Розділ 1. Теоретичні основи криміналістичної документалістики 1.1 Предмет і завдання криміналістичної документалістики У процесі розслідування злочинів, судового розгляду за кримінальними і цивільними справами нерідко доводиться встановлювати обставини, що стосуються способу і часу походження документа, джерела наявності внесених у документ змін; відновлювати його первісний зміст. Тому документи частіше (60-70 %) є об'єктами слідчого експертного дослідження, що утворює спеціальний розділ у криміналістиці - "Техніко-криміналістичне дослідження документів". Зараз документ - не тільки засіб фіксації юридичних фактів, відносин, а й засіб управління соціальною діяльністю. Комп'ютеризація і автоматизація обробки інформації змінили функції і властивості документів. З'явилися документи виготовленні електронно-обчислювальною технікою, безпаперові документи, що зберігаються на матеріальних носіях у довгостроковій або оперативній пам'яті електронних пристроїв. У цьому зв'язку документ стали ототожнювати з матеріальним носієм, оскільки інформація, закріплена на носії, піддається однаковим процесам: запису (перетворенню), зберіганню (передачі), одержанню (збиранню, пошуку) і читанню [1, 243]. У кібернетиці виникла наукова галузь - документалістика, що вивчає документи в цілому і тлумачить їх у широкому плані як інформацію, зафіксовану на матеріальному носії (письмовий текст, книга, газета, пластикова картка, магнітна стрічка, магнітний диск, компакт-диск тощо). Документалістика вивчає форму документа, властивості, ознаки, метод і мову документування, тобто спосіб і засоби відображення інформації на документі. Техніко-криміналістичне дослідження документів являє собою лише частину кібернетичної документалістики. Оскільки заразу сучасному документообігу, в тому числі й при розслідуванні злочинів, дедалі більшу вагу здобувають документи, виконані на сучасних електронно-обчислювальних і механічних друкуючих системах, що також піддаються змінам (підробкам, виправленням), документи в криміналістиці вірніше розуміти в широкому сенсі, як і в кібернетиці, а розділ, що вивчає такі документи, називати криміналістичною документалістикою. Предметом дослідження криміналістичної документалістики залишаються традиційні і нетрадиційні документи, що розуміються в широкому сенсі. Виконуючи посвідчувальну та управлінську функції, документи нерідко піддаються різним неправомірним діям - підробкам, що порушує нормальну функцію документів у соціальній діяльності. Завданнями криміналістичної документалістики в цьому зв'язку є: 1) встановлення способу виготовлення документа або його окремих фрагментів; 2) виявлення наявних у документах змін; 3) відновлення пошкоджених документів; 4) відновлення первісного змісту; 5) відновлення закритих текстів; 6) дослідження посвідчувальних знаків на документах; 7) встановлення засобів і знарядь, використовуваних для виготовлення документів [1, 244]. Криміналістична документалістика - це розділ науки криміналістики, що вивчає засоби і способи відображення (документування) інформаційна матеріальних носіях, використовуваних як джерела доказів у кримінальному судочинстві. 1.2 Поняття документа у криміналістиці Документ - це матеріальний об'єкт, у якому зафіксовані відомості про які-небудь факти, що відбулися, чи які можна передбачити. Термін "документ" походить від лат. documentum - свідчення, доказ чого-небудь [18, 140]. У судово-слідчій практиці розрізняють такі види документів: 1) письмові (тексти, цифри та інші записи); 2) графічні (креслення, малюнки, схеми); 3) фотодокументи; 4) кіно- та відеодокументи; 5) фонодокументи. Документи поділяють на чотири групи: 1) письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин чи фактів, що викликають правові наслідки; 2) офіційні посвідчення особи - паспорт, трудова книжка, посвідчення особи; 3) історично достовірні письмена (архівні документи); 4) матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (пластикова картка, дискета, магнітна стрічка, мікросхема "ЧІП", компакт-диск тощо). Письмові акти - найбільш представницька група, яку класифікують за різними ознаками. Так, за джерелом складання документа розрізняють публічні (виходять від державних і громадських органів) і приватні (приватні листи, щоденники, рукописи); за правовим змістом - державно-правові (закони), адміністративно-правові (акти управління), судово-прокурорські (вироки, рішення, постанови тощо), цивільно-правові (договори), нотаріальні (заповіти), матеріально-господарські (бухгалтерські, статистичні) тощо. За процесуальною природою письмові документи можуть виступати як письмові та речові докази. Документи - речові докази мають значення для розслідування не тільки завдяки своєму змістові, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи - речові докази можуть бути засобом учинення злочину чи засобом його приховування, предметом злочинного посягання. Документи - письмові докази мають значення для встановлення істини у справі завдяки лише своєму змісту (наприклад, висновок експерта, акт ревізії тощо). При цьому вони не є об'єктом криміналістичного дослідження і можуть замінюватися у справі копіями або дублікатами. У практиці техніко-криміналістичних досліджень зазвичай мають справу з письмовими документами як речовими доказами. За юридичною природою документи поділяються на справжні та підроблені, а за джерелом - на офіційні (паспорт, посвідчення особи, довідка) та неофіційні (лист, записна книжка тощо). У підробленому документі зміст або реквізити не відповідають дійсності. При цьому підробка буває двох видів - інтелектуальна або матеріальна. Інтелектуальна підробка полягає у складанні та видачі правильного за формою та виготовленням документа, але такий документ містить свідомо неправдиві відомості. Встановити факт інтелектуальної підробки за