Для того, щоб різнобічно охарактеризувати понятійний апарат Особливої частини КК України, обов'язково слід провести його порівняльний аналіз із суміжними категоріями, встановити їхні взаємозв'язки.

В перше чергу розглянемо питання взаємодії понятійних апаратів Особливої частини КК та теорії кримінального права.

Відомо, що не лише кожна галузь законодавства, але і кожна галузь права (у тому числі і кримінальне право України) має свій понятійний та термінологічний апарати, які визначають обличчя цієї галузі права, її самобутність та самостійність. Існування понятійного апарата юридичної науки визнається багатьма науковцями.

Констатація наявності понятійних апаратів теорії Особливої частини кримінального права України та Особливої частини кримінального законодавства України передбачає встановлення того, що між ними є спільного, і чим вони відрізняються. Переважна більшість учених дотримуються того погляду, що ці апарати є не тотожними, а відмінними. Тому вони відмежовують правові категорії, якими оперує наука та категорії права, які закріплені у законодавстві [ 46, c.52]. Ми погоджуємося з даною думкою, адже понятійний апарат Особливої частини КК України є вужчим від понятійного апарата теорії кримінального права України. Адже понятійний апарат Особливої частини чітко зафіксований в Кримінальному кодексі і як наслідок має свої межі, а в другому - поняття та відповідні терміни ніде чітко не зафіксовані, тому межа їх використання є значно ширшою, ніж у першому випадку. Наприклад, звороти «злочини проти людства», «злочини проти природи», «позитивна посткримінальна поведінка особи» тощо є виключно теоретичними кримінально-правовими поняттями і термінами. Вони не закріплені в Особливій частині КК України, тому і не входять у понятійний та термінологічний апарат КК. У свою чергу, всі поняття та терміни Особливої частини КК України повністю входять у понятійний та термінологічний апарат кримінального права.

Тому співвідношення цих двох категорій можна зіставити як частина та ціле. Проте все ж таки бувають поодинокі випадки коли спершу вводиться термін у законодавство, а вже потім ці положення розкриваються у науковій сфері. Зокрема, теорія кримінального права не використовувала терміни «прекурсори», «психотропні речовини», «комерційна таємниця», доки вони не були закріплені в Особливій частині КК України. Проте зазвичай це відбувається в протилежній послідовності. Спочатку певне поняття, термін, термінологічний зворот визріває в кримінальній науці, а вже потім законодавець надає йому офіційного характеру. Проте терміни і термінологічні звороти кримінального законодавства повинні застосовуватися тільки у тому значенні, яке надав їм законодавець. Зміст, вкладений у той чи інший законодавчий термін, що оформляє правове поняття, для суб'єктів пізнання є єдиним та обов'язковим [61,c.214]. У правовій науці дослідник може і не зважати на ті поняття, які вже є в науці; він може самостійно їх конструювати або вибирати з понять, яке найбільше погоджується з його теоретичним світоглядом. Удосконалення понятійного апарата може проводитися тільки на науковій основі [58, c.59]. Воно відбувається двома шляхами:

1. З розвитком нових знань про предмет, їх поглиблення і розширення повинна незворотньо відбуватися зміна і змісту, і обсягу того поняття, в якому ці знання резюмуються;

2. Утворення нових кримінально-правових категорій як відображення нового змісту кримінально-правових явищ [52].

Поняття теорії кримінального права, стаючи термінами кримінального законодавства: 1. перетворюються у загальнообов'язкові державні приписи; 2. виступають засобом регулювання суспільних відносин, державним масштабом оцінки поведінки людей; 3. набувають здатності переводити загальні абстрактні вимоги на рівень практичних дій учасників правового спілкування [46,c.92-93]. Тому поняття теорії кримінального права належать до засобів, головне призначення яких - безпосереднє виконання інформаційного, пізнавального навантаження, передавання інформації про об'єктивний світ суб'єктам.

Отже, термінологічні апарати Особливої частини КК України та теорії кримінального права України відрізняються за такими ознаками:

1. Терміни Особливої частини КК України мають своєрідну форму об'єктивізації: вони закріплені в Особливій частині КК України. Терміни теорії кримінального права не мають чіткої форми об'єктивізації. Вони існують теоретично і можуть бути зафіксовані у навчальних посібниках, наукових монографіях тощо.

2. Терміни Особливої частини КК України слід обов'язково використовувати у тому значенні, яке надає їм законодавець, а терміни теорії кримінального права дозволяють певну свободу при їх конструюванні та використанні.

3. Терміни КК України мають більший ступінь стабільності порівняно з термінами теорії кримінального права, оскільки перші можуть змінюватися лише законодавцем та застосовуватися до відміни чи зміни відповідних статей Особливої частини КК України.

Далі необхідно з'ясувати співвідношення понятійних апаратів міжнародних актів кримінально-правового характеру та Особливої частини КК України.

