Термін - це слово або словосполучення, що визначає чітко й однозначно окреслене поняття і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери[45, c.1145]. Співвідношення понять та відповідних їм термінів виражається співвідношенням філософських категорій «зміст» і «форма». "Зміст" і "форма" знаходяться в органічній єдності, є співвідносними поняттями, які відображають дві взаємозалежні, суперечливі сторони буття предмета, явища, процесу. Зміст - це сукупність елементів, процесів, зв'язків, які становлять даний предмет чи явище. Форма є вираженням змісту, його обумовленням. Це внутрішня і зовнішня організація змісту, спосіб його існування, який має певну визначеність, стабільність і самостійність [72,c.203]. Оскільки поняття є змістом, а термін - формою. Термінів без понять взагалі не існує, а поняття без термінів просто невідомі, неіснуючі. Тобто, понятійний апарат, складаючись із понять, не може функціонувати відособлено від термінологічного апарату, який позначає перший за допомогою термінів (форма, явище неможливе без змісту, сутності). Тому дослідження понятійного та термінологічного апарату - взаємопов'язаний процес, який не може відбуватися відокремлено. Проте поряд із спільними рисами «поняття» та «термін» мають і відмінні риси. Так «поняття» є рухливим, динамічним, перебуває у стані розвитку, прогресуючи у бік адекватного відображення дійсності, то «термін» становить собою статичну характеристику явища, предмета, процесу, що ним позначені.

Враховуючи дані положення, варто відмітити, що слова «поняття» та «термін» можуть бути як спів розмірними, так і неспіврозмірними». На основі цього потрібно розмежовувати і категорії «понятійний апарат» та «термінологічний апарат»[34, C.32].

Досліджуючи понятійний і термінологічний апарат, що йому відповідає в першу чергу варто звернути увагу на таке:

1) встановлення змісту та об'єму понять, відображених у законі. Це здійснюється у ході тлумачення;

2) «відбір» понять, що мають бути введені в закон, регламентуються його нормами чи, навпаки, виключені з норм чинного законодавства. Відповідні операції здійснюються в ході криміналізації та декриміналізації діянь;

3) Визначення правил відображення понять у термінах. Тобто, йдеться про те, відповідно до яких вимог має формуватися термінологічний апарат Особливої частини КК України, який є знаковим позначенням відповідного понятійного апарата. Саме цьому аспекту аналізу понятійного апарата спеціально присвячене це дослідження.

Під «апаратом», зокрема розуміють сукупність органів, елементів, які виконують єдину функцію, мають єдину назву[82, C.49]. Саме тому у такому значенні це поняття входить і у звороти «понятійний апарат» і «термінологічний апарат». Внаслідок чого приходимо до висновку, що ці апарати Особливої частини КК України становлять сукупність елементів, які виконують єдину функцію. Окрім назви «апарат» варто дослідити саме «поняття» та його суть.

У філософії цей термін вживається у двох значеннях:

1) Як спосіб розуміння та абстрактного уявлення результатів пізнання предметної галузі через усвідомлення істотних характеристик її об'єктів;

2) Як форма мислення, що характеризується відображенням закономірних відношень та властивостей об'єктів у вигляді думки про їх загальні та спеціальні ознаки [108, c.506].

Поняття існує лише в тісному тандемі із об'єктом відображення та характеризуються ступенем усвідомлення ознак предмета чи явища, що пізнається. Тому в кагорті всіх понять можна виокремити законодавчі поняття, серед яких кримінально-правові, зокрема, поняття Особливої частини та наукові. Правові поняття виділяються за об'єктивною ознакою. Вони відображають правову дійсність, так чи інакше пов'язані з правовими нормами. Якщо це норми Особливої частини кримінального права, то й відповідні поняття є кримінально-правовими поняттями Особливої частини. Наукові поняття являються різновидом понять. Проте вони у свою чергу глибоко проникають у сутність явища, яке вони відображають, тобто вони являються засобом і результатом мислення. Адже наукове мислення функціонує і розвивається у понятійній формі [17, c,57] Кожне поняття складає собою певну систему знань, властивостей, відношень, предметів та явищ. А будь-яка наука - це система понять.

Правові наукові поняття - це змістовні, предметні образи, що відтворюють у мисленні (ідеально) об'єктивну суть реальних процесів правової дійсності і відносин, які існують в ній і виражають специфічну правову якісну визначеність цих процесів та явищ[45, c.938].

На основі даного визначення, конкретизувавши його до кримінального права, можна визначити кримінально-правове поняття як ідеальний образ кримінально-правової дійсності, який існує у вигляді думки про істотні ознаки кримінально-правових суспільних відносин і є знаряддям їхнього пізнання.

Для того, щоб відкрити сутність поняття, потрібно визначити які ознаки йому притаманні. Ними являються об'єм та зміст, що взаємопов'язані між собою та одночасно є протилежними. Змістом поняття називається сукупність існуючих ознак предметів, відображених у понятті. Зміст поняття становлять ознаки, які відтворюють якість предмета і відрізняють його від інших схожих предметів. Так, змістом поняття «злочин» є сукупність суттєвих ознак злочину: суспільно небезпечний характер діяння, протиправність, винність, караність Обсяг поняття -- сукупність предметів або явищ, мислимих у понятті. Обсяг поняття становить коло предметів, на котрі поширюється дане поняття. Наприклад, обсяг поняття "крадіжка" -- всі злочини, що мають ознаки цього поняття, та ін.[138, c.507]

Категомрія (гр., обвинувачення, ознака) -- загальне філософське поняття, яке відображає універсальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ [109, c.429]. Виходячи з цього визначення, можна сказати, що кримінально-правові категорії - це загальні та фундаментальні поняття кримінального права.

