Кримiнальний кодекс України дає визначення зґвалтування в ч.1 ст. 152: "Зґвалтування, тобто статевi зносини з застосуванням фiзичного насильства, погрози або з використанням безпорадного стану потерпiлої…та покарання, яке застосовується до злочинця: "позбавлення волi на строк вiд 3 до 5 рокiв". Треба сказати, що мiра покарання в три рази легша, нiж передбачена за той же злочин шість десятилiть тому - в Указi Президiуму Верховної Ради СРСР вiд 4 сiчня 1949 року "Про посилення кримiнальної вiдповiдальностi за зґвалтування" передбачалося позбавлення волi на строк вiд 10 до 15 рокiв, а при обтяжуючих обставинах - вiд 15 до 20 рокiв. В дiючому Кримiнальному кодексi України здiйснення злочину при обтяжуючих обставинах (вчинення особою, що ранiше вчинила такий злочин; групою осiб або зґвалтування неповнолiтньої; особливо небезпечним рецидiвiстом або таке, що спричинило особливо тяжкi наслiдки, а так само зґвалтування малолiтньої), тобто квалiфiкованi види зґвалтування передбаченi в ч. 2, 3, 4 ст. 152, де мiра покарання тримається в рамках позбавлення волi вiд п'яти до п'ятнадцяти рокiв. Тож iснує ще одна проблема - справедливого покарання злочинцiв, вчинивших зґвалтування. Бо трапляються випадки, коли особливо тяжким наслiдком може стати смерть потерпiлої вiд зґвалтування, а винна особа отримує покарання в десять рокiв позбавлення волi i, вийшовши з колонiї у вiцi тридцяти-сорока рокiв ще бiльш закоренiлою злодюгою, має попереду цiле життя. В таких випадках постає питання невiдповiдностi мiри покарання вчиненному дiянню.

Визначення "зґвалтування", представленого в ч.1 ст. 152 КК України з урахуванням виробленого судовою практикою тлумачення окремих його термiнiв та формулювань дозволяє представити основний склад злочину зґвалтування наступним чином.

Об'єкт злочину як теоретичне поняття Загальної частини кримiнального права являє собою суспiльнi вiдносини, якi охороняються кримiнальним законом, та на якi спрямовується конкретне посягання i яким злочином спричинюється чи може спричинитися шкода. Вiдповiдно безпосереднiм об'єктом злочину є конкретнi суспiльнi вiдносини, на якi спрямоване посягання i яким спричинюється шкода або створюється загроза її спричинення [21, с. 136].

Безпосереднiм об'єктом зґвалтування є статева свобода i (чи) статева недоторканнiсть особи жiночої статi в частинi, що стосується природних статевих відносин. Борисов В.І. об'єктом злочину зґвалтування називає "свободу женщины как равноправного члена … общества самой, без какого-либо принуждения, решать вопрос о вступлении в близкие отношения с мужчиной; женская честь" [5, с. 6].

При цьому тлумачення формулювання "женская честь" чомусь не наводиться, залишаючись невизначеною загадкою та приводом для роздумiв.

Статева свобода означає право жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих відносин. Статева недоторканнiсть передбачає абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночої статi всупереч її дiйсної волi або не беручи до уваги таку волю [14, с. 136].

В ст. 152 ККУ не мiститься безпосередньої вказiвки на стать потерпiлої особи, однак, як це випливає з вжитих у статтi термiнiв ("потерпiлої", "неповнолiтньої", "малолiтньої"), потерпiлою вiд зґвалтування може бути лише особа жiночої статi. До того ж, за загальним правилом, потерпiлою вiд зґвалтування, передбаченого ч.1 ст. 152, є особа жiночої статi, яка досягла 18 рокiв. I лише в окремих випадках з урахуванням суб'єктивного сприйняття винним певних обставин, пов'язаних з вiком потерпiлої, такою потерпiлою може бути неповнолiтня.

