Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо. Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо. Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, невиділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо. Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру. Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа, записана як матір або батько у свідоцтві про народження дитини, або особи, прирівняні до статусу батьків: усиновлювачі, вітчим, мачуха, особа, що взяла дітей на постійне виховання або на утримання за умови, що обов'язок сплати аліментів покладений на цих осіб рішенням суду. Суб'єктом злісного ухилення від утримання дітей, що перебувають на утриманні, навіть за відсутності рішення суду можуть бути батьки, тобто особи, які записані матір'ю або батьком дитини у Свідоцтві про народження, у тому числі особи, батьківство котрих встановлено на підставі ст. 128 Сімейного кодексу України. Позбавлення батьківських прав судовим рішенням не звільняє батьків від відповідальності за ст. 164 КК. За цією ж статтею відповідають також батьки дітей, які поміщені на повне державне утримання, якщо такі батьки злісно ухиляються від сплати стягнутих за рішенням суду коштів на утримання дітей. Особи, що всиновили дитину, прирівнюються до законних батьків і також можуть нести відповідальність за ст. 164 КК. Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167. Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом [28]. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою (батьком або усиновителем), раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). 2. Відмінність ухилення від сплати аліментів на утримання дітей від ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків та практичні аспекти притягнення до відповідальності за ст. 164 Кримінального кодексу України 2.1 Співвідношення та відмінності складів злочинів «ухилення від сплати аліментів на утримання дітей» та «ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків» злочин сімейний утримання кримінальний Загальна декларація прав людини 1948 р., у ч. 3 ст. 16 називає сім'ю природною і основною ланкою суспільства. Таке ж положення міститься й у ст. 23 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., а в Конвенції про права дитини 1989 р. сім'ю названо основним осередком суспільства і природним середовищем для зростання і благополуччя усіх її членів і особливо дітей [2; 3; 4]. Негативні демографічні тенденції, які спостерігаються в Україні, загрожують руйнуванням сім'ї як фундаментального осередку суспільства, стрімким скороченням народжуваності й середньої тривалості життя, деформацією соціального складу суспільства. У зв'язку із цим актуальним завданням вітчизняної кримінально-правової науки є дослідження, спрямовані на кримінально-правову характеристику посягань на правопорядок у сфері сімейних відносин. Не дивлячись, що кримінально-правові проблеми протидії злісному невиконанню громадянами обов'язків щодо утримання дітей, щодо сплати аліментів або коштів на утримання непрацездатних батьків на достатньому рівні опрацьовувались у вітчизняній кримінально-правовій науці. Однак, у наявних публікаціях не отримали детального висвітлення чимало важливих питань кримінально-правової характеристики передбачених ст. 164, 165 КК України злочинів та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей чи від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків. Зокрема, поки що невирішеним остаточно залишається питання змісту ознак складів зазначених злочинів. Відповідно до ст. 165 КК України злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків -- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до одного року. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, -- карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк. Як зазначають В. Борисов та О. Пащенко, серед компонентів кримінально-правової характеристики злочинів чільне місце належить складу злочину, серед ознак якого слід виділити ті, які мають визначальне (вирішальне) значення для кваліфікації певного злочину та для його відмежування від суміжних злочинів [17, с. 182]. Наводячи коротку характеристику складу злочину передбаченого ст. 165 КК України приходимо до висновку, що суспільна небезпечність даного злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, що забезпечують захист майнових прав непрацездатних батьків. З об'єктивної сторони цей злочин полягає у злісному ухиленні від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання непрацездатних батьків. Непрацездатними є батьки -- жінки, що досягли 55 років, чоловіки -- 60 років, а також інваліди 1 та 2 груп. Необхідною умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 165 КК є наявність рішення суду, яке набрало чинності, згідно з яким винна особа зобов'язана сплачувати кошти на утримання своїх непрацездатних батьків [34]. Суб'єктивна