По-перше, воно містить дублет (термін іншомовного походження «аліменти» повторює український термін «кошти на утримання дітей»), який призводить до плутанини під час тлумачення норми [47]. По-друге, воно не відповідає повною мірою положенням сімейного права, в якому категорія «аліменти», як було показано вище, включена у значно ширше коло правовідносин, а не лише до сфери зобов'язань батьків із утримання своїх неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Елементом юридичної ознаки є й вказівка законодавця щодо встановлення сплати відповідних коштів рішенням суду. Таким чином, обов'язковою умовою настання кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей або від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків на підставі ст. 164 чи ст. 165 КК є набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі про стягнення з особи коштів на утримання дитини або батьків, що визначає особливості кваліфікації цих злочинів та впливає на обсяги предмета доказування у відповідних кримінальних провадженнях. При цьому слід мати на увазі, що у чинному законодавстві України передбачена можливість добровільного виконання батьками та дітьми обов'язку із взаємного утримання. До юридичної ознаки предмета злочину належить і вказівка, яку надає законодавець у примітці до ст. 164 КК, згідно з якою умовою кримінальної відповідальності є виникнення заборгованості зі сплати коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів Фізична ознака предмета аналізованих злочинів, передбачених ст. 164, 165 КК, полягає в тому, що ним можуть бути лише речі матеріального світу. Перш за все це грошові кошти, що випливає з чинного сімейного законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно. Стаття 205 СК встановлює, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. Крім того, предметом злісного ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей (ст. 164 КК) можуть бути й інші матеріальні цінності (одяг, продукти харчування, ліки тощо) [34]. Співвідношення аналізованих предметів з об'єктами відповідних злочинів визначає їх соціальну ознаку. Проведений вище аналіз проблеми свідчить, що речі матеріального світу (грошові кошти, майно, яке забезпечує утримання дитини або батьків) є матеріальним виразом, субстратом аліментних правовідносин. Таким чином, у випадку вчинення діянь, передбачених ст. 164 чи 165 КК, предмет злочину співпадає з предметом суспільних відносин (по суті - правовідносин), на які відбувається посягання. Предмет у складах зазначених злочинів - це їх обов'язкова об'єктивна ознака, яка підлягає обов'язковому встановленню при кваліфікації ухилення від сплати аліментів на утримання дітей чи ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків. Соціальна ознака такого предмета характеризує його збіг з предметом аліментних правовідносин, фізична означає його існування у вигляді речей матеріального світу (грошових коштів у певному розмірі (сумі), визначеному судом або майна), юридична ознака випливає з наявності вказівки на нього в диспозиціях частин перших ст. 164 та 165 КК. 2.2 Практичні аспекти виконання судових рішень зі стягнення аліментів Питання виконання рішень про стягнення аліментів є актуальним та малодослідженим у сучасній юридичній науці. Значення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів полягає у тому, що воно гарантує фактичну реалізацію рішення суду (іншого органу), завершує юрисдикційну діяльність щодо захисту суб'єктивних прав громадян, забезпечує зміцнення законності у сфері матеріально-правових відносин, запобігає сімейним правопорушенням та сприяє вихованню громадян і службових осіб у дусі виконання законів України. Виконанням забезпечується аліментне утримання шляхом застосування процесуальних засобів і способів примусу до осіб, які відмовляються добровільно виконувати свої аліментні обов'язки. На сьогодні ступінь виконання рішень судів, зокрема й з аліментних зобов'язань, не можна визнати задовільним. Це одна з причин виникнення заборгованості за аліментами. У ході виконавчого провадження про стягнення аліментів заборгованість за аліментами може утворитися з об'єктивних причин, а також із вини органів виконавчої служби, одержувача аліментів, платника аліментів або організації, у якій останній працює. Порядок стягнення заборгованості в багатьох моментах визначається тим, які причини привели до її утворення. Переважно утворення заборгованості пов'язане з несумлінною поведінкою платника аліментів (ухиленням від сплати аліментів; неповідомленням про місце проживання й роботи; прихованням доходів, майна тощо). Це пояснюється тим, що аліменти стягуються в судовому порядку в тих випадках, коли нормальні сімейні зв'язки порушено і обов'язок по утриманню дітей не виконується добровільно. Однією з найбільш поширених категорій невиконання судових рішень є навмисна несплата аліментів. Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо) [21]. У сучасних економічних умовах часто трапляється, що особа, зобов'язана сплачувати аліменти, працює у підприємця без оформлення на роботу згідно з вимогами КЗпПУ, тобто за всіма ознаками вважається безробітною, хоча насправді отримує відповідну заробітну плату. Дані виплати ніде не обліковуються і звернути на них стягнення аліментів немає можливості. Така ситуація призводить до того, що одержувачі аліментів звертаються за отриманням соціальної допомоги, тому що підтвердити наявність у боржника доходу документально неможливо. Хоча статтями 164, 165 Кримінального кодексу України передбачається відповідальність за ухилення від сплати аліментів, на практиці вона застосовується досить рідко. У більшості випадків після того, як попередять боржника, що його буде притягнуто до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів, він у рахунок погашення заборгованості вносить деяку суму коштів, після чого виплата аліментів знову припиняється. Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання суб'єктів аліментного зобов'язання утворюють склад злочину лише у випадку, коли воно є злісним. Якщо ухилення від сплати аліментів є злісним, то це вже злочин, за який частиною першою ст. 164 Кримінального кодексу України передбачене покарання у виді штрафу від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від 80 до 120 годин, або виправних робіт на строк до одного року, або обмеження волі на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за зазначений вище злочин, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років [5]. Відповідно до чинного законодавства за наявності ознак злісного ухилення від сплати аліментів державний виконавець за заявою стягувача направляє до територіального відділу внутрішніх справ подання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо Якщо внаслідок несплати аліментів виникає заборгованість, то державний виконавець повинен з'ясувати, чи не виникла вона через ухилення боржника від свого обов'язку [22, c. 4]. Порядок стягнення аліментів визначається законом. Зокрема, питання аліментних обов'язків регламентується Сімейним кодексом України (далі - СК), Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) та іншими підзаконними актами. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом [7]. Якщо аліменти присуджено у твердій грошовій сумі, то розмір заборгованості, незалежно від того, чи працює боржник, чи ні, визначається сумою коштів, яку боржник має щомісяця сплачувати згідно з рішенням суду. Якщо розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, то дитині має бути призначена державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Розмір заборгованості зі сплати аліментів визначає державний виконавець за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менший за встановлений Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості зі сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачеві і боржникові. У разі сплати аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії заборгованість за аліментами погашається за заявою платника шляхом відрахувань із його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду [21]. Відповідно до п. 4 ст. 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 СК України, - до досягнення нею двадцяти трьох років. Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (частина друга ст. 194 СК України) [9]. На практиці у державних виконавців виникають проблеми з правильним розрахунком заборгованості за аліментами та порядком їх погашення (ст. 195 СК). Обчислюючи заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), державний виконавець повинен виходити з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не проводилось їх стягнення. Тут можна виходити з декількох можливих ситуацій: - як правило, державна виконавча служба отримує виконавчий лист і повинна відкривати виконавче провадження, а також подавати інформацію до установи, де працює, навчається платник, про необхідність відрахування з платника певного відсотку його доходу (заробітної плати). Але на практиці іноді мають місце випадки, коли така офіційна інформація не надходить до відповідних установ протягом 6 місяців і більше. У такому разі говорити про заборгованість і вину платника ми не можемо, оскільки заборгованість виникла внаслідок бездіяльності державного виконавця. Тому у цій ситуації застосовувати неустойку згідно зі ст. 196 СК неможливо. Так само не можна говорити про вину платника, якщо відрахування не здійснювалось з вини бухгалтерії установи або підприємства, де він працює. Але погасити заборгованість за аліментами платник повинен, тому питання стоятиме про погашення заборгованості у розстрочку чи єдиним платежем, а також про можливість відстрочки сплати заборгованості; - якщо ж заборгованість виникла внаслідок ухилення платника від сплати аліментів, то, крім заборгованості за аліментами, має нараховуватись неустойка.