Наприклад, такою є диспозиція у ст.231 КК, яка передбачає відповідальність за умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єктові господарської діяльності. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію. Санкція - це частина статті, яка визначає вид і розмір покарання за злочин, зазначений у диспозиції. За видом і розміром покарання, що міститься в санкції, можна встановити, чи є злочин, наприклад, тяжким, чи середньої або навіть невеликої тяжкості. У КК використовуються відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, яка має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі. Розрізняють два види відносно-визначених санкцій: а) з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк "від" і "до"). У цьому разі в законі передбачено нижчу та вищу межі певного покарання. Наприклад, хуліганство, передбачене ч.4 ст.296 КК, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років; б) з максимумом покарання (на строк "до"). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити покарання. Такі санкції передбачено, наприклад, у ч.1 ст.153, частинах 1 і 2 ст.266, ч.2 ст.323, статтях 355,395 КК. Нижчою межею санкції тут є нижча межа, що встановлена в нормі Загальної частини КК для даного виду покарання. Наприклад, у ст.57 КК встановлена нижча межа для виправних робіт - шість місяців, у ст.60 для арешту - один місяць, у статтях 61 і 63 КК для обмеження і позбавлення волі - один рік. Тому за злочин, передбачений, наприклад, у ч.1 ст.153 КК, суд може призначити міру покарання у вигляді позбавлення волі в межах від одного року до п'яти років; за ст.355 КК - обмеження волі на строк від одного року до трьох років; за ст.395 КК - арешту на строк від одного до шести місяців. Поряд з основним покаранням відносно-визначена санкція може містити вказівку на одне або кілька додаткових покарань певного виду, котрі можуть бути призначені судом як додаток до основного. Додаткове покарання може бути абсолютно-визначеним (наприклад, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу) або відносновизначеним (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від одного до трьох років). Додаткові покарання в санкціях вказуються або як обов'язкові для застосування (наприклад, ч.2 ст.142 КК), або як факультативні (наприклад ч.2 ст.144 КК). В останньому випадку суд залежно від обставин справи вирішує питання про застосування або незастосування цього покарання. Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд вибирає лише одне. В КК 2001 р. значна частина санкцій є альтернативними. Прикладом може бути санкція, що наведена у ст.145 КК. Вона надає суду можливість призначити один із таких видів покарання: штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк до двохсот годин, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправні роботи на строк до двох років. Альтернативні санкції мають різновиди: а) в санкції вказані відносно-визначений і абсолютно-визначений види покарання (наприклад, санкція у ст.112 КК - "карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі"; б) в санкції вказані два або більше відносно-визначених видів покарання (наприклад, санкція у ч.1 ст.129 КК - "карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років", санкція у ч.1 ст.130 КК - "карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років"). Як і відносно-визначені санкції, альтернативні санкції можуть містити вказівку на можливість застосування до одного із основних покарань додаткового покарання (наприклад, санкція у ч.1 ст.131 КК - "карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той же строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років"). 1.3 Тлумачення закону про кримінальну відповідальність Тлумачення закону полягає у з'ясуванні та всебічному розкритті його змісту з метою точного застосування. Тлумачення не може бути довільним, таким, що виходить за межі волі законодавця, вираженої в тексті закону. Тлумачення закону поділяють на види залежно від суб'єкта тлумачення, прийомів (засобів) та обсягу тлумачення. В теорії кримінального права існують й інші критерії класифікації тлумачень кримінального закону. Залежно від суб'єкта, який роз'яснює закон, розрізняють легальне (або офіційне), судове і наукове (або доктринальне) тлумачення. Легальне (офіційне) - це тлумачення, що здійснюється органом влади, уповноваженим на те законом. Згідно з п.2 ст.150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділено Конституційний Суд України. Це тлумачення - вид правової діяльності високого юридичного рівня, оскільки акти конституційного тлумачення законів мають силу останніх. У цьому тлумаченні можливі елементи розвитку закону, але суворо в межах норми закону, що тлумачиться. Положення, що наводяться в акті легального тлумачення, є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Судове тлумачення - це найбільш поширене і частіше за все застосовуване тлумачення. Воно має два різновиди: а) казуальне тлумачення, що дається судами будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи. Таке тлумачення є обов'язковим тільки по тій справі, у зв'язку з якою воно проводилося. Оскільки судове тлумачення може виходити від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для нижчих судів при розгляді аналогічних справ; б) правозастосовне тлумачення, що дається в рекомендаціях Пленуму Верховного Суду України з найбільш складних питань застосування КК. Внаслідок вивчення та узагальнення судової практики, а