1.2 Структура Кримінального кодексу Закони про кримінальну відповідальність систематизовані та поділяються в КК на Загальну й Особливу частини. У Загальній частині зосереджено кримінально-правові норми, що відображають принципи і загальні положення кримінального права, а також визначають його основні інститути, наприклад, поняття злочину і його видів, вини та її форм, співучасті в злочині, повторності, сукупності та рецидиву злочину, покарання та його мети, видів покарань та підстав їх застосування. Це норми, які застосовуються до всіх злочинів. Особлива частина містить кримінально-правові норми, що вказують, які конкретно суспільне небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть бути застосовані до осіб, які їх вчинили. Загальна та Особлива частини КК пов'язані між собою й утворюють нерозривну системну нормативну єдність. Значення цієї єдності найбільш помітно при застосуванні окремих статей Кодексу. Не можна застосувати жодну кримінально-правову норму, що міститься в Особливій частині КК, не звернувшись при цьому до Загальної частини. Загальна та Особлива частини КК поділяються на розділи а останні, своєю чергою, - на окремі статті. Загальна частина чинного КК складається із 15 розділів: "Загальні положення", "Закон про кримінальну відповідальність", "Злочин, його види та стадії", "Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)", "Вина та її форми", "Співучасть у злочині", "Повторність, сукупність та рецидив злочинів", "Обставини, що виключають злочинність діяння", "Звільнення від кримінальної відповідальності", "Покарання та його види", "Призначення покарання", "Звільнення від покарання та його відбування", "Судимість", "Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування", "Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх". Особлива частина містить 20 розділів, систематизованих по групах споріднених суспільних відносин, на які посягають; відповідні злочини. Наприклад, статті КК, норми яких передбачають відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності, які проголошені в статтях 1 і 2 Конституції України, розміщено в розділі І "Злочини проти основ національної безпеки України". Статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку, розташовано в розділі II "Злочини проти життя та здоров'я особи", розділі III "Злочини проти волі, честі та гідності особи" і розділі IV "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи". Статті КК, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднано в розділі V "Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина". Поділ Особливої частини КК 2001 р. на 20 розділів зробив її більш зручною для застосування, оскільки надає слідчому, прокурору, судді, адвокату орієнтир у розміщенні тих чи інших статей у КК. Та й для громадян України дуже важливо, щоб було просто знайти в КК ту чи іншу статтю про відповідальність за окремий злочин. Статті КК пронумеровані арабськими цифрами і мають заголовки, що відбивають сутність правових приписів, що містяться в нормах. При включенні в КК нової статті вона поміщається у відповідний розділ Загальної або Особливої частини, як правило, вслід за статтею, яка найбільш близька до неї за змістом. Новій статті надається номер попередньої статті та додатковий цифровий індекс - 1, 2, 3 і т.д. Наприклад, у 2002 р. до Особливої частини КК було включено статтю "Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинними шляхом", її було поміщено вслід за статтею 209 "Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом". Статті було надано номер 209. Вилучення тієї чи іншої статті з КК також не змінює порядку нумерації статей у КК, зберігається номер статті 230 з позначкою "Виключена". Ця стаття встановлювала відповідальність за порушення антимонопольного законодавства, її було скасовано Законом Верховної Ради України від 3 квітня 1992 р. Багато статей КК поділяються на частини - окремі абзаци, які мають цифрові позначення. Наприклад, стаття 1 КК "Завдання Кримінального кодексу України" має дві частини - 1 і 2; стаття 135 КК "Залишення в небезпеці" складається з трьох частин - 1,2 і 3. Перед кожною із цих частин стоїть відповідна цифра. Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розкривається відповідна кримінально-правова норма, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її з дії. Наприклад, у ч.1 ст.55 КК вказано строк, на який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких видів покарань воно належить; у ч.2 вказано випадки, коли може бути призначено таке покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК; у ч.3 встановлено порядок обчислення строків виконання цього покарання як додаткового. В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той самий злочин за наявності особливостей, що відображають тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, потерпілого, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч.1 ст. 190 КК визначено відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовано основні ознаки цього злочину, частини 2, 3 і 4 вказують на обставини, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин. Деякі статті Особливої частини містять приписи, якими передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні вказаного в статті злочину (наприклад, ч.2 ст.255 КК, ч.5 ст.258 КК). Цими приписами регулюється застосування кримінально-правових норм за окремі види злочинів. У