Відповідно до ст.292 ГК України лізингодавець може інвестувати власні чи залучені фінансові кошти. Використання сполучника “чи” в ст. 292 ГК означає, що одночасно використовувати обидва джерела неможливо, що є безпідставним обмеженням інвестиційної діяльності лізингодавця, тому сполучник ”чи” у визначенні поняття лізингу в ГК України потребує заміни сполучником ”та/або”. Закон “Про фінансовий лізинг” та ГК України не деталізують, які саме кошти є власними, а які залученими та позичковими. Відповідно до п.1 ст.10 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91р. (далі - Закон ”Про інвестиційну діяльність”) власними коштами є прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха і т. ін.; а залученими - кошти, отримані від продажу акцій, пайові та інші внески. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону ”Про інвестиційну діяльність” інвестиційна діяльність - це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект (ст.1 Закону “Про інвестиційну діяльність”). Досліджуючи правову природу інвестицій, В.Ю. Полатай вказує, що однією з ознак цієї категорії є рух (переміщення) капіталу між суб'єктами без негайного розрахунку [88, c. 40]. Це характерно для відносин лізингодавця та лізингоодержувача. Суть лізингу, як визначає В.Д. Газман, полягає в інвестуванні тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів [51, c. 95] у придбання основних фондів на замовлення лізингоодержувача за визначеною ним специфікацією та у вказаного продавця (постачальника) з метою оновлення виробничих фондів лізингоодержувача та отримання прибутку. Р.П. Саблук, здійснюючи аналіз теоретичних аспектів лізингових відносин, визначав лізинг як ”одне з важливих джерел надходження нових інвестицій” [98, c.52]. На інвестиційний характер лізингу вказують Л.А. Савельєв, С.А. Циганов, Р.П. Саблук, Д. Січко та інші вітчизняні економісти та правознавці [127, c. 8; 98, c. 67; 99, с. 104]. Як вид інвестиційної діяльності, спрямованої на інвестування власних та/або позикових засобів, лізингова діяльність визначена і в законодавстві деяких зарубіжних країн, зокрема, Киргизької Республіки, Республік Узбекістан, Таджикістан, Казахстан [78]. Визначення лізингу як виду підприємницько-інвестиційної діяльності є найбільш вдалим на думку А.Г. Барабаш [26, c. 77], А.В. Мітякова [75, c. 34]. Наявність у лізингових відносинах інвестиційних ознак свідчить про поєднання в них елементів приватно-правового та публічно-правового характеру [78, c. 38]. Як форму інвестиційної діяльності лізинг визначає О.М. Вінник [47, c. 252]. Однак в лізингових операціях інвестиційну діяльність здійснює лише лізингодавець, який вкладає кошти і набуває предмет лізингу у власність для передачі його в користування лізингоодержувачу з метою отримання прибутку. Тому не слід пов'язувати лізинг лише з інвестиційною діяльністю. Лізинг як вид господарської діяльності ширший від інвестицій і не повинен зводитись до дій лише одного суб'єкта - лізингодавця та обмежуватись лише процедурою укладання договору. За допомогою лізингу продавець розширює збут власної продукції, а лізингоодержувач задовольняє свої потреби у володінні та користуванні предметом лізингу. Тому, незважаючи на наявність у лізингових відносинах інвестиційного елементу, лізинг не є інвестиційною діяльністю. Щодо інноваційного аспекту лізингової діяльності, то відповідно до ст.325 ГК України інноваційною діяльністю у сфері господарювання визнається дiяльнiсть учасникiв господарських вiдносин, що здiйснюється на основi реалiзацiї iнвестицiй з метою виконання довгострокових науково-технiчних програм з тривалими строками окупностi витрат i впровадження нових науково-технiчних досягнень у виробництво та iншi сфери суспiльного життя. Лізинг як вид господарської діяльності має ознаки інноваційної діяльності у випадку відповідності вищезазначеним критеріям, зокрема, у разі передачі предметів у лізинг з метою впровадження лізингоодержувачем нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя. Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, слід визнати лізинг інвестиційно-інноваційною господарською діяльністю, що здійснюється з метою одержання прибутку. Лізинг як вид господарської діяльності має комплексний характер, оскільки, крім безпосередньої передачі майна в користування лізингоодержувача, часто-густо включає і безпосереднє виробництво предмета лізингу, його технічне обслуговування тощо. Одним з елементів господарської діяльності є спеціальне коло суб'єктів[2]. Лізинг як господарська діяльність передбачає укладення та виконання договору лізингу та всіх супутніх йому договорів, визначених в Законі “Про фінансовий лізинг”, з підготовкою до укладення таких договорів, і включає публічно-правове регулювання, бухгалтерський облік та оподаткування відносин, що виникають між учасниками лізингових операцій. Таким чином, для