Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження, викладено автором у семи статтях, шість з яких опубліковані у наукових фахових виданнях України, одна - у науковому фаховому виданні Республіки Молдова та тезах шести доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається з переліку умовних позначень, вступу, 3 розділів, що містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та 6 додатків. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з яких основний текст обіймає 201 сторінку, перелік умовних позначень - 1 сторінку, список використаних джерел (193 найменування) - 19 сторінок, додатки - 15 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертаційного дослідження, розкривається зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами, визначаються мета і завдання дослідження, його об'єкт та предмет, окреслюються методологічні засади і використана емпірична база, висвітлюються наукова новизна та практична значущість одержаних результатів, наводяться відомості про їх апробацію.

Розділ 1. "Міжнародно-правові, історичні та соціально-правові підстави встановлення кримінальної відповідальності за підкуп особи, яка надає публічні послуги" складається із трьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. "Міжнародно-правові підстави встановлення кримінальної відповідальності за підкуп особи, яка надає публічні послуги" має своїм змістом дослідження підписаних та ратифікованих Україною міжнародно-правових актів у сфері протидії та запобігання корупції. З'ясовано, що на думку GRECO, поява принципово нової для кримінального законодавства України заборони, передбаченої ст. 368-4 КК України "Підкуп особи, яка надає публічні послуги", є виконанням Україною міжнародно-правових зобов'язань щодо криміналізації корупції у приватному секторі.

На підставі аналізу існуючих у правовій науці поглядів на приватно-публічний поділ права автором доведено, що для встановлення належності підкупу особи, яка надає публічні послуги, до публічно-правової або до приватноправової сфери необхідно з'ясувати специфіку елементів суспільних відносин (суб'єктів, предмета та змісту), у яких особи, які надають публічні послуги, здійснюють свою професійну діяльність.

У підрозділі 1.2. "Історичні підстави встановлення кримінальної відповідальності за підкуп особи, яка надає публічні послуги, на території України" автором з'ясовано, що незважаючи на те, що поява у КК України ст. 368-4 "Підкуп особи, яка надає публічні послуги" обумовлена виконанням міжнародно-правових зобов'язань України у сфері протидії та запобігання корупції, кримінальна відповідальність за підкуп деяких з осіб, які законодавцем віднесені до категорії тих, які надають публічні послуги, зокрема нотаріуса та оцінювача, передбачалась історичними джерелами права. Разом із тим, історичний аналіз пам'яток вітчизняного кримінального права показав, що окремої норми, яка б передбачала кримінальну відповідальність цих осіб за корупційні злочини, зокрема підкуп, законодавство того часу не передбачало. Проте вона і не була потрібна, адже як нотаріуси, так і оцінювачі належали до категорії службових осіб і, відповідно, притягались до кримінальної відповідальності за злочини цієї категорії за нормами, які передбачали відповідальність службових осіб.

Підрозділ 1.3. "Соціально-правові підстави встановлення кримінальної відповідальності за підкуп особи, яка надає публічні послуги" присвячено аналізу існуючих у фаховій літературі поглядів на поняття та підстави криміналізації суспільно небезпечних діянь.

Автором доведено наявність наступних підстав криміналізації підкупу особи, яка надає публічні послуги: достатня суспільна небезпечність підкупу особи, яка надає публічні послуги; відносна поширеність такого діяння; можливість позитивного впливу кримінально-правової норми на таку протиправну поведінку; перевага позитивних наслідків криміналізації над негативними; своєчасність криміналізації.

Розділ 2. "Склад підкупу особи, яка надає публічні послуги" складається з п'яти підрозділів.

У підрозділі 2.1. "Об'єкт підкупу особи, яка надає публічні послуги" дисертант, поділяючи думку, що об'єктом злочину є цінності, наголошує, що невизначеність на законодавчому рівні терміна "публічна послуга" унеможливлює з'ясування як родового, так і безпосереднього об'єктів злочину, передбаченого ст. 368-4 КК України "Підкуп особи, яка надає публічні послуги". Тому обґрунтовує необхідність нормативного закріплення поняття публічної послуги як визначеної законодавством юридично значущої діяльності певної категорії осіб, у межах делегованих їм повноважень органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Автор робить висновок, що родовим об'єктом підкупу особи, яка надає публічні послуги, є визначений у законодавстві належний порядок здійснення особами службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, у межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений законом. Безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 368-4 КК України "Підкуп особи, яка надає публічні послуги" - це визначений у законодавстві належний порядок здійснення особами професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, у межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Далі розглядається предмет підкупу особи, яка надає публічні послуги, яким, відповідно до чинної редакції ст. 368-4 КК України, є "неправомірна вигода". Автор вказує на неточність законодавчого визначення зазначеного предмета у примітці до ст. 364-1 КК України та обґрунтовує доцільність його викладення у наступній редакції: неправомірна вигода - це майно, переваги, пільги, послуги, а також діяння, які мають ознаки послуг, проте носять протиправний характер, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.

Підрозділ 2.2. "Об'єктивна сторона підкупу особи, яка надає публічні послуги" присвячено дослідженню дій "активного" та "пасивного" корупціонерів, які утворюють об'єктивну сторону підкупу особи, яка надає публічні послуги.