сторона злочину -- прямий умисел. Суб'єктом злочину можуть бути рідні діти, усиновлені (удочерінені), а також пасинки і падчерки, які досягли 18-ти років і зобов'язані у випадках, встановлених судовим рішенням, надавати утримання непрацездатним вітчиму або мачусі. Таким чином, навіть поверхневий аналіз складу злочину ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків дає змогу визначити низку відмінностей від складу злочину передбаченого ст. 164 КК України. По-перше, мова йде про різні суб'єкти злочинів: в ст. 164 КК України суб'єктом є батьки та усиновителі, в ст. 165 КК України - діти батьків які потребують утримання. По-друге, різними є об'єктивні сторони цих злочинів. Але найбільша невизначеність стосується об'єкту та предмету обох злочинів. Невизначеність з питання місця предмета злочину у складі передбачених ст. 164 КК України посягань небажана тим, що, не дозволяючи здійснити вичерпну кримінально-правову характеристику ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, вона здатна негативно вплинути на кваліфікацію цих посягань, на відмежування злочину передбаченого ст. 164 КК України від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків (ст. 165 КК України). Якщо предмет передбачено як необхідну ознаку складу ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, його правильне встановлення на практиці є таким самим завданням, яким є визначення ознак будь-яких інших елементів складу злочину (і навпаки - відсутність цієї ознаки у системі ознак складу злочину усуває необхідність її оцінки в ході кваліфікації). Зазначимо, що суспільні відносини як об'єкт злочину мають своїм предметом соціальне благо, яке є предметом злочину, вважає: стверджувати, що існують безпредметні злочини, означає визнавати існування злочинів, які не здійснюють впливу на об'єкт. Виходячи з такої логіки міркувань, предмет має розглядатись як обов'язкова ознака складів усіх без винятку складів злочинів. Однак, у теорії кримінального права переважає інша позиція, згідно з якою предмет злочину визнано самостійною факультативною (необов'язковою, допоміжною) ознакою в складі злочину. З цієї позиції випливає, що предмет злочину, маючи зв'язок із об'єктом відповідного посягання, в окремих випадках може співпадати зі структурним елементом суспільних відносин (предметом цих відносин), в інших - перебувати за межами об'єкта вчинюваного злочину [46]. При цьому В. Тацій зазначає, що «предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з об'єктом. Саме об'єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину». За такого підходу предметом злочину вважаються «будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину» [26]. Така позиція підтримана багатьма вітчизняними фахівцями. Водночас, у визначення предмета злочину Є. Лащук вносить слушне уточнення, вказуючи, що ним є не лише матеріальні об'єкти, на оволодіння якими чи використання яких претендують злочинці, але й ті, шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється суспільно небезпечне діяння [29]. У цілому ж можна вважати, що в теорії склався певний консенсус із питання оцінки змісту предмета злочину та його місця у структурі складу злочинів передбачених ст. 164, 165 КК України. З. Ромовська довела, що аліментне зобов'язання є правовідносинами, в яких обов'язку однієї сторони кореспондує право іншої, та визначає аліментні зобов'язання як правовідносини, у котрих одна сторона зобов'язана, за наявності умов, передбачених законом, утримувати іншу сторону - члена своєї сім'ї чи родича, а остання може вимагати виконання цього обов'язку [39]. Аліментні правовідносини між подружжям регламентуються главою 9 Сімейного кодексу України «Права та обов'язки подружжя по утриманню», а між батьками й дітьми визначаються главами 15 «Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання», 16 «Обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина та його виконання», 17 «Обов'язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків та його виконання» цього закону [6]. Як видно з диспозицій ст. 164 та 165 КК, об'єктами кримінально-правової охорони вітчизняний законодавець визначає лише ті аліментні правовідносини, суб'єктами яких є батьки та діти. З урахуванням досягнень кримінально-правової науки та доктрини сімейного права, а також спираючись на чинне сімейне й кримінальне законодавство, можна запропонувати наступне бачення предмета злочину як ознаки складів злочинів, передбачених ст. 164 та 165 КК. Диспозиції вказаних статей безпосередньо визначають такі предмети злочинів, як «кошти на утримання дітей (аліменти)» (ст. 164 КК) та «кошти на утримання непрацездатних батьків» (ст. 165 КК). У цьому знаходить вираз юридична ознака предметів злочинів, передбачених зазначеними нормами. Слід зауважити, що таке вираження юридичної (нормативної) ознаки предмета злочину в ст. 164 КК не є бездоганним.