лізингу як господарської діяльності характерні наступні спеціальні ознаки: ? здійснюється особливим колом суб'єктів; ? має триваючий (постійний) характер та здійснюється на професійних засадах; ? має інвестиційний характер, який полягає в тому, що лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені кошти, та інноваційний характер, оскільки основним призначенням лізингу є оновлення основних виробничих фондів лізингоодержувача; ? здійснюється з метою одержання прибутку; ? має публічно-приватний характер, що характеризується участю в цій діяльності як приватних лізингових компаній, так і створених державою для задоволення суспільних потреб у певній сфері господарювання; ? характеризується публічно-правовим регулюванням порядку здійснення, бухгалтерського обліку, оподаткування та поєднанням приватних і публічних інтересів в процесі здійснення державного регулювання та підтримки лізингової діяльності у сфері реалізації пріоритетних інноваційних проектів. Наведені ознаки лізингу як господарської діяльності дозволяють сформулювати наступне визначення поняття лізингової діяльності - це врегульована нормами права господарська діяльність, що має інвестиційно-інноваційний характер, характеризується публічно-правовим регулюванням і здійснюється на професійних засадах за плату, для досягнення економічного та соціального ефекту та з метою отримання прибутку. З метою вдосконалення правового регулювання лізингової діяльності вважаємо за необхідне закріпити це визначення лізингової діяльності в ГК України та у ст. 1 Закону ”Про фінансовий лізинг”. За ЦК України лізинг є різновидом найму (оренди). Не даючи визначення поняття лізингу, ст. 806 ЦК України визначає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). ЦК України визначає договір лізингу одним з видів цивільно-правових зобов'язань, сторонами якого є лізингодавець та лізингоодержувач, об'єктом - майно, що належить лізингодавцю на праві власності і набуте без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або спеціально придбане з метою лізингу у продавця, відповідно до визначених лізингоодержувачем специфікацій (непрямий лізинг). Цей договір має двосторонній, строковий та оплатний характер. Ст. 1 Закону “Про фінансовий лізинг” визначає фінансовий лізинг як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). З визначення, яке наведене в цьому Законі, можна визначити наступні ознаки фінансового лізингу [8]: ? вид цивільно-правових відносин; ? учасниками є 3 суб'єкти - лізингодавець, лізингоодержувач та продавець; ? специфікація предмета лізингу визначається лізингоодержувачем; ? передбачає передачу речі у строкове (не менше одного року) та оплатне (лізингові платежі) користування. Лізинг, як вид суспільних (господарських) відносин, характеризується наступними ознаками: ? передбачає передачу майна у строкове користування; ? предметом лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена, згідно з законодавством до основних фондів, щодо якої немає заборони або обмежень для передачі в лізинг; ? характеризується спеціальним суб'єктним складом, що представлений участю у цих відносинах лізингодавця, лізингоодержувача, продавця (постачальника) предмета лізингу; ? має оплатний характер користування предметом лізингу, що передбачає сплату лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів; ? передбачає передачу у користування як майна, набутого лізингодавцем з метою лізингу за визначеною лізингоодержувачем специфікацією у відповідного продавця, так і іншого власного майна лізингодавця, набутого без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. 1.2 Лізингові операції банку та їх характеристика Лізинг можна охарактеризувати як господарську операцію, за якою суб'єкт господарювання має право користуватися майном, що йому не належить на правах власності, а взяте ним в оренду на довгий термін за відповідну плату. Суб'єктами лізингу можуть бути: ? лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; ? лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; ? продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; ? інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу. Предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому законом. Однак більшість банків віддають перевагу опосередкованим формам участі в лізингових угодах. Ці форми такі: ? створення власної дочірньої лізингової компанії; ? створення разом з іншими банками, кредитними установами, іншими суб'єктами господарювання спільних лізингових компаній; ? кредитне обслуговування лізингових компаній (включаючи факторингове). Законодавство також визначає таку форму послуг як сублізинг. Сублізинг - це вид піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. У разі передачі предмета лізингу в сублізинг право вимоги до продавця (постачальника) переходить до лізингоодержувача за договором сублізингу.