також у відповідь на запити судових органів і прокуратури Пленум Верховного Суду України має право давати роз'яснення про правильність застосування того чи іншого закону при здійсненні правосуддя. Такі роз'яснення впливають на практику судів при розгляді ними конкретних кримінальних справ. Ними широко користуються інші суб'єкти застосування законів про кримінальну відповідальність. Прикладом такого роз'яснення може бути тлумачення, яке здійснив Пленум Верховного Суду України з питання щодо поняття попереднього зговору групи осіб при одержанні хабара. В абзаці 1 пункту 16 постанови "Про судову практику у справах про хабарництво" від 26 квітня 2002 р. № 5 Пленум пояснив: "Відповідно до ч.2 ст.28 КК хабар належить визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його одержання)". [34] Однак такі роз'яснення не можуть підміняти закон, звужувати або розширювати його зміст. Пленум Верховного Суду України - не законодавчий орган. Він тільки дає на підставі закону рекомендації, які повинні ґрунтуватися на законі, виходити з його змісту, а іноді усувати виявлені практикою непорозуміння, різночитання чинного законодавства. Наукове (доктринальне) тлумачення - це тлумачення закону науковими і навчальними юридичними установами, окремими вченими і практиками в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, статтях, науково-практичних коментарях, експертних висновках. Це тлумачення не має обов'язкової сили, але відіграє помітну роль у розвитку кримінального права, враховується при підготовці нових законів про кримінальну відповідальність, допомагає практиці у правильному застосуванні таких законів. Прийоми (засоби) тлумачення законів про кримінальну відповідальність можуть бути різними. Розглянемо докладніше граматичне (або філологічне), систематичне та історичне тлумачення. Граматичне (або філологічне) тлумачення полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми шляхом етимологічного або синтаксичного аналізу її тексту, а також з'ясування значення і змісту слів, термінів, понять, застосованих у законі про кримінальну відповідальність. Наприклад, зі змісту ст. 208 КК "Незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків" зрозуміло, що для притягнення до відповідальності за цією статтею достатньо встановити в діях особи незаконне, на порушення порядку, передбаченого законом, відкриття або використання за межами України валютних рахунків. Причому достатньо встановити одну із зазначених дій, оскільки між поняттями "відкриття" і "використання" стоїть сполучник "або". Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону, його окремих положень шляхом зіставлення з іншими положеннями цього самого або іншого закону. Найчастіше зіставляються положення різних норм КК. Наприклад, поняття "службова особа", яке використане в ст.238 КК, з'ясовується шляхом звернення до п.1 примітки до ст.364 КК, де дано визначення службової особи. Нерідко норму закону про кримінальну відповідальність, що тлумачиться, порівнюють з нормами кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного, трудового законодавства. Наприклад, для тлумачення змісту ст.371 КК, в якій використано поняття "затримання", "привід", "арешт", потрібно звернутися до відповідних статей КПК України. Історичне тлумачення закону полягає у з'ясуванні умов, причин, соціальних чинників, що зумовили його прийняття, зверненні до аналогічних кримінальних законів, що були чинними раніше. Іноді для розкриття змісту закону знайомляться з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту, думками окремих учених, які брали участь у розробці закону. Цей прийом тлумачення застосовують, як правило, науковці при дослідженні кримінального законодавства. Історичне тлумачення дає можливість більш точно з'ясувати ті завдання, які ставив законодавець, приймаючи КК або окремі закони про кримінальну відповідальність, що входять до нього. Тлумачення за обсягом (результатом) може бути буквальним (або адекватним), обмежувальним та поширювальним. Буквальне (адекватне) - це тлумачення, згідно з яким дійсний зміст кримінально-правової норми точно (буквально) відповідає її текстуальному вираженню (тексту, букві). Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням. Наприклад, диспозиція ч.1 ст.114 КК "Шпигунство" дає точне уявлення про предмет злочину - це відомості, що становлять державну таємницю, та суб'єкта шпигунства - це іноземець або особа без громадянства. Жодну з цих ознак не може бути витлумачено ширше або вужче ніж буквальний зміст. Як правило, буквально тлумачаться санкції норм Особливої частини КК. Обмежувальне тлумачення має місце при незбігу тексту і змісту кримінально-правової норми, коли її значення є вужчим за словесне вираження. Обмежувальне тлумачення дає підставу застосовувати закон до більш вузького кола випадків, ніж це виходить з його тексту. Наприклад, у ст.304 КК встановлено відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність. За текстом ст.22 КК кримінальна відповідальність за цей злочин може мати місце, якщо особа досягла шістнадцятирічного віку. Хоча ніяких винятків з цього положення немовби і немає, однак очевидно, що у ст.304 КК маються на увазі випадки втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність дорослими, тобто особами, що досягли вісімнадцятирічного віку. Поширювальне тлумачення використовують, якщо текст і сутність кримінально-правової норми не збігаються, коли її значення ширше за текстуальне словесне вираження.