отримання всіх дозволів передати об'єкт пайового будівництва учаснику (Інвестору об'єкта) у встановлений договором термін, а Інвестор зобов'язується сплатити встановлену в договорі суму". Важливою для з'ясування забезпечувальної ролі майнових прав є наявність у забудовника прав на забудову, що необхідно для встановлення і "відсікання" нікчемних правочинів. Статус забудовника з'ясовується різними способами, у тому числі і документальним. Видається, що через презумпцію правомірності правочину з'ясовувати права забудовника має все ж таки не нотаріус безпосередньо (він може лише порадити потенційному заставо держателю прав провести таку перевірку, яка буде в його інтересах). Агентство нерухомості, юристи і інші фахівці, що спеціалізуються на цьому, цілком можуть провести перевірку прав забудовника на підставі таких відомостей, як документи про виділення земельної ділянки під забудову, проектні документи, дозвіл на будівництво, технічні документи, кошторис на будівництво, дозвіл на виконання будівельно-монтажних робіт тощо. Сутність, розмір і строк забезпечення заставою майнових прав обов'язково повинні бути вказані в договорі іпотеки майнових прав і є істотною умовою такого договору. Сутність зобов'язань, які забезпечуються майновими правами, - це зобов'язання, які випливають в іпотекодавця майнових прав із договорів постачання, купівлі-продажу, кредиту і ін., за якими боржник не розрахувався з кредитором, отже в нього виникає обов'язок зробити це в майбутньому. Сторони можуть домовитися про встановлення інших істотних умов договору застави майнових прав, які стануть обов'язковими для них щодо виникаючих правовідносин (ч. І ст.638 ЦК України). Сторони договору застави майнових прав Сторони іпотечного договору, предметом іпотеки за яким є майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершене, прямо названі в п.98 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. У договорах іпотеки прав, що випливають із майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершене, іпотекодавцем може бути забудовник (особа, що організує спорудження нерухомості для власних потреб або для передачі її у власність іншим особам) або особа, власністю якої стане нерухомість після, завершення будівництва. Слід звернути увагу на те, що наведені вище найменування є умовними і відсилаючими стосовно договорів, з яких випливає застава майнових прав. Вони вказані так у нормативних актах для кращого розуміння правового становища цих осіб відносно тих прав, що передаються ними в іпотеку (заставу). У самому ж договорі застави (іпотеки) майнових прав сторони безпосередньо мають іменуватися стосовно іпотечних (заставних) відносин як "Іпотекодавець" "Заставодавець" і "Іпотекодержатель" ("Заставодержатель"), оскільки саме такий статус вони мають безпосередньо в заставних відносинах. Немає перешкод для того, щоб заставодавцем майнових прав був майновий поручитель, що відповідає ч.1 ст.583 ЦК України. 5. Цивільно-правова відповідальність за порушення умов кредитного договору До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору". Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК, згідно з п.2 якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК. З наведеного випливає, що у разі порушення договору кредиту позичальником останній зобов'язаний сплатити кредитодавцю проценти за користування чужими коштами, розмір яких встановлюється нормативними актами, а також проценти, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України на день сплати позичальником суми боргу або його відповідної частини, якщо інше не передбачено договором кредиту або законом. Якщо збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його коштами, перевищують суму процентів, що належні йому за користування чужими коштами, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму. Також у випадку порушення зобов'язання забезпеченого завдатком, кредитор має право задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Висновок За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник, зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти" (ст.1054). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави договір позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір є консенсуальний, двосторонній і оплатний. Законодавець виділяє дві сторони кредитного договору це кредитодавець та позичальник. Специфікою кредитного договору є те, що кредитодавцем є не кожна особа, а тільки особа у якої є право займатися кредитуванням (банки, кредитні спілки, каси взаємодопомоги та інші фінансово-кредитні установи). Для кредитного договору істотними умовами є умови про предмет договору, забезпеченість, зворотність, строковість, платність та цільова спрямованість. Відповідно до ст.1055 ЦК України: "Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним". Кредитодавець має право вимагати забезпечення договору кредиту неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Кредитодавець не має обов'язків у після надання кредиту, отже він не повинен нічого забезпечувати. Література

1. Ансон В. Договорное право. - М.: Юрид. лит., 1984.

2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. - М: Статут, 1999. - Кн.1.

3. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. - Л., 1959. - С.40-55; Компанеец Е. С, Полонский 9.Г. Применение законодательства о кредитований й расчетах. - М.: 1967. - С.69;

4. Гражданское право / Под ред.А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.: 1967. - Т.2. - С.434-437.

5. Агарков М.М. Основы банковского права. - М.: 1929. - С.58; Вильнянский С.И. Кредитно-расчетнные правоотношения й финансовый контроль. - Харьков, 1955. - С.43;

6. Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. - М.: БЕК, 2000. - Т.2. - С.224.