Моральнi якостi потерпiлої, її поведiнка до вчинення злочину, образ життя, характер її вiдносин з винною особою, в тому числi наявнiсть статевих зносин iз винним у минулому, перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбi самi по собi не є обставинами, якi виключають вiдповiдальнiсть за зґвалтування. Так, наявнiсть юридично оформленого шлюбу не позбавляє жiнку її статевої свободи, тому чоловiк може бути притягнений за зґвалтування.

При аналiзi згвалтувань необхiдно враховувати особу та поведiнку потерпiлої, що дуже важливо i для оцiнки обставин, що призвели до злочину, i для розробки конкретних, профiлактичних, запобiгаючих заходiв.

Об'єктами (жертвами) подiбних злочинiв, i зґвалтування зокрема, звичайно стають тi, хто за тими чи iншими причинами не здатен надати опiр злочинцям (малолiтнi, фiзично слабкi, занадто слухнянi, безвiльнi), а також тi, хто провокує посягання з боку чоловiка своєю легковажною, необачною поведiнкою. Статистичнi данi стверджують, що дуже важливу роль вiдiграють елементи сексуальної "гри" дiвчат та жiнок в спiлкуваннi з представником протилежної статi: 28% засуджених за зґвалтування розцiнюють поведiнку потерпiлої як провокуючу до статевої близькостi, а 45% вважають, що все сталося "за взаємною згодою". Дуже часто потерпiлi ведуть себе зовсiм необачно: розпивають алкогольнi напої з незнайомими чоловiками, слухняно слiдують за ними у безлюдне мiсце, не виявляють розумної обережностi.

Існує спецiальна лiтература, в якiй дослiджується вiктимна поведiнка жертви зґвалтування. Матерiали дослiдження дозволяють видiлити кiлька груп потерпiлих залежно вiд ступеню активностi їх вiктимної поведiнки. До першої групи вiдносяться тi, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у станi алкогольного сп'яніння. Багато хто з числа майбутнiх жертв були запрошенi до ресторану, кафе i т.п., де в загальнiй компанії пили спиртне. До того ж, майже половина потерпiлих не були знайомi з насильником, в останнiх ступiнь знайомства рiзний: вiд "бачилися ранiше, але не знали особисто" до "вчилися разом". Згода жiнки пiти до кафе (а тим паче, коли вона дозволяла заплатити за себе) розглядається як безсумнiвне свiдоцтво того, що вона розумiє, чим все скiнчиться i не заперечує проти такого пiдсумку. Другу групу складають потерпiлi, для яких характернi нерозбiрливiсть в знайомствах, легковажнiсть, а нерiдко i розв'язнiсть у спiлкуваннi з чоловiком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб пiти в незнайоме мiсце, тобто, також з деякого боку своєю поведiнкою провокують насильство. Особливу (третю) групу утворюють дiвчата, якi через неправильне статеве виховання (або його вiдсутнiсть) не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися вiд посягань постiйно змiнюючихся партнерiв i часто стають жертвами асоцiальних груп пiдлiткiв або дорослих. Нарештi, до четвертої групи входять тi, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловiка, не знайомий з певним типом чоловiчої сексуальної поведiнки, не усвідомлює, що складається кримiногенна ситуацiя, яка може привести до насильства. Але не треба, звичайно, вважати, що насильства зазнають лише тi, чию поведiнку можна квалiфiкувати як вiктимну. Раптовий напад, погроза фiзичної розправи, безпорадний стан потерпiлої i подiбнi ситуацїї без провокуючої поведiнки жертви вельми розповсюдженi. Iнтенсивнiсть протидiї жертви залежить вiд ситуацїї злочину, особистих особливостей, емоцiйного стану, життєвого досвiду, фiзичного розвитку потерпiлої. До того ж, в багатьох випадках, коли жертви виявляли найрiшучий опiр посяганню, це не тiльки не вiдвернуло злочин, але й посилило його наслiдки. Тому треба б було розвiнчати ряд мiфiв буденної свiдомостi, пов'язаних з проблемою зґвалтування. Один з цих мiфiв - "можна припинити насильство, якщо правильно захищатися". При цьому втрачається з виду, що чоловiк сильнiший за жiнку, що вiн застосовує методи фiзичного та психiчного впливу. Iнший мiф - "поряднiй жiнцi зґвалтування не загрожує", "витримана, вихована жiнка не має справ з негiдними чоловiками i тому не наражається на небезпеку". Третiй міф, найбiльш жорстокий, каже про те, що жiнка мовби може вiдчувати задоволення пiд час зґвалтування. Це здається зовсiм цинiчним, бо навряд чи жiнка може отримати задоволення вiд статевого акту, який здiйснюється всупереч її бажанню, супроводжується погрозами та насильством [13, с. 21].

