Наведені цифри свідчать про значну кількість терористичних актів як у світі, так і в Україні, що свідчить про міжнародний характер проблеми. Динаміка зростання кількості вчинених терористичних злочинів не може не турбувати українське суспільство. Однак не менше занепокоєння викликають статистичні дані, які можуть свідчити про низьку результативність діяльності правоохоронних органів України щодо досудового розслідування цих злочинів. Звертає на себе увагу разюча різниця між кількістю зареєстрованих терористичних злочинів і кількістю осіб, яких засуджено за їх вчинення [75]. Водночас відомі вітчизняні вчені вказують на те, що об'єктом наукового вивчення тероризм став порівняно недавно і спеціально присвячені йому наукові праці з'явилися лише у другій половині ХХ століття. До того ж тероризм як явище є вкрай складним та багатогранним. В ньому поєднуються соціальні, ідеологічні, релігійні, політичні, етнічні, психологічні компоненти. Він має багато схожих рис з іншими формами насилля та протесту: воєнними конфліктами, диверсіями та ін. [297, с.402].

Чинний КК України відносить терористичний акт до одного із видів злочинів проти громадської безпеки, а науковці й практики звертають увагу на такі небезпечні форми його об'єктивної сторони як застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу, або погроза вчинення зазначених дій, створення терористичної групи чи терористичної організації та керівництво ними або участь у них [200, с.636-637]. Як підкреслює відомий вітчизняний науковець В.П. Тихий, терористичний акт є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки. Він створює загальну небезпеку, може заподіювати або заподіює значну чи тяжку шкоду життю і здоров'ю ні в чому не винних людей, власності, довкіллю, нормальному функціонуванню органів влади, підприємств, установ чи організацій, характеризується застосуванням зброї, жорстокістю, насильством, здатний дестабілізувати соціально-політичну обстановку в суспільстві чи в окремих регіонах, дезорганізувати роботи органів влади, викликати у населення шок, почуття напруги, незахищеності та громадського неспокою, тривоги та занепокоєння, посіяти страх, жах і безпорадність тощо [263, с.333]. Оскільки терористичні прояви посягають на різноманітні сфери життєдіяльності людей, то й протидія їм повинна здійснюватися у різних сферах функціонування людини, суспільства і держави на основі комплексного антитерористичного законодавства, що забезпечує застосування системи правових, організаційних, оперативно-розшукових, режимних, інженерно-технічних та інших заходів, передбачених у нормах конституційного, адміністративного, адміністративного процесуального, кримінального, кримінального процесуального, цивільного, цивільного процесуального, міжнародного та інших галузей права, які містяться у відповідних законах та інших нормативно-правових актах.

Розроблення й реалізація державних заходів з протидії злочинності та вчиненню злочинів будь-яких видів потребує належного наукового опрацювання. Ця вимога в повній мірі стосується й протидії вчиненню терористичних актів, що зумовлює потребу здійснення наукових розробок з питань досудового розслідування вчинених або таких, що готуються терористичних актів. Ось чому зазначені питання входять до сфери поглиблених інтересів не лише зарубіжних, а й вітчизняних науковців, фахівців в галузі кримінального права, кримінального процесу і, безумовно, криміналістики. Протягом існування України як незалежної держави окремі кримінально-правові проблеми протидії тероризму в Україні були предметом низки ґрунтовних монографічних та дисертаційних досліджень В.Ф. Антипенка [6 ], О.Ф.Бантишева [220], В.В. Драного [64], В.М.Дрьоміна [65], В.П. Ємельянова [71], А.Е.Ізетова [89], В.В. Крутова, М.П.Стрельбицького, О.А.Шевченка [142], В.Н.Кубальського [144], В.А. Ліпкана [156], Л.В. Новікової [73], М.В. Семикіна [232], О.В.Шамари [282] та багатьох інших.

Про значну увагу питанням кримінально-правової характеристики терористичного акту та інших злочинів терористичного спрямування вказують присвячені цим проблемам наукові статті провідних науковців в галузі кримінального права та кримінології, зокрема Є.В.Фесенка [274]; В.П.Ємельянова [72]; Ю.М.Гуленко [60] та ін. Перед вченими-юристами постають нагальні завдання щодо переосмислення та відпрацювання принципово нових підходів до розуміння тероризму, побудови відповідної системи антитерористичних норм, спрямованих передусім на упередження тероризму. Криміналістичні розробки з проблем виявлення й досудового розслідування терористичних актів та інших злочинів терористичної спрямованості не можуть не враховувати кримінально-правових реалій щодо визначення й законодавчого розуміння певних суспільно-небезпечних дій як таких, котрі відповідають визначенню конкретних злочинів. З метою кримінально-правового забезпечення протидії тероризму та в інтересах виконання міжнародних зобов'язань, після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму були прийняті закони України від 21 вересня 2006 р. № 170?V та від 18 травня 2010 р. № 2258?VI, було доповнено Кримінальний кодекс України статтями 2581-2585, що передбачають відповідальність за втягнення у вчинення терористичного акту (ст. 258-1 КК), публічні заклики до вчинення терористичного акту (ст. 258-2 КК), створення терористичної групи чи терористичної організації (ст. 258-3 КК), сприяння вчиненню терористичного акту (ст. 258-4 КК), фінансування тероризму (ст. 258-5 КК). Отже сьогодні кримінальну відповідальність за конкретні злочини терористичного спрямування передбачає низка норм КК України. Найнебезпечнішим із них і найбільш тяжким за наслідками є злочин, передбачений ст. 258 КК України - терористичний акт.

Україна, впровадивши цивілізаційний підхід до розуміння сутності тероризму в кримінальне законодавство, зможе найбільш ефективно убезпечити себе від терористичної діяльності будь-якої терористичної організації чи терориста-одинака, оскільки необхідно враховувати, що територія сучасної України є певною мірою розділеною між західною та слов'яно-православною цивілізаціями. Саме такий поділ України містить у собі найбільшу небезпеку та може спричинити терористичну активність різноманітних терористичних організацій, які перебувають на зародковому етапі або в «режимі очікування». Вони почнуть діяти в тому випадку, якщо випаде шанс почати активну терористичну діяльність [298]. Огляд наявної літератури з проблем протидії тероризму показує, що його дослідження здебільшого здійснюються на емпіричному спеціально-науковому рівні методології дослідження, а тому як вихідні методологічні підстави виокремлюються певні положення окремих наук, тероризм досліджується на окремих емпіричних підставах: політологічних, кримінологічних, кримінально-правових, криміналістичних та ін.

Важливою тенденцією сучасного тероризму є його інтеграція із організованою злочинністю, підвищення рівня організації, що пов'язано з активізацією терористичних проявів, з переходом терористів до здійснення значних за масштабами акцій насилля, до розширення можливостей для створення більш широкої інфраструктури терористичних організацій і забезпечення їх матеріально-технічної бази. На це вказують події останнього часу - вчинені в самому центрі Європи терористичні акти у французькому місті Ніцца, у німецькому Берліні, в столиці Великої Британії - Лондоні, в іспанській Барселоні. До того ж унікальність феномену тероризму як кримінально-правового явища полягає у тому, що означені дії в багатьох випадках мають мету тактичну й стратегічну. Тактична визначається успішністю виконання дій - терористичного акту (підпал, вибух, захоплення заручників тощо), а стратегічна полягає у досягненні результатів щодо зміни конкретної ситуації в певній державі у політичному, релігійному та іншому плані. Важливими, з точки зору криміналістичного підходу до вивчення тероризму, є його види і в цьому випадку необхідно виходити саме із «забарвленості», спрямованості мети терористичних дій: політичної (ідеологічної) або релігійної. І це не можна не враховувати, розробляючи криміналістичні рекомендації із застосування тактичних прийомів допиту особи, пошуку слідів та речових доказів, які вказують на особу винуватця терористичного акту, його спільників або й можуть спростувати версію про терористичний акт і вказати на вчинення іншого злочину тощо. Визначення конкретної мети означених злочинних дій дає змогу правоохоронним органам: визначити початкові робочі версії, звузити коло підозрюваних осіб, дослідити процедуру підготовки до вчинення злочину та канали фінансування терористів, визначити можливі місця зберігання предметів та засобів терористичної діяльності й розв'язати низку інших важливих для досудового розслідування й майбутнього судового вирішення справи про терористичних акт питань.

Прикладом може слугувати досвід з досудового розслідування за фактом вибуху на газопроводі Уренгой-Помари-Ужгород у Лохвицькому районі Полтавській області, що стався у червні 2014 р. З самого початку розглядалося кілька версій події, в тому числі ключова - «терористичний акт». За словами місцевих жителів, безпосередньо перед загоранням в місці розриву газопроводу вони почули два гучних хлопки, що може свідчити про умисні вибухи. Ще однією версією стала «диверсія», оскільки був наявний характерний для неї предмет злочину - газопровід та мета - заподіяння шкоди економічній системі держави. Проте найбільш точною стала версія про вчинення терористичної атаки, що вказує на спричинення вибуху на газопроводі з метою створення міжнародного ускладнення, оскільки через територію нашої країни прокладено і функціонує декілька газопроводів, які постачають природний газ у інші країни. Очевидно, злочинці розраховували на можливий підрив репутації України як надійного транзитера природного газу до країн Європи [191].

Розглядаючи соціально-правовий феномен тероризму як об'єкт криміналістичного вивчення, І.М.Зубач зазначає, що тероризм потрібно розуміти як сукупність умисних систематичних протиправних та суспільно небезпечних дій, що мають ознаки злочинів терористичної спрямованості, які характеризуються застосуванням фізичного, майнового, морально-психологічного насильства або погрозою його застосування, що спрямовані на залякування населення, для досягнення політичних або релігійних цілей [85]. Важлива роль в розробленні заходів з протидії тероризму загалом і такому його прояву як вчинення терористичного акту належить криміналістиці. Сучасна криміналістика має можливості, якими не володіє жодна інша наука: історичний досвід обслуговування практики виявлення, розкриття й розслідування злочинів; системне уявлення про закономірності механізму злочину й злочинної діяльності; узагальнені відомості про сучасний стан правового регулювання й організації використання криміналістичних методів, засобів і рекомендацій у розкритті й розслідуванні злочинів; досить потужну теоретичну базу. Ці фактори дають можливість криміналістиці успішно виявляти й реально оцінювати потреби практики в удосконалюванні наявних і створенні нових методів, засобів і рекомендацій; узагальнювати й аналізувати досягнення науки й техніки з метою пошуку можливостей задовольняти такі потреби; організовувати відповідні розробки, апробувати їх результати й впроваджувати в повсякденну практику правоохоронних органів. Вітчизняні науковці справедливо зазначають, що виникає необхідність вирішувати, або шукати й пропонувати шляхи вирішення не тільки суто наукових, але й правових, організаційних, навчально-методичних і тому подібних проблем, які в сукупності й становлять предмет криміналістичного забезпечення розкриття й розслідування злочинів [93].