Якщо лізингодавцем виступає банк, він має такі вигоди: ? розширюється коло банківських операцій, зростає число клієнтів, підвищується імідж банку; ? знижується ризик втрат від неплатоспроможності лізингоодержувача, оскільки банк залишається власником