допомогою криміналістичної експертизи неможливо. Матеріальна підробка передбачає змінення змісту документа через внесення до нього неправдивих відомостей або шляхом повного виготовлення підробленого документа (тобто часткова або повна підробка). Матеріальна підробка виявляється за допомогою техніко-криміналістичного дослідження документів [2, 142]. Обов'язкові відомості, які повинні міститися в документі для визнання його дійсним, називаються реквізитами (від лат. requisitum - потрібне, необхідне). Такими відомостями, як правило, є найменування документа і дата його складання; назва й адреса підприємства (організації), що складала документ; сторони, які беруть участь у здійсненні операції; зміст здійснюваної угоди; підстава для здійснення операції; одиниці виміру і обсяг операції (у натуральному і вартісному показниках); номер документа; підписи відповідальних (посадових) осіб; відтиски печаток та штампів. Відсутність одного або кількох реквізитів у випадках, передбачених законом, спричинює недійсність або заперечність документа. Предметом криміналістичного дослідження донедавна були лише письмові документи, виконувані по площі матеріального носія, головним чином паперового. Тому в літературі документи поділяли на письмові, виконані скорописом, друкованими літерами (стилізоване письмо), цифрами (цифрове письмо), друкованими формами (машинописні і поліграфічні документи); графічні документи, до яких відносили рисунки, креслення, схеми; фото-, кіно- і звуковідеодокументи. В кібернетичній документалістиці документ - "це матеріальний носій інформації, зафіксованої поза пам'яттю людини чи ЕОМ". Звідси за формою документи поділяють на об'ємні, площинні і стрічкові. Об'ємний документ - це матеріальний предмет, який являє собою фізичне тіло, що відображає інформацію зміною своїх зовнішніх ознак і функціональних властивостей. Предмет-документ - це матеріальний знак (нагрудний, фірмовий, дорожній тощо), що породжує своїм виглядом і відбитою в ньому інформацією правові наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака в співробітника ДАІ надає право здійснити огляд транспортного засобу; проїзд на червоне світло породжує адміністративні або кримінально-правові наслідки тощо [2, 143]. Площинний (плоскісний) документ - це матеріальний предмет, документ, що відображає інформацію на площині в двох вимірах (довжина і ширина) різними формами письма (рукопис, поліграфія, машинопис, магнітний запис тощо). Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічної чи неорганічної природи (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площині становлять основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, металу, картону, полімеру та ін.). Стрічковий документ являє собою стрічку матеріального предмета, на якій послідовно фіксується інформація (перфострічка, перфокартка, магнітна стрічка, компакт-диск, де інформація записана по спіральній доріжці). Документи можуть бути виготовлені рукописним, машинописним, комп'ютерним, поліграфічним або іншими способами, за допомогою письмових знаків, інших графічних зображень, виконаних чорнилами, пастами для кулькових ручок, тушшю, олівцем, друкарською фарбою або іншою речовиною. Як матеріал для виготовлення письмового документа можуть бути використані папір, дерево, фанера, картон, тканина, скло та ін. Документи відрізняються за формою, розмірами, засобами захисту від підробки, текстом та іншими елементами. Існують певні правила поводження з документами - речовими доказами, а саме: 1) необхідно обережно поводитись з документами (на них заборонено робити будь-які позначки, перегинати їх, класти на забруднені поверхні тощо); 2) документи слід розміщувати і зберігати в окремих конвертах з відповідними написами; 3) для зберігання документів повинні бути створені відповідні умови (запобіжні заходи щодо впливу променів світла, вологості, хімічних речовин) [2, 144]. Наведене дозволяє дати визначення криміналістичного поняття документа в широкому смислі. Документ - це матеріально фіксована інформація поза пам'яттю людини та ЕОМ, що відображає своїм змістом юридично значущі відносини і факти, що породжують правові наслідки при використанні документів. 1.3 Слідчий огляд документів. Сутність техніко-криміналістичного дослідження Огляд документів - це слідча дія, яка полягає в їхньому вивченні та дослідженні з метою виявлення і фіксації ознак, що надають документам значення речових доказів. Необхідно розрізняти два види огляду документів: 1) огляд як прийом, спосіб збирання документів; 2) огляд як метод попереднього дослідження. Огляд як прийом, спосіб збирання документів є необхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчих дій виявляє і вилучає документи. Тут документ є матеріальним джерелом (слід-документ, слід-предмет). Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і вилучають. Огляд як метод попереднього дослідження - це самостійна слідча дія, об'єктами дослідження якої є документи, одержані вході інших слідчих дій, подані учасниками процесу або витребувані слідчим. Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності понятих і, як правило, за участю фахівця. Таке дослідження документів можна провести в стадії порушення кримінальної справи, наприклад, для виявлення невидимих слідів зміни в документі, виявлення прихованих текстів, ознак підроблення реквізитів документа тощо. Оглядом керує слідчий, який визначає мету і завдання дослідження, використовує спеціальні засоби і знання для більш глибокого вивчення джерела інформації [1, 246]. Попереднє дослідження документів може здійснювати слідчий. Проведення такого огляду регламентовано статтями 190, 191 та 195 КПК. При огляді та попередньому дослідженні документів не слід застосовувати методи, засоби і прийоми, які призводять до змінення зовнішнього вигляду й стану документа.