Способами підробки підписів є такі: 1) утворення підпису шляхом звичайного наслідування іншій особі; 2) копіювання підпису на просвіт; 3) передавлювання через копіювальний папір; 4) передавлювання дійсного підпису загостреним предметом на інший документ з наступною обводкою; 5) виготовлення з дійсного підпису факсиміле (точне відтворення підпису фотомеханічним способом; підписи, нанесені за допомогою факсиміле, мають мікроструктуру штрихів, специфічну для металевих кліше); 6) використання комп'ютерних можливостей сканування дійсного підпису з наступною принтерною розпечаткою на документі. Ознаки технічної підробки підпису охоплюють: сліди зупинок пишучого приладу у вигляді стовщень або надривів штрихів, нетвердість рухів, наявність у штрихах і біля них часток іншого барвника, звивистість і тупі закінчення штрихів, підрисовку штрихів, вдавлені борозенки, які не завжди співпадають з чорнильною обводкою та ін. [7, 226]. У процесі дослідження підпису необхідно встановити дійсний він чи підроблений. Під час експертизи підписів вирішуються такі типові питання: чи не скопійовано даний підпис з якого-небудь підпису за допомогою технічних засобів, якщо так, то яких саме; чи не скопійовано підпис на досліджуваному документі з якого-небудь підпису, поданого для порівняння. Під час експертизи досліджуваний підпис рекомендується порівнювати із зразками підписів особи, від імені якої він виконаний. Експерту подаються вільні (6-8) та експериментальні (до 10) зразки підписів цієї особи. 2.4 Встановлення підробки відбитків печаток та штампів Відбитки печаток і штампів є одним із основних реквізитів документів. Вони виконують посвідчувальну і профілактичну функції, захищають документ від підробки. Частину криміналістичної техніки, яка вивчає відбитки печаток і штампів, можливості їх ідентифікації інколи називають судовою сфрагістикою. Печатка - інструмент для нанесення слідів (міток) на матеріальних об'єктах; предмет із рельєфним зображенням знаків, виконаних друкарським або комп'ютерним набором, які є єдиним цілим, вони несуть певне смислове навантаження і призначені для нанесення відбитків на документах. Існують різні види печаток. Прямокутна печатка іменується штампом, а невеличкі за розмірами штампи називаються штемпелями. Круглі печатки бувають прості (містять по колу вказівку, де зареєстровано дане підприємство або засновник чи вища організація; по колу або в центрі розміщується ідентифікаційний код; усередині кола розміщується назва юридичної особи) та гербові (у центрі яких є зображення герба держави, а по колу - назва міністерства, відомства або установи, якій належить печатка). Печатки поділяються на ті, що виготовляються лише з дозволу органів МВС, і ті, що не потребують такого дозволу. За матеріалом, із якого вони виготовляються, печатки бувають каучукові, поліуретанові, металеві [7, 227]. Відбиток печатки (штампу) передбачає перенесення відповідної штемпельної фарби на поверхню паперу або видавлювання на її поверхні відповідного рельєфу. Дослідження відбитків печаток і штампів здійснюється з метою встановлення їх тотожності або встановлення способу їх підробки. Типові питання, які вирішуються при дослідженні відбитків печаток і штампів, такі: яким способом виготовлено печатку (штамп), відтиск якої є на документі; яким способом відтворено відбиток печатки (штампу) на документі; чи є нанесений відтиск печатки на документі даною печаткою; чи однією печаткою (або штампом) залишені відбитки в документах та ін. Ознаки, що свідчать про спосіб підробки (рисовку відтиску, кустарне виготовлення, копіювання справжнього відтиску, формування відтиску за допомогою комп'ютерної графіки), такі: нестандартність букв, неоднакова висота, ширина літер, різна товщина штрихів, різні проміжки між словами, нерадіальне розташування знаків по колу, дзеркальність окремих знаків, помилки у тексті, різниця написання в тексті одноіменних літер, несиметричність розміщення літер, розпливи окремих штрихів, відсутність штемпельного барвника в штрихах [7, 228]. При ідентифікації печаток (штампів) за їх відтисками досліджуються загальні та окремі ознаки (форма і розміри відтисків у цілому, взаємне розташування складових частин відтисків, графічні ознаки літер, цифр, герба, емблеми, дрібні особливості окремих знаків тощо). Для проведення експертизи необхідні експериментальні та вільні зразки. 