Поширювальне тлумачення надає нормі більш широкого змісту і дозволяє застосовувати її до значно більшого кола випадків, ніж це буквально вказано в самому тексті статті. Наприклад, у ч.1 ст.213 КК вказано на операції з брухтом кольорових і чорних металів, здійснювані без державної реєстрації або без спеціального дозволу (ліцензії), одержання якого передбачено законодавством. У цьому випадку поняття "законодавство" охоплює не тільки закони в буквальному значенні, а й підзаконні (нормативно-правові) акти, якими регулюється порядок та умови державної реєстрації або одержання відповідного дозволу (ліцензії). Обмежувальне і поширювальне тлумачення не "звужують" і не "розширюють" зміст закону, а лише виявляють його дійсний смисл, який може бути або вужчим, або ширшим порівняно з текстом цього закону, його буквальним вираженням. Поширювальне тлумачення закону треба відрізняти від зовні схожого на нього застосування закону за аналогією, тобто застосування до суспільне небезпечного діяння, що прямо не передбачено законом в момент його вчинення, статті КК, що встановлює кримінальну відповідальність за найбільш схожий за характером та тяжкістю злочин. До 1958 р. аналогія закону допускалася кримінальним законодавством колишнього СРСР, в тому числі України (ч. З ст. З "Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік" 1924 р.; ч.2 ст.7 КК Української РСР 1927 р.). На відміну від аналогії закону поширювальне тлумачення основане на існуванні в КК норм, де ознаки злочину описані або загальним чином, або не досить чітко, або суперечливо. Тлумачення цих ознак, встановлення їх змісту відповідають дійсному смислу конкретної кримінально-правової норми, тобто законодавець "мав на увазі" саме такий її зміст. Отже, поширювальне тлумачення нічого до закону не додає, а лише більш точно розкриває його зміст. Аналогія ж має місце тоді, якщо певне діяння як злочинне в законі не передбачено, якщо в законі є прогалина. КК України 2001 р. у ч.4 ст. З прямо заборонив застосування закону за аналогією. Кримінальна відповідальність за КК можлива тільки за вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого статтею Особливої частини, де дається вичерпний перелік злочинів. Неможливо застосування за аналогією і норм, які містяться в Загальній частині КК, що практика іноді використовувала при дії КК 1960 р. Розділ 2. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі 2.1 Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі Злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння (ч.2 ст.4 КК). Чинним визнається закон, що вже набрав сили. У зв'язку з цим принципового значення набувають питання про час прийняття, оприлюднення, набрання законом чинності та про час припинення його чинності. Встановлення цих меж є важливим для вирішення питань, що можуть виникнути при зіткненні (колізії) законів у зв'язку з їх застосуванням до конкретного суспільне небезпечного діяння, коли, наприклад, під час вчинення такого діяння діяв один закон про кримінальну відповідальність, а під час розгляду справи в суді діє вже інший. Після прийняття Верховною Радою України кримінального закону (дата прийняття обов'язково супроводжує офіційний текст закону) він підписується Головою Верховної Ради України і направляється Президентові України для підпису та оприлюднення. Згідно зі ст.94 Конституції України Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, і офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо при повторному розгляді закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. Оприлюднення закону - самостійна стадія процесу набрання законом чинності. Воно має велике юридичне значення і полягає у доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його опублікування в офіційному друкованому виданні. Згідно з Указом Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 р. такими виданнями є "Офіційній вісник Україні", газети "Президентський вісник", "Урядовий кур'єр". Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради Україні". [30] Офіційне оприлюднення закону здійснюється після внесення його до Єдиного державного реєстру нормативних актів і зі вказівкою привласненого йому реєстраційного коду. В окремих випадках закон може бути оприлюднено через телебачення, радіо, шляхом використання комп'ютерних мереж. Такі шляхи офіційного оприлюднення має бути передбачено в самому законі. Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях, але лише після їх офіційного оприлюднення. Публікація закону в інших виданнях носить інформаційний характер і не може бути використана для офіційного застосування. Питання про час набрання законом чинності врегульовано в ч.1 ст.4 КК: "Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". Це положення включено в КК відповідно до ч.5 ст.94 Конституції України. На підставі цього можливі три строки набрання новим законом чинності: 1) після десяти днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо законом не визначено строк набрання ним чинності, але не раніше дня його опублікування. При розрахунку десяти днів за підставу береться час опублікування закону. Сам день опублікування закону до числа десяти днів не входить. Тому, якщо закон був опублікований, наприклад, 1 вересня, то він набирає чинності з нуля годин 12 вересня; 2) з дня його опублікування в офіційному виданні. Формулювання "закон набирає чинності з дня його опублікування" досить часто зустрічається у текстах законів про кримінальну відповідальність. Наприклад, таке формулювання міститься в Законі України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян" від 7 березня 2002 р. Закон було опубліковано в газеті "Урядовий кур'єр" 4 квітня 2002 р. з нуля годин 5 квітня 2002 р. він набув чинності; 3) з того строку, який у ньому зазначений. Законодавець може визначити конкретний день, в який закон набуває чинності. Наприклад, Кримінальний кодекс 2001 р. був прийнятий 5 квітня і відповідно до п.1 розділу І Прикінцевих і перехідних положень набув чинності з 1 вересня 2001 р., з нуля годин цієї доби. В інших випадках законодавець визначає строк, який має сплинути від дня опублікування закону до дня набуття ним чинності. Приміром, Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування", яким КК доповнений статтею 2031, був опублікований у газеті "Урядовий кур'єр" 20 лютого 2002 р. і набув чинності через шістдесят днів з дня його опублікування, тобто з нуля годин 22 квітня 2002 р. У літературі виділяють три обставини, внаслідок яких закон про кримінальну відповідальність втрачає чинність: 1) якщо він був скасований або змінений іншим законом про кримінальну відповідальність. У тексті нового закону міститься в цьому разі пряма вказівка на скасування закону, що існував раніше, або на скасування окремих приписів закону, що в цілому продовжує діяти, або на заміну закону, що втратив чинність, новим. Наприклад, у п.2 розділу І Прикінцевих та перехідних положень до КК 2001 р. зазначені нормативно-правові акти, що втратили чинність із набранням чинності новим КК. Серед них - КК Української РСР від 28 грудня 1960 року; 2) якщо він замінений повністю чи частково іншим законом без будь-якої вказівки про те в новому законі. Наприклад, Законом України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за хуліганство і завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян" від 7 березня 2002 р. було викладено нову редакцію абз.2 ч.1 ст.296 КК "Хуліганство"; 3) у зв'язку із закінченням строку дії або зі зміною (усуненням) умов чи обставин, на які закон був розрахований. Наприклад, таким нормативним актом був Указ Президії Верховної Ради України "Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами" від 26 грудня 1990 р. Для правильного застосування закону про кримінальну відповідальність нерідко вирішальне значення має визначення часу вчинення злочину. Це залежить багато в чому від характеру вчиненого злочину, його специфіки. Приміром, залежно від особливостей здійснення злочинних дій та їх розміру у часі розрізняють продовжувані та такі, що тривають злочини. Часом вчинення злочину, що триває, вважається час вчинення дії або бездіяльності, з якої починається так званий "злочинний стан" особи (залишення в небезпеці, втеча з місць позбавлення волі, зберігання зброї тощо). Часом вчинення продовжуваного злочину вважається час вчинення останньої дії з числа кількох тотожних діянь, об'єднаних єдиним наміром, які лише у сукупності становлять єдину "дію" (наприклад, крадіжка останньої деталі комп'ютера, який викрадається по частинах). Часом вчинення злочину у співучасті вважається час виконання суспільно небезпечного діяння виконавцем.