Первинна соціалізація майбутніх статевих злочинців часто відбувається в родині з одним із батьків. Неповнолітні переважно вчиняють статевий злочин у групі, яка часто має змішаний характер. Статевий злочинець, як правило, не одружений, ніде не працює і не навчається, а якщо зайнятий, то переважно низькокваліфікованою працею. Морально-психологічна характеристика статевого злочинця пов'язана з істотними деформаціями системи цінностей. Його психологічна характеристика включає: імпульсивність, порушення прогнозування наслідків своїх вчинків, несприйняття соціальних норм та вимог, високий рівень тривожності, дезадаптованість. кримінологічний статевий злочин демографічний

Лукаш А.С. у своїх наукових дослідження робить припущення, що ґвалтівники і жертви мають схожі статистичні показники стосовно соціального прошарку, показників зайнятості, рівнів прибутку тощо. Поряд з цим, багато відомостей не знаходить відображення в документах, тому така подібність лишається статистичним фактом, і не прирівнює у такий спосіб злочинця з його способом життя, установками, нахилами й жертву[11,с.43].

Особливу категорію серед злочинців, винних у вчиненні статевих злочинів, займають особи, які вчиняють такі злочини щодо неповнолітніх. Слушно зазначає О.В. Губанова, що вибір дитини як сексуального об'єкта може бути пов'язаний як із невпевненістю у чоловічій статевій ролі, у вдалості статевого контакту через відсутність можливої негативної оцінки діяльності девіантна, так і з досить низькою загальною самооцінкою індивіда у плані успішності придушення опору жертви і реалізації статевого акту [7, С.7-8]. Особа, яка вчиняє статевий злочин щодо неповнолітнього, намагається віднайти індивідуально-емоційну автономію. А вибір неповнолітньої жертви злочину - це, безперечно, домінування злочинця над нею.

Досить поширений в популяції ґвалтівників досвід відбування покарання за вчинення згвалтування підсилює їх агресивні позиції по відношенню до жінок, які суб'єктивно розглядаються як джерело особистого "образи" і приниження. Тому немає нічого дивного в тому, що в даній популяції рецидив зґвалтування є досить частим явищем. Досвід засудження стимулює і потреба в ретельному приховуванні скоєних злочинів, що досягається і за допомогою залякування жертв.

Так, значна частина осіб скоїли злочини протягом нетривалого періоду після звільнення з місць позбавлення волі:

а) в період до одного року вчинила злочини 15%;

б) від одного року до трьох років - 37%;

в) від трьох років і більше - 48%. [12, c.18]

Це говорить про необхідність самостійного детального вивчення в рамках окремого дослідження питання про поліпшення роботи з виправлення в місцях позбавлення волі, засуджених за вчинення аналізованих злочинів, і ефективності застосовуваних до них заходів впливу.

Найчастіше зустрічаються такі моменти в характеристиці гвалтівників:

- відсутність виховання або помилки у вихованні;

- рання сексуальна ініціація в поєднанні з відсутністю кількісного і якісного сексуального досвіду;

- патологічний розвиток особистості (зустрічається рідше ніж інші перераховані моменти);

- низький освітній рівень відзначається у 75% ґвалтівників.

90% цих осіб відноситься до найбільш соціально ущемленим верствам суспільства, більш ніж у 50% виявлена сімейна патологія.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) "шукаючий" (має умисел, при цьому підшуковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

К.М. Плутницька, в статті "Типологія злочинців, які вчинили примушування до вступу в статевий зв`язок", виділила такі групи типів злочинців:

1.За критерієм таємності дій злочинця на "осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок при свідках" та "осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок без свідків":

2. За критерієм ставлення до наслідків своїх дій поділяється на "недоторканних" та "ризикуючих":

3. За критерієм активності дій осіб, які вчиняють примушування до вступу в статевий зв'язок, і має своїми "полюсами" "активних ініціаторів" та "пасивних ініціаторів":

4.За критерієм ставлення до жертви поділяється на "донжуанів" та "закоханих":

Зазначені типи перетинаються один з одним, доповнюють один одного. Так, "особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок при свідках" може представляти типи "недоторканного" та "активного ініціатора" або "особа, яка вчиняє примушування до вступу в статевий зв'язок без свідків" у той же час може бути "пасивним ініціатором" та/ або "закоханим".

1.3 Основні кримінологічні особливості жертви статевих злочинів

Жертвою злочину, за твердженням сучасної кримінологічної літератури, є окрема людина або група людей, яким злочином прямо чи опосередковано заподіяна моральна, фізична чи матеріальна шкода [14. с. 245]

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Жертвами статевих злочинів можуть виступати особи як жіночої, так і чоловічої статі. Що стосується кількісного розподілу жертв, то особи жіночої статі являються більш частими жертвами у порівнянні з особами чоловічої статі.

Згідно з дослідженням М.О. Ларченка вік потерпілих на момент вчинення щодо них сексуального посягання є наступним: менше 12 років - 6,4%; від 12 до 14 років - 5,1%; від 14 до 16 років - 9,2%; від 16 до 18 років -22,4%; від 18 до 25 років - 25,8%; від 25 до 35 років - 21.4%; від 35 до 45 років - 7,8%; старших за 45 років - 6 (2,0%). Тобто переважна більшість потерпілих мають вік від 16 до 35 років. [15, с. 106]

Дослідження кримінальних справ показали, що серед жертв у третині зґвалтувань була обрана випадкова жінка, напад на яку був раптовим, оскільки ґвалтівник намагався залишитися невпізнаним і після вчиненого втікав. У 15% випадків винний знайомився з потерпілою напередодні вчинення злочину, полегшуючи таким чином сексуальний напад. В обох випадках з боку винного переважало фізичне насильство, у результаті якого потерпілим заподіювалися тілесні ушкодження й психічні травми. Досить часто ґвалтівники були знайомі з потерпілими за місцем проживання (29,1%) або підтримували дружні стосунки. Сексуальне насильство з боку родичів (12,3% зґвалтувань і 4,5% замахів на зґвалтування) розподілилося приблизно порівну між батьками й вітчимами, братами, дядьками [16, с.22-23].

Однією з важливих ознак статевих злочинів є використання суб'єктом злочину безпорадного стану жертви. У зв'язку з цим виділяють три категорії таких жертв:

2. особи, які повністю розуміють характер вчинюваних з ними сексуальних дій, тобто психічно здорові і проінформовані в питаннях статевого виховання, кількість яких за даними статистики складає 81% від загальної кількості жертв статевих злочинів.

3. особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій - малолітні, неповнолітні (15%).

4. особи, які не здатні усвідомлювати характер вчинюваних з ними сексуальних дій у зв'язку з психічними захворюваннями або іншим хворобливим станом психіки (4%).

В залежності від особистих особливостей жертв їх поведінку прийнято розділяти на такі групи:

- провокаційна - легковажна поведінка, котра притаманна особам у віці від 14 до 25 років, які не мають достатнього життєвого досвіду, не здатні прогнозувати можливі наслідки своєї поведінки.

- ризикована - агресивна поведінка, притаманна особам старше 20 років зі спотвореною ціннісно-особистісною орієнтацією. Для них характерна статева розпущеність, зловживання алкогольними напоями, грубість.

- позитивна поведінка - притаманна особам із сформованими позитивними соціальними установками. Прикладом того, коли позитивна поведінка являється поштовхом для скоєння по відношенню до неї статевого злочину, може слугувати захист третьої особи від злочину [17, с. 135].

За дослідженнями Ю.М. Антоняна та А.А. Ткаченка, поведінка жертви статевого злочину носила провокуючий характер у 10 - 15% випадків; не була провокуючою, але створювала об'єктивні умови для скоєння насильства у 35 - 40% випадків; була позитивною чи нейтральною у 45 -- 60%, які в основному представлені дітьми та особами похилого віку [18, с. 167].

Злочини, які порушують статеву недоторканість та нормальний статевий розвиток дитини і підлітка, особливо небезпечні. Ця небезпека зростає тому, що неповнолітні, а особливо малолітні, беззахисні проти статевих посягань. Вони можуть навіть не розуміти значення вчинюваних з ними дій [16, с.71].

За результатами, отриманими С.С. Косенко, від зґвалтування потерпіло 59,8% неповнолітніх, від задоволення статевої пристрасті неприродним способом - 27,55%, від примушування до вступу в статевий зв'язок - 0,55%, від статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості - 8,8%, жертвами розбещення неповнолітніх були 3,3%. Особи жіночої статі серед неповнолітніх потерпілих складають 98,4%, а чоловічої - 1.6%.

За віком неповнолітні жертви розділитись наступним чином: до 7 років - 5%; від 7 до 12 років - 26%; від 12 до 14 років - 33,5%; від 14 до 18 років - 35,5%. Неповнолітні жертви статевих злочинів у переважній більшості проживали з обома батьками (64,5%), з однією матір'ю чи батьком проживало 25%, сиротами були 10,5%.

У тих випадках, коли злочинець є членом родини потерпілого, спостерігається найбільша кількість повторних статевих злочинів. Так, в 69% кримінальних справ неповнолітні потерпілі з місця навчання характеризувались позитивно, змішана характеристика (як позитивні так і негативні риси) відмічена в 11% кримінальних справ. Зазначається також, що потерпілі, за виключенням малолітніх, перед вчиненням проти них злочинів знаходились в стані алкогольного сп'яніння - 10%, 18% інколи вживали алкоголь, 3% вживалинаркотичні засоби чи психотропні речовини. Як обставина, яка певним чином впливає на скоєння статевих злочинів проти неповнолітніх, оскільки обумовлює певні стандарти поведінки потерпілих, зазначається той факт, що неповнолітні досить рано починають статеве життя (більшість в 15-16 років) [19, с. 10-11].

Умови виховання дітей, їх взаємовідносини з батьками та однолітками впливають на рівень їх віктимності. Встановлено, що діти, які живуть в сім'ях з низькою культурою, низьким рівнем матеріального достатку мають занижену самооцінку і при цьому в них високий рівень віктимності, оскільки багато часу вони проводять поза межами дома. До складу дітей-жертв статевих злочинів з високим рівнем віктимності входять і особи, входять також і особи, які живуть в заможних родинах, але через те, що батьки мало уваги приділяють вихованню дітей, у них виявляється низький позитивний інтерес до життя, спричиняється відсутність психологічного контакту з рідними, що підвищує їх можливість стати жертвою статевого злочину.

Статеві злочини мають своєю основною рисою підвищену суспільну небезпечність. Такі злочини становлять небезпеку через заподіяння потерпілим від них особам глибокої фізичної, моральної і психічної травми.

2. Причини та умови, детермінація статевих злочинів

Проблема детермінації злочинності є центральною в кримінології. Вивчення чинників злочинності розкриває сутність цього негативного соціального явища, пояснює його походження, вказує, від чого залежить поширення злочинності, що сприяє її існуванню, а що цьому протидіє [20, с.162].