Суб'єктом зґвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа чоловічої статі, яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст. 22 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння зґвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності знижений до 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає за днем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому зґвалтування неповнолітньої дівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. Ознака спеціального суб'єкта зґвалтування пов'язана з його статтю тому, що, як будо зазначено, потерпілою від цього злочину є особа жіночої статі, а статеві зносини вчиняються у природній формі. Отже, в силу природи статевих зносин суб'єктом злочину зґвалтування може бути лише особа чоловічої статі. Водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за зґвалтування як посереднього виконавця жінки, яка, наприклад, використала для насильницького статевого акту з потерпілою неосудну особу чоловічої статі. Жінки можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину.

За результатами соціологічного дослідження більшість злочинців, засуджених за зґвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобто дуже рідко людина зчинює зґвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх ґвалтівників мають родину, до того ж у кожного третього з них є діти. Члени їх родин - батьки, дружини - за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів, є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього ґвалтівника. В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в розкоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До того ж не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників - 75% засуджених за зґвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним з батьків (частіше матір'ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість ґвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими здаються особливості свідомості та ціннісні уявлення насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою "часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку". Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та споживче до неї ставлення. Нервово-психічні захворювання та пов'язані з ними особливості сексуального життя зустрічаються доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності ґвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% зґвалтувань скоюється чоловіками напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов'язково називається в таких випадках алкогольне сп'яніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.

Спеціальний суб'єкт зґвалтування передбачається ч. 2 та ч.4 ст. 152 КК - особа, яка раніше вчинила такий злочин та особливо небезпечний рецидивіст. Ці випадки разом зі скоєнням зґвалтування групою осіб, передбаченого ч. 3 ст. 152 КК, утворюють кваліфіковані види зґвалтування.

РОЗДІЛ ІІІ. КВАЛІФІКОВАНІ ВИДИ ЗҐВАЛТУВАННЯ

Кваліфіковані види зґвалтування передбачені в ч. 2, 3, 4 ст. 152 КК.

У ч. 2 ст. 152 мова йде про зґвалтування, суб'єктом якого є особа, що раніше вчинила такий злочин. Таким чином, кваліфікуючою ознакою зґвалтування в даному разі є повторність тотожних злочинів, тобто злочинів одного виду.

Зґвалтування визнається повторним, коли воно за відсутності інших кваліфікуючих ознак було вчинене особою, яка раніше скоїла такий злочин, незалежно від того, чи була вона засуджена за раніше вчинене зґвалтування і чи була вона виконавцем або іншим співучасником цих злочинів. В таких випадках зґвалтування підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 152 КК. Повторність має місце і тоді, коли вчинені особою зґвалтування були незакінченими. Зґвалтування не може кваліфікуватись як повторне, якщо судимість за раніше вчинений такий злочин знята чи погашена у встановленому законом порядку або на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин, а також у випадках, коли винна особа хоча раніше і вчинила діяння, що містять ознаки злочину, передбаченого ст. 152 КК, але у встановленому законом порядку звільнена від кримінальної відповідальності. Певні труднощі виникають при вирішенні питання щодо повторності зґвалтування тоді, коли суб'єкт вчинив кілька насильницьких статевих актів з однією і тією ж потерпілою. Загальним орієнтиром для вирішення подібних питань має бути, очевидно, поняття продовжуваного злочину, зокрема, така його ознака, як єдність умислу винного щодо вчинюваних ним кількох статевих актів з потерпілою. Такий підхід поділяє, по суті, і Пленум Верховного Суду України, який зазначив: "Якщо винний, без значної перерви в часі, діючи з єдиним умислом, вчинив два або більше статеві акти з однією і тією ж потерпілою, то його дії не можуть розглядатись як зґвалтування, вчинене повторно."