I нарештi, необхiдно зачепити питання неправдивих обвинувачень у спробi до зґвалтування. У деяких жiнок пiдвищенна сексуальнiсть виявляється у схильностi до вигадок саме такого роду. Зображення себе жертвою насильства пов'язане з бажанням бути у центрi уваги, учинити сенсацiю в своєму колi спiлкування, а, можливо, й помститися якомусь чоловiку за неувагу до своєї особи. Недостатня компетентнiсть судово-медичної експертизи може в подiбних випадках привести (i, на превеликий жаль, часто приводить) до судових помилок.

Таким чином, правильне встановлення об'єкту злочину зґвалтування дуже важливе для квалiфiкацїї злочину взагалi i для справедливого вирiшення справи у судi. Але не менш важливим елементом юридичного складу злочину є й об'єктивна сторона.

2.2 Об'єктивна сторона складу злочину "Зґвалтування"

Об'єктивна сторона злочину - зовнішня сторона злочину, яка характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездією), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв'язком між ними, місцем, часом, обстановкою, засобами та способом вчинення злочину [21, с. 115].

Зґвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених "додаткових" дій перебуває зі статевим актом у певному зв'язку - саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Із цієї точки зору не буде зґвалтування, коли, наприклад, проти застосування насильства до початку добровільного статевого акту чи під час його здійснення не заперечувала сама жінка,зокрема, якщо вона чи її партнер схильні до мазохізму. Професор Ігнатов А.Н. у багатьох своїх роботах по темі зґвалтування та відповідальності за його скоєння піднімає проблему неправильної кваліфікації цього злочину через неправильне розуміння поняття "статеві зносини" [12, с. 102]. Це поняття має медичний та біологічний характер (значення). Спроби визначити статеві зносини в кримінально-правовому значенні є безглуздими, оскільки вложення різного змісту в одне й те саме поняття, що використовується різними галузями знання, порушує нормальний процес обміну інформацією. В тих випадках, коли кримінальне право не користується спеціальними юридичними термінами, а позичає поняття з інших наук та галузей знань, зміст цих понять повинен достеменно відповідати їх значенню у відповідній науці. У медичній науці під статевими зносинами розуміється біологічний акт статевого зв'язку між представниками різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт можуть мати місце лише між особами різної статі, між чоловіком та жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами. Очевидно, що з наукових позицій визначальною ознакою статевих зносин є з'єднання (контакт) чоловічих та жіночих статевих органів. Американський дослідник статевих відносин А. Кінсі писав: "Гетеросексуальні відносини, які включають до себе з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, визначаються як коітус, а фізичний контакт, який не включає з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, є сексуальною поведінкою, яку в Америці прийнято називати петтинг". Спроба розширити поняття статевих зносин і трактувати його в кримінально-правовому, а не в фізіологічно-медичному значенні, призводить до стирання меж між різноманітними формами статевої активності і не має достатньо серйозного наукового обґрунтування. Різні способи імітації статевого акту істотно відрізняються від статевих зносин, оскільки не можуть утворювати вагітність жінки. Насильні дії сексуального характеру, але не в формі статевих зносин, повинні розглядатися як самостійні злочини, відмінні від зґвалтування [16, с. 41].