При аналізі дій "активного" корупціонера доведено, що обіцянка надати неправомірну вигоду особі, яка надає публічні послуги, на відміну від поширеної думки, не є більш конкретизованою пропозицією її надати. Автором наведено додаткові аргументи на підтримку позиції, згідно з якою діяння, яке полягає у проханні надати неправомірну вигоду помилково віднесене до дій "активного" корупціонера, через що запропоновано виключити його із ч. 1 ст. 368-4 КК України і закріпити у ч. 3 ст. 368-4 КК України.

Аналізуючи дії "пасивного" корупціонера дисертант доходить до висновку, що вони є позитивною реакцією особи, яка надає публічні послуги, на вчинення протиправних дій зі сторони "активного" корупціонера, які полягають у пропозиції, обіцянці або наданні неправомірної вигоди.

Як підсумок аналізу об'єктивної сторони цього злочину робиться висновок, що ст. 368-4 КК України "Підкуп особи, яка надає публічні послуги" містить у собі хоч і взаємопов'язані, проте два самостійних склади злочинів. Один з яких передбачає кримінальну відповідальність "активного" корупціонера, інший - "пасивного" корупціонера. До того ж, враховуючи тлумачення терміна "підкуповувати", дисертант доходить висновку, що ним охоплюються лише протиправна поведінка "активного" корупціонера. Тому автор обґрунтовує доцільність виділення протиправних дій "пасивного" корупціонера в окрему кримінально-правову норму, доповнивши КК України ст. 368-5.

У підрозділі 2.3. "Суб'єктивна сторона підкупу особи, яка надає публічні послуги" осмислюється питання щодо особливостей змісту вини у злочинах з формальним складом. Обґрунтовується, що підкуп особи, яка надає публічні послуги, як "активним", так і "пасивним" корупціонерами вчиняється виключно з прямим умислом.

Автором наведено додаткові аргументи на підтримку позиції, згідно з якою мотив підкупу особи, яка надає публічні послуги, може бути як корисливим, так і позбавлений цієї ознаки.

У підрозділі "2.4. Суб'єкт підкупу особи, яка надає публічні послуги" на підставі аналізу осіб, які увійшли до законодавчого переліку тих, які надають публічні послуги, виокремлено їх спільні ознаки, якими є: особи, які надають публічні послуги, не виконують ані організаційно-розпорядчі, ані адміністративно-господарські функцій, відповідно, вони не належать до категорії службових осіб; діяльність осіб, які надають публічні послуги, є професійною, тобто вимагає для її здійснення спеціальних теоретичних знань і практичних навичок; особа, яка надає публічні послуги, має бути допущеною до виконання цієї діяльності на підставах та в порядку, встановленому у законодавстві України; діяльність осіб, які надають публічні послуги, є законодавчо врегульованою, а особи, які її здійснюють, діють у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений у законі; здійснюючи таку професійну діяльність, реалізуючи свої повноваження, особи, які надають публічні послуги, вчиняють юридично значущі дії, здатні породжувати, змінювати або припиняти правовідносини. Узагальнюючи ці ознаки, дисертантом запропоновано під особами, які надають публічні послуги, розуміти осіб, які не є службовими особами, проте наділені органами державної влади або органами місцевого самоврядування правом на надання послуг юридично значущого характеру у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом. Доведено, що арбітражний керуючий, приватний виконавець та незалежний посередник не належать до категорії осіб, які надають публічні послуги.

Далі автор аналізує елементи суспільних відносин, у яких особи, які надають публічні послуги, здійснюють свою професійну діяльність. Наводить аргументи щодо неможливості однозначно підтримати висновки GRECO, що введенням до КК України статті 368-4 Україна виконала міжнародні зобов'язання щодо криміналізації корупції у приватному секторі у чистому виді.

Підрозділ 2.5. "Кваліфікуючі ознаки підкупу особи, яка надає публічні послуги" має своїм змістом дослідження кваліфікуючих ознак, закріплених у ч.ч. 2 та 4 ст. 368-4 КК України.

Дисертантом критикується позиція законодавця щодо об'єднання у межах одного кваліфікованого складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368-4 КК України, нерівноцінних за впливом на суспільну небезпечність діяння кваліфікуючих ознак, якими є вчинення пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди особі, яка надає публічні послуги, за попередньою змовою групою осіб та пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди особі, яка надає публічні послуги, вчинені організованою групою. Аргументується доцільність виділення пропозиції, обіцянки або надання неправомірної вигоди особі, яка надає публічні послуги, вчинених організованою групою в особливо кваліфікований склад.

Обґрунтовується запровадження нової кваліфікуючої ознаки підкупу особи, яка надає публічні послуги, вчиненого "активним" корупціонером: "пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди, вчинені службовою особою у зв'язку із здійсненням нею службових повноважень".

Розділ 3. "Заходи кримінально-правового реагування на підкуп особи, яка надає публічні послуги" складається із чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. "Теоретичні засади дослідження заходів кримінально-правового реагування на підкуп особи, яка надає публічні послуги" приділяється увага аналізу існуючих у науковій літературі поглядів щодо термінологічного позначення тих заходів, які наявні в арсеналі нашої держави у справі протидії злочинності.