Отже, до складу понятійного апарату Особливої частини КК України входять: кримінально-правові поняття та кримінально-правові категорії. Вони являються ідеальними образами процесів та явищ кримінально-правової дійсності. Їхнім словесним виразом виступають терміни та термінологічні звороти. Системі понять кожної науки відповідає система термінів.

Кримінально-правові терміни характеризуються такими ознаками:

1) Кожному кримінально-правовому терміну кореспондує певне кримінально-правове поняття чи категорія;

2) Формою вираження являється слово (термін) чи словосполучення (термінологічний зворот);

3) Системність кримінально-правового терміна, тобто взаємозв'язок з іншими термінами термінологічної системи Особливої частини КК України;

4) Однозначність кримінально-правового терміна. Одному кримінально-правовому поняттю повинен відповідати лише один кримінально-правовий термін і, навпаки, різним поняттям та категоріям повинні присвоюватися відмінні кримінально-правові терміни. Порушенням однозначності термінології є синонімія та дублетність, полісемія (багатозначність) термінів;

5) Стислість кримінально-правового терміна (він з максимальною точністю та лаконічністю у знаковій формі повинен відображати кримінально-правове поняття чи категорію, яке співвідноситься з таким терміном);

6) Стійкість кримінально-правового терміна. Якщо законодавець визнав за необхідне ввести певний кримінально-правовий термін, то він повинен послідовно використовуватися у всьому контексті Особливої частини КК;

7) Контекстна незалежність кримінально-правового терміна;

8) Експресивна нейтральність кримінально-правового терміна. [131, c.23]

Отже, встановивши найістотніші ознаки кримінально-правового терміна можна запропонувати таке його визначення:

Кримінально-правовий термін - це слово (або словосполучення), яке використовується у статтях Особливої частини КК України, однозначно виражає кримінально-правове поняття (категорію), послідовно використовується у ньому, незалежне від контексту, взаємопов'язане з іншими термінами КК України та є стилістично нейтральним.

Терміни становлять лише частину кримінально-правової термінології. Її переважну більшість складають термінологічні словосполучення. Будемо їх іменувати «термінологічні звороти» у значенні певної мовної конструкції. Дані поняття являються рівнозначними, оскільки словосполучення - це поєднання слів, утворене за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, яку використовують як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. Однак не всі слова можуть об'єднуватися у словосполучення [78, с.85] Тому використання поняття «термінологічний зворот» у значенні будь-якого поєднання (сполучення) слів можна вважати цілком прийнятним.

Всі слова, що входять до складу кримінально-правового термінологічного звороту перебувають у тісному взаємозв'язку. Адже кожне слово надає нове значення, смислове навантаження, наповнюють змістом сам термін.

Особливим питанням виступає методи формування термінів та термінологічних зворотів. Так, загальним й універсальним методом є діалектичний метод наукового пізнання, що включає етапи сходження від конкретного до абстрактного і навпаки від абстрактного до конкретного. Проте процедура їх формування не може бути зведена лише до даних процесів, тут також завжди мають місце складні і взаємопов'язані логіко-гносеологічні процедури, які можна охарактеризувати як внутрішньо суперечливий і одночасно органічно єдиний та взаємодоповнюючий пізнавальний процес. Так за допомогою «абстракції ідеалізації» формуються нові правові утворення - нові правові терміни та термінологічні звороти, які не мали раніше аналогій ні в науці та нормотворчій практиці, ні у чуттєво-конкретних, тобто емпірично даних об'єктах. Вони є результатом пізнавальної та абстрагуючої діяльності. До них можна віднести «склад правопорушення», «склад злочину».

Метод сходження від конкретного до абстрактного характеризується також тим, що у категоріях і поняттях, які формуються завжди відбиваються сутнісні та закономірні риси (сторони) деякого класу конкретних явищ у сфері правової дійсності. На підставі цього методу з використанням абстракції ототожнення у термінах, що формуються відображаються і фіксуються найбільш загальні й істотні (типові) ознаки тих або інших правових явищ реальної дійсності, що відбивають їхні сутнісні риси і властивості, закономірності й тенденції розвитку та характеризуються постійною їх повторюваністю як алгоритм. Прикладом є такі терміни як «правопорушення», «адміністративне правопорушення», «проступок», «злочин» тощо. Цей метод лежить в основі розробки і видових термінів, за допомогою яких визначаються конкретні види правопорушень. Наприклад, окремих видів злочинів: крадіжка, грабіж, вбивство, хуліганство.

При поєднанні термінів у термінологічні звороти, кожен термін у поєднанні з іншим набуває і нового змісту. Спостерігається взаємовплив термінів, з яких складається термінологічний зворот. Зворот набуває кримінально-правового забарвлення. Тому можна говорити, що використання термінологічних зворотів є одним із проявів системності термінології Особливої частини КК України. При поєднанні термінів у термінологічні звороти семантичні зміни відбуваються у двох напрямках, на що, зокрема, звернув увагу А.Полешко: