2) на основі аналізу процесуального законодавства України та законодавства, що визначає порядок виконання судових рішень, уточнено предмет складу злочину, передбаченого у ст. 382 КК України в частині «проміжних» судових рішень. Запропоновано предметом такого злочину визнавати судове рішення, яке містить вимоги зобов'язального характеру, виключно за умови, коли процесуальним законом не встановлено спеціальні правові наслідки його невиконання. Необґрунтованим є притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України у випадку невиконання проміжних судових рішень за наявності правових механізмів відповідальності особи процесуального характеру за невиконання відповідного судового рішення;

3) обґрунтовано доцільність встановлення у ст. 388 КК України відповідальності за відмову у передачі активів, одержаних внаслідок вчинення корупційних або інших злочинів, що передані відповідно до судових рішень Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами;

4) з урахуванням вимог принципу правової визначеності закону та положень ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що службова особа не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 382 КК України у випадку відсутності правового регулювання, що визначає порядок виконання судового рішення;

5) встановлено, що суб'єктом злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України, в частині невиконання рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, або недотримання його висновку, є службова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадку вчинення таких дій суддями відповідальність має наставати за ст. 375 «Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови» КК України;

6) запропоновано до кримінальних проступків, що посягають на порядок виконання судових рішень, відносити суспільно небезпечні діяння, передбачені у ч. 1 ст. 388, у статтях 389, 389-1, 394, 395 КК України;

удосконалено:

7) правозастосовні підходи щодо розмежування умисного невиконання судового рішення із самоправством у випадку вчинення злочину загальним суб'єктом. Встановлено, що порядок виконання судових рішень може бути порушений як з боку зобов'язаної особи, так і з боку особи, щодо прав та інтересів якої ухвалене судове рішення. Тому у першому випадку кваліфікація буде здійснюватися за статтями, в яких передбачено відповідальність за умисне невиконання судового рішення, а у другому - дії по підміні органів держави, уповноважених на виконання судового рішення, мають отримувати кримінально-правову оцінку за ст. 356 «Самоправство» КК України, що розглядається у порядку справ приватного обвинувачення;

8) положення щодо доцільності встановлення відповідальності у ст. 388 КК України за дії, що призвели до неможливості забезпечити реалізацію спеціальної конфіскації як заходу кримінально-правового характеру;

9) наукову позицію щодо визначення спеціальних умов звільнення загального суб'єкта злочину від відповідальності за умисне невиконання судового рішення. Запропоновано встановити, що особа, яка вчинила діяння, передбачені частиною першою статті 382 КК України, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності повністю виконала судове рішення та усунула шкоду (за наявності), заподіяну його невиконанням;

10) положення про доцільність поширення заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за вчинення злочинів, що полягають в умисному невиконанні судового рішення. Обґрунтовано доцільність встановити, що такі заходи поширюються на випадки вчинення злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 382, статті 388, 389-1 КК України;

набули подальшого розвитку:

11) положення щодо необхідності врахування практики Європейського суду з прав людини в процесі кримінально-правової кваліфікації злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень. Зокрема, практики Суду у частині порушення прав, передбачених у додатковому Протоколі №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині визначення пропорційності втручання у право на мирне володіння майном при кваліфікації за ч. 1 ст. 388 КК України;

12) підхід щодо визначення видового об'єкту злочинів, передбачених у статтях 382, 388-395 КК України, як суспільних відносин, що забезпечують визначений законодавством порядок виконання проміжних та остаточних судових рішень;

13) положення, згідно з яким норми адміністративного, процесуального законодавства та спеціальні законодавчі акти, що регламентують процедуру виконання судових рішень, є обов'язковими додатковими підставами кваліфікації злочинів, передбачених у статтях 382, 388-395 КК України.

14) наукова позиція щодо визначення поняття «істотна шкода» у ч. 3 ст. 382 КК України. Запропоновано, що істотною шкодою у ст. 382 Кодексу, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані у:

- науково-дослідній діяльності - для подальшого вивчення кримінально-правових аспектів забезпечення охорони порядку виконання рішень судів, а також суміжних проблем;

- правотворчій діяльності - під час підготовки змін та доповнень до КК України щодо вдосконалення відповідальності за умисне невиконання судових рішень;

- правозастосовній діяльності - як рекомендації для вирішення питань кваліфікації злочинів, пов'язаних із умисним невиконанням судових рішень або ж ухиленням від їх належного виконання (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 жовтня 2017 року №9-2184/0/4-17);

- навчальному процесі - під час викладання кримінального, кримінального процесуального та кримінально-виконавчого права (акт про впровадження результатів дослідження у навчальний процес кафедри галузевих правових наук Київського університету права НАН України від 13 березня 2018 року).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на міжнародних та всеукраїнській науково-практичних конференціях, круглих столах: IV Міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми правової системи» (м. Київ, 26 листопада 2012 року): ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблемні питання стану дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 5 грудня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Кримінальні проступки: теоретичне підґрунтя та шляхи вдосконалення законодавства України» (м. Луганськ, 18-28 березня 2013 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Кримінально-правові та кримінологічні заходи протидії злочинності» (м. Одеса, 13 листопада 2015 року); круглому столі «Обставини, що виключають злочинність діяння: проблеми теорії та практики» (м. Львів, 28 травня 2015 року).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені у 10 наукових публікаціях: 5 ? статті у наукових фахових виданнях України, 4 з яких - у виданнях, включених до міжнародних науково-метричних баз, 5 ? тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертаційне дослідження складається із переліку умовних позначень, вступу, трьох розділів, що включають десять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 224 сторінки, із них основний текст на 187 сторінках, список використаних джерел (269 найменувань) - 30 сторінок, додатки - 7 сторінок.

Основний зміст роботи

кримінальний санкція судовий злочин

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження; вказано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження; наведено нормативну, науково-теоретичну та емпіричну бази дисертації; сформульовано положення, що становлять наукову новизну роботи; вказано практичне значення одержаних результатів та наведено дані щодо їх апробації

Розділ 1 «Загальнотеоретичні засади дослідження забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Стан дослідження проблеми кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень у науці кримінального права України» узагальнено наукові позиції щодо досліджуваної проблематики. Невирішеними та дискусійними питаннями щодо кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні є, зокрема, наступні: віднесення у майбутньому окремих злочинів, що посягають на відповідний порядок, до кримінальних проступків; визначення спеціальних механізмів звільнення від кримінальної відповідальності за злочини, що полягають у невиконанні судових рішень; застосування заходів кримінально-правового характеру за їх вчинення.

У підрозділі 1.2 «Соціальна обумовленість криміналізації суспільно небезпечних діянь, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» обґрунтовується позиція, що правова безпека в суспільстві в багатьох випадках залежить від реалізації прав та виконання обов'язків членами суспільства, що випливають із законодавства, а також розв'язання правових конфліктів на основі закону, що є прерогативою судів. Констатовано наявність окремих прогалин в кримінально-правовій охороні порядку виконання судових рішень, усунення яких потребує внесення змін та доповнень до законодавства України про кримінальну відповідальність.

У підрозділі 1.3. «Система кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні» узагальнено складові кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень як системи, що полягають, зокрема, у наявності загальної та спеціальних норм, диференціація кримінальної відповідальності залежно від виду судового рішення (проміжного та остаточного), залежно від невиконання судового рішення у кримінальному провадженні за видами покарань, залежно від невиконання вимог правового режиму відбування покарання.

Обґрунтовано, що в ході реформи кримінальної юстиції кримінальним проступком проти порядку виконання судових рішень можуть визнаватися діяння, передбачені у ч. 1 ст. 388, статтях 389, 389-1, 394, 395 КК України.

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» містить п'ять підрозділів.