2.5 Дослідження машинописних текстів Документи та їх реквізити найчастіше виконуються на побутових канцелярських друкарських машинах, цифрових і знакодрукуючих пристроях, комп'ютерних периферійних пристроях - принтерах, плотерах електронно-обчислювальних машин, персональних комп'ютерів. Усі друкуючі пристрої, що здійснюють відбитки шляхом удару чи натискання-тиску, є різновидом класу "Знаряддя", а інструменти становлять вид поняття "Засоби вчинення злочину". Друкарські машини поділяють на класи, типи і моделі. Розрізняють клас механічних машин ударної дії і безударної. В машинах ударної дії друк здійснюється ударом або тиском друкуючої форми на папір, тобто контактом, а в безударних - дистанційно на основі фотофізичних і хімічних процесів. Звідси друкуючі пристрої поділяють на важільні та безважільні. Типовими важільними друкарськими машинами є канцелярські, дорожні, портативні моделі "Україна", "Москва", "Івиця". "Олімпія", "Континенталь", "Ундервуд" тощо. Безважільні - це принтери, плотери та ін. Будь-який друкуючий пристрій містить літероносій і опорну площину (опорний вал), між якими поміщають барвну стрічку і пакет паперу. Якщо прикласти силу до опорної площини чи літероносія, то наявний на останньому виступаючий знак (буква) зробить відбиток на папері через барвну стрічку. Літероносій - це пристрій, що містить повний набір знаків. Він може бути монолітним і складеним. У відомих механічних побутових друкарських машинах л ітероносії складені, знаки закріплені на важелях, які у механічних машинах приводяться в рух оператором, а в електрифікованих - електродвигуном. Рухаючись, важіль ударяє по опорному валу і робить відбиток літери-букви. Монолітний літероносій - це єдине ціле: куля, циліндр, диск, кільце тощо, на поверхні якого розташований весь набір друкуючих знаків. У сучасних друкуючих пристроях літероносій не містить набору всіх друкованих знаків. Такі літероносії одержали назву матриць, а спосіб друку - матричний [8, 89]. Матричний спосіб друку майже витиснув механічний друк. Але оскільки побутові друкарські важільно-механічні машини ще частково збереглися, то нижче розглядаються ознаки старих, а потім нових засобів друку. Важільні машини характеризуються загальними і окремими ознаками. До загальних ознак відносять: крок головного механізму, величину рядкових інтервалів, марку шрифту і тип клавіатури. Окремі ознаки обумовлені не тільки конструктивними особливостями машини, її літеродрукуючого механізму, а й головне - умовами і часом експлуатації, в процесі якої у важільних і безважільних механічних і електричних машинах виникають поломки (дефекти), що відображаються при друку як окремі ознаки. До них відносять: а) зсув окремих знаків по вертикалі; б) зміну нахилу; в) зміну інтервалів між знаками; г) нерівномірність інтенсивності фарбування знака; г) непаралельність ліній основ (вершин) рядкових і заголовних знаків: д) непаралельність рядків. Швидкий розвиток обчислювальної техніки і периферійних друкуючих пристроїв змінив технологію і практику виготовлення документів. Будь-який користувач одержав можливість сам готувати документ на персональному комп'ютері, вибирати його форму, шрифт, кількість примірників тощо. І все це завдяки появі сучасних комп'ютерних засобів, периферійних друкуючих пристроїв, які називаються принтерами. За способом нанесення зображення на папір вони поділяються на: ударні, контактні і струминні. Друкуючі пристрої бувають ударної і неударної дії. У першому випадку це контактні механічні друкарські машини різного призначення (побутові, друкарські, нумератори, печатки, штемпелі тощо) [8, 90]. Пристрої неударного способу друку безконтактні і дуже різноманітні: фотографічні, електрофотографічні, електрографічні, електрохімічні, електроіскрові, електротермічні, термографічні, струменеві та ферографічні. Кожен спосіб друку має свої особливості і, мабуть, ознаки, що відображаються в тексті. У сучаснихдрукуючих пристроях найбільш поширеним способом є електрофотографічний процес, в основі якого використані явища фотопровідності діелектриків і напівпровідників для утворення прихованого відображення оптичного сигналу. Оглядаючи машинописний текст у документі, насамперед треба встановити, на чому він видрукуваний: 1) на друкарській машині; 2) на звичайній канцелярській; 3) на сучасному друкуючому пристрої-принтері, ксероксі тощо. У першому випадку відбиток утворюється внаслідок удару (тиску) друкованої форми, на якій знаходився барвник. Тому барвник у штрихах знаків розподілений рівномірно, краї рівні, подекуди видні сліди видавлювання барвника з-під друкованої форми, особливо на гербовому папері. В другому випадку відбиток знака також утворюється ударом (тиском), але барвника на друкуючій формі немає. Він знаходиться над поверхнею паперу (барвна стрічка чи копіювальний папір). Штрихи відбитків букв, нанесених через барвну стрічку або копіювальний папір, відображають їх структуру: при достатньому збільшенні у відбитку помітно структура переплетення тканини стрічки, а в штрихах копіювального паперу видні частки сажі, кольорового неорганічного барвника при кольоровому тексті.