У підрозділі 2.1 «Об'єкт злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» зроблено висновок, що видовим об'єктом цих складів злочинів є порядок виконання судових рішень національних судів усіх юрисдикцій, рішень судів зарубіжних держав та міжнародних судових органів, юрисдикція яких визнана Україною. При цьому такий порядок має ґрунтуватися на чітких нормах регулятивного законодавства, що встановлює спосіб та строки виконання судових рішень, а самі вимоги зобов'язального характеру у цих рішеннях мають забезпечувати правову визначність щодо порядку їх виконання. Обґрунтовується позиція, згідно з якою основним безпосереднім об'єктом складу злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, є встановлений законодавством, або ж самим судовим рішенням, порядок його виконання. Додатковим безпосереднім об'єктом відповідного складу злочину доцільно визнавати правовідносини, порядок яких порушується сукупно з невиконанням судового рішення, якими вони мають бути реалізовані, відновлені, або припинені.

Зроблено висновок, що предметом злочину, передбаченого у ст. 382 КК України, може бути судове рішення, яке містить вимоги зобов'язального характеру виключно за умови, коли процесуальним законом не встановлено спеціальні правові наслідки його невиконання (наприклад, судове рішення про відсторонення від посади; судове рішення про примусову реалізацію майна тощо).

Встановлено, що процесуальним законодавством України як виключне повноваження визначено право на передачу окремих функцій судів в частині прийняття судових рішень під час досудового розслідування органам прокуратури (ст. 615 КПК України). На основі аналізу таких повноважень встановлено, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за умисне невиконання рішення прокурора, що належить до компетенції суду.

У підрозділі 2.2 «Ознаки об'єктивної сторони складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» запропоновано дефініцію поняття «невиконання судового рішення» як поєднання об'єктивної та суб'єктивної складових, що полягають у невчиненні дій, що полягають у виконанні судового рішення шляхом бездіяльності, або ж вчинення активних дій, що перешкоджають його виконанню. Перешкоджання у виконанні судового рішення може бути визначено як дії, які суттєво ускладнюють чи унеможливлюють його виконання.

З огляду на встановлення відповідальності за невиконання судового рішення, яке має виконуватися у певний спосіб (у певному порядку) зроблено висновок, що у разі відсутності законодавчо визначеного порядку виконання судового рішення, кримінальна відповідальність за умисне його невиконання виключається.

Встановлено, що суспільно небезпечні наслідки у ч. 3 ст. 382 КК України у виді істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, є оцінним поняттям та включають в себе як матеріальні критерії конкретизації шкоди, що вимагає наявності формалізованих розмірів її обчислення, так і випадки завдання умисним невиконанням судового рішення суттєвої шкоди нематеріального характеру, що підлягає доведенню у кожному конкретному випадку. Запропоновано критерії формалізації поняття «істотна шкода», якщо вона полягає у завданні шкоди матеріального характеру.

У підрозділі 2.3 «Характеристика ознак суб'єкта злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» визначено ознаки суб'єкта відповідних злочинів, яким є фізична осудна особа, яка на час вчинення злочину досягла віку, визначеного у ст. 22 КК України, яка не виконує вимоги зобов'язального характеру за судовим рішенням. Диференціація кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення здійснюється шляхом встановлення відповідальності загального та спеціального суб'єкта, визначення кваліфікуючими ознак окремих видів спеціальних суб'єктів злочинів залежно від виду судового рішення та судової юрисдикції, в межах якої таке рішення прийнято.

Враховуючи конститутивні ознаки такого заходу кримінально-правового характеру, як застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру, на основі аналізу ознак суб'єкта злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень та їх особливостей, запропоновано у ч. 1 ст. 96-3 КК України встановити, що такі заходи мають поширюватися на випадки вчинення злочинів, передбачених у ч.ч. 2, 3 ст. 382, статтях 388, 389-1 КК України.

У підрозділі 2.4 «Ознаки суб'єктивної сторони складів злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» встановлено, що суб'єктивна сторона таких складів злочинів характеризується виною у формі прямого умислу (окрім ч. 3 ст. 382 КК України). Вольовий елемент умислу визначається та обмежується лише відношенням суб'єкта до суспільно небезпечного діяння у виді тих альтернативних дій, що визначаються в диспозиції конкретної статті Особливої частини КК України та фактично вчиняються. Склад злочину, передбачений у ч. 3 ст. 382 КК України, передбачає наявність подвійної (складної) форми вини, оскільки ставлення особи до діяння вчиняється виключно з прямим умислом. Проте суб'єктивне ставлення до наслідків такого діяння може бути як умисним, так і необережним.