деяких випадках статті або частини статей КК поділяються на пункти, що мають цифрове позначення. Наприклад, норму ст.89 КК "Строки погашення судимості" поділено на 9 пунктів. Частина 1 ст.49 КК "Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності" поділяється на пункти 1, 2, 3, 4 і 5. Частина 2 ст.115 КК "Умисне вбивство" містить 13 пунктів, які також позначені цифрами. Окремі статті КК мають примітки, в яких роз'яснюються поняття і терміни, застосовані в цій або в деяких інших статтях. Приміром, у пункті 1 примітки до ст.185 КК "Крадіжка" сформульовано поняття повторності вчинення злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 КК; в пунктах 2, 3 і 4 вказано на те, який злочин проти власності визнається вчиненим у значних, великих або особливо великих розмірах. У зв'язку з тим, що абсолютна більшість норм Особливої частини встановлює кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура відрізняється однорідністю складових елементів; в них чітко визначені диспозиція і санкція. Виняток становлять кілька статей, в нормах яких або в примітках до них наведено поняття злочинів певного виду, визначено суб'єктів їх вчинення, сформульовано деякі інші приписи (наприклад, ст.401 КК дає поняття військового злочину; визначення службової особи міститься у пунктах 1 і 2 примітки до ст.364 КК). Диспозиція - це частина норми Особливої частини, в якій визначається злочинне діяння. За технікою побудови і способом опису ознак конкретного виду злочину в чинному кримінальному законодавстві України розрізняють диспозиції чотирьох видів: просту, описову, бланкетну, відсилочну. Зустрічаються також змішані диспозиції. Проста диспозиція називає злочинне діяння без розкриття його ознак. Наприклад, без указівки на ознаки діяння сформульовано диспозицію у ст.369 КК "Давання хабара". Просту диспозицію законодавець використовує у тих випадках, коли зміст суспільно небезпечного діяння в загальних рисах досить зрозумілий і без опису його ознак у законі. Ознаки злочину, які наводяться в простій диспозиції, розкриваються в слідчо-судовій практиці та науковій літературі. Описова диспозиція вказує на найбільш істотні ознаки діяння. Наприклад, у ст.185 КК "Крадіжка" наведено визначення крадіжки як таємного викрадення чужого майна. Точно визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція має у зв'язку з цим перевагу перед простою. Бланкетною є диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи тільки частину із них, відсилає для встановлення змісту ознак вчиненого злочину до інших нормативних актів, які не є законами про кримінальну відповідальність (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетними є диспозиції норми статті 271 КК "Порушення вимог законодавства про охорону праці", статті 286 КК "Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами". Отже, бланкетна диспозиція використовується, коли треба встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що містять у собі різноманітні приписи, вимоги, заборони, які описано та детально розкрито в інших нормативно-правових актах та технічних нормах. Ці акти та норми можуть бути видані до набрання чинності закону про кримінальну відповідальність, що містить бланкетну диспозицію, одночасно з ним або після його видання; вони можуть змінюватися, але кримінально-правова норма, що має бланкетну диспозицію, залишається при цьому без змін. Приймають і затверджують такі нормативні акти та технічні норми різні установи та організації. Ці акти та норми відрізняються за сферою застосування, і як ми вже зазначали, не є джерелами закону про кримінальну відповідальність. Відповідно до останнього (його соціального призначення) вони виконують підпорядковану роль. Приписи, вимоги, заборони, що в них сформульовано, сприяють встановленню ознак злочину, в першу чергу суспільне небезпечного і протиправного діяння (дії або бездіяльності). Слід зазначити, що в КК 2001 р. кількість норм, що мають бланкетну диспозицію, помітно збільшилася. Особливо це стосується норм розділу VII Особливої частини "Злочини у сфері господарської діяльності". Відсилочна диспозиція відсилає до кримінально-правової норми або її окремого припису, які містяться в іншій статті або іншій частині цієї статті КК, де йдеться про відповідний злочин або описано його ознаки. Наприклад, ст.122 КК "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження" відсилає до ст.121 КК "Умисне тяжке тілесне ушкодження", вказуючи, що спричинення тілесних ушкоджень середньої тяжкості може мати місце за відсутності ознак тяжкого тілесного ушкодження. Частіше за все відсилочні диспозиції застосовуються при описі другої і наступної частин відповідної статті, для уникнення повторного опису діяння, яке наведено в частині першій. Для цього у відповідній частині використовуються слова: "те саме діяння", "діяння, передбачене частинами першою або другою цієї статті" тощо. Досить часто відсилання до іншої або до інших статей використовуються при описі обставин, що обтяжують відповідальність. Наприклад, у ч.2 ст.309 КК "Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту" вказано на здійснення тих самих дій особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310 і 317 КК. У КК зустрічаються кримінально-правові норми, диспозиції яких мають змішаний (комбінований) характер. У одній своїй частині це прості або. описові диспозиції, в іншій - бланкетні або відсилочні.