Стаття 8 Конституції України [1] вказує на те, що в нашій державі Основний Закон має найвищу юридичну силу. Відповідно ж до його ст. 9 міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України, також є частиною національного законодавства. Причому слід звернути увагу, що згідно з цією ж статтею в разі невідповідності міжнародного договору положенням Конституції він може бути укладений лише після внесення до неї відповідних змін. Враховуючи те, що всі нормативно-правові акти, прийняті органами державної влади України, не повинні суперечити Основному Закону держави, теоретично колізій між міжнародними договорами та внутрішнім законодавством не має бути. Однак можна констатувати, що на практиці ми нерідко бачимо інше. В таких випадках, на нашу думку, перевагу повинні мати все ж норми міжнародного права. Наведені положення повністю стосуються і кримінального законодавства. Можна констатувати, що в Кримінальному кодексі України значна частина норм прийнята на реалізацію міжнародно-правових зобов'язань України. Наприклад, у розділі ХХ КК «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» ст. 439 «Застосування зброї масового знищення» ґрунтується на Конвенції про заборону розроблення, виробництва та накопичування бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення від 10 квітня 1972 року [50, c.351], Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення і застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1999 року [6]. Також до таких статей належать: ст.442 «Геноцид», ст.444 «Злочини проти осіб та установ, які мають міжнародний захист», ст.446 «Піратство». Норми міжнародного характеру закріплені і в інших розділах Особливої частини КК (ст.127 «Катування», ст.209 «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», ст.303 «Проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією», ст.323 «Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу»). Внаслідок цього можна погодитися з думкою науковців, які вважають, що поруч з міжнародним цивільним правом існує і міжнародне кримінальне право яке включає в себе норми про міжнародні злочини, злочини міжнародного характеру та злочини з іноземним елементом [88, c.251].

Зв'язок міжнародного права і кримінального права дістає вияв у таких найважливіших моментах:

1) по суті, жодний міжнародно-правовий договір не може бути застосований безпосередньо щодо окремих злочинів. Адже такі договори майже виключно передбачають лише зобов'язання держав-учасниць встановити кримінальну відповідальність за певні діяння, не містять вказівки на конкретні ознаки складів злочинів і не передбачають видів і розмірів покарання за їх вчинення. Пряму дію мають лише ті міжнародні договори, які передбачають не встановлення кримінальної відповідальності, а підстави звільнення від неї, випадки, коли діяння не повинно визнаватися злочинним;

2) підписання та ратифікація Україною відповідного міжнародного договору (зокрема, і визнання чинними для нашої держави договорів, укладених СРСР та УРСР) передбачає приведення у відповідність з ним національного законодавства, в тому числі і кримінального;

3) узгодження національного кримінального законодавства і міжнародно-правових актів (у юридичній літературі це позначається термінами "уніфікація", "гармонізація", "апроксимація" тощо) відбувається шляхом або врахування їх положень у ході кодифікації, або внесення змін і доповнень до чинного КК. Адже немислимою є ситуація, коли б змінювався міжнародний договір задля забезпечення його відповідності законодавству окремої держави-учасниці;

4) якщо Україна вважає неприйнятними для себе вимоги міжнародного договору (відповідно, не бажає для забезпечення відповідності з ним змінювати своє законодавство), то вона або відмовляється підписувати такий договір, або ратифікує його із застереженнями.

Проте міжнародно-правові норми втілюючись в національне законодавство стикаються з певними труднощами, що викликані такими факторами:

1. Мова міжнародно-правового договору - іноземна. Тому виникає проблема з їх перекладом на українську мову. Проте в нашій мові трапляються випадки, коли немає відповідного слова, тому доводиться вводити нове слово - транслітероване з іноземної. Наприклад, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації використовує термінологічний зворот «расова сегрегація і апартеїд», а Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. вживає термінологічний зворот «квазімедичне вживання опію»[133, c.261-263].

Проте бувають випадки коли поряд існує і транслітероване слово і їх адекватна заміна в українській мові.

2. Міжнародні договори є результатом компромісу декількох держав. Його досягнення передбачає використання взаємоприйнятних формулювань, а також узагальнених термінів, включаючи такі, які є нехарактерними для статей кримінальних кодексів зарубіжних держав. Зокрема Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р зі змінами, внесеними протоколом від 7 грудня 1953 р. використовує узагальнені терміни «раб», «рабство».

3. Інколи положення міжнародно-правового договору надмірно деталізовані та вміщують норми казуїстичного характеру, що пов'язане з використанням термінів, вузьких за змістом. (Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. з поправками, внесеними у неї у відповідності з протоколом 1972 року вживає вузькі за змістом терміни «рослина каннабіс», «смола каннабіса», «кокаїновий кущ» та ін.);

4. Використання латинських термінів, які не вживаються в КК. Це спричиняє важко зрозумілість норм та труднощі при використанні їх на практиці. Одним із прикладів є Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин вживаються такі латинські терміни: Erithroxylon, Papaver Somniferum L;

5. Інколи в міжнародно-правовому договорі недостатньо чітко визначені терміни. Внаслідок чого виникають труднощі в розумінні того до якого виду юридичної відповідальності потрібно притягнути правопорушника. [131, c.34-35].

Особливу роль варто приділити дослідженню взаємозв'язків двох частин Кримінального кодексу України - Загальної та Особливої частини. Вони перебувають у тісному взаємозв'язку, що зумовлено такими факторами:

1) однаковість форми закріплення - КК України;

2) однакове завдання - протидія злочинності;

3) однакове джерело прийняття: вищий орган законодавчої влади України;

3) виражають єдину кримінально-правову політику держави в боротьбі зі злочинністю, яка полягає в:

- посиленні відповідальності за тяжкі та особливо тяжкі злочини;

- пом'якшенні чи повному усуненні відповідальності за діяння, що не становлять великої суспільної небезпеки, широке застосування покарань, не пов'язаних із позбавленням волі за необережні злочини, до ociб, які вперше та випадково порушили кримінально-правові норми;