У підрозділі 2.5 «Кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення Європейського суду з прав людини» зроблено висновок, що зобов'язання щодо способу виконання рішень Європейського суду з прав людини можуть бути таких видів: 1) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є його резолютивною частиною і не потребує спеціальних заходів для виконання; 2) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача у справі виплатити відшкодування (справедливу сатисфакцію). У цьому випадку порядок виконання такого рішення забезпечений чіткою процедурою, визначеною у статтях 4-9 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Відповідно невиконання або неналежне виконання такого рішення Суду у визначений законом спосіб складає об'єктивну сторону складу злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України; 3) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача окрім виплати відшкодування у справі забезпечити можливість повторного розгляду справи; 4) констатація у рішенні порушення вимог Конвенції та зобов'язання держави-відповідача окрім виплати відшкодування у справі у конкретні строки здійснити заходи загального характеру.

Зроблено висновок про те, що не викликає труднощів кваліфікація злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України у випадку невиконання фінансових зобов'язань за наслідками прийнятого рішення. Натомість, для виконання інших зобов'язань, які може містити резолютивна частина такого рішення, законодавцем не встановлено способів та порядку їх виконання, що з огляду на наявність бланкетної диспозиції ч. 4 ст. 382 КК України унеможливлює кримінальну відповідальність за невиконання рішення Європейського суду з прав людини.

Обґрунтовується позиція, відповідно до якої суб'єктом злочину, передбаченого у ч. 4 ст. 382 КК України в частині невиконання рішення Європейського суду з прав людини, Конституційного Суду України, або недотримання його висновку, є службова особа органу державної влади або органу місцевого самоврядування. У випадку вчинення таких дій органами судової влади відповідальність настає за ст. 375 КК України.

Розділ 3 «Кримінально-правова кваліфікація та практика призначення покарання у злочинах, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Кримінально-правова кваліфікація у злочинах, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» узагальнено основні помилки, які мали місце під час кримінально-правової кваліфікації за злочини, що полягають у невиконанні судових рішень. До них належать: подвійне інкримінування у випадках кваліфікації одночасно за статтями 382 та 388 КК України; визначення істотної шкоди у ч. 3 ст. 382 Кодексу у формі підриву авторитету органу влади; визначення поняття «істотна шкода» як шкода, заподіяна невиконанням судового рішення - підрив авторитету судових органів та органів, що здійснюють виконання судових рішень; кваліфікація умисного невиконання судового рішення зі сторони боржника за таким рішенням як самоправства. Запропоновано окремі правила кваліфікації відповідних злочинів.

Обґрунтовується позиція, згідно з якою у зв'язку із неможливістю здійснювати правосуддя територіально в Автономній Республіці Крим, місті Севастополі, а також в окремих районах Донецької та Луганської областей та забезпечувати порядок виконання судових рішень на цих територіях, особи, які зобов'язані виконувати раніше постановлені судові рішення не несуть кримінальну відповідальність за порушення порядку їх виконання у випадку відсутності можливості у таких осіб дотриматися вимог зобов'язального характеру, що були постановлені їм за відповідним судовим рішенням.

У підрозділі 3.2 «Практика призначення покарання за вчинення злочинів, що посягають на порядок виконання судових рішень в Україні» проаналізовано кримінально-правові санкції складів злочинів, що полягають у невиконанні судових рішень, та практику призначення покарання за вчинення таких злочинів. На прикладі кримінальних проваджень за ст. 382 КК України за період з 2014 по 2017 роки встановлено, що частка звільнення від кримінальної відповідальності або ж звільнення від покарання з випробуванням складає 50% від розглянутих справ, а в аспекті притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК України - становить більше 75%. Звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 382 КК України у зв'язку із зміною обстановки із підстави втрати діянням суспільної небезпечності можливо лише у випадку виконання судового рішення обвинуваченим, або доведенням факту вчинення ним усіх дій, необхідних для його добровільного виконання. Запропоновано встановити у ч. 5 ст. 382 КК України спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, яке виявилося у визначенні теоретичних основ системи кримінально-правового забезпечення охорони порядку виконання судових рішень в Україні. Автором узагальнені основні висновки здійсненого дослідження.

1. Аналіз складів злочинів, що полягають в умисному невиконанні судового рішення, надав можливість встановити прогалини у криміналізації відповідних діянь. Зокрема, йдеться про відсутність: кримінальної відповідальності за відчуження майна, що підлягає спеціальній конфіскації; законодавчих підстав для застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за вчинення злочинів, передбачених у статтях 382, 388, 389-1 КК України.

2. На основі дослідження підстав криміналізації діянь, що полягають в умисному невиконанні судового рішення, умов криміналізації соціально-психологічного, кримінально-правового та кримінально-процесуального характеру, приводи та принципи криміналізації, зроблено висновок про обґрунтованість та доцільність криміналізації діянь, що полягають в умисному невиконанні судового рішення (статті 382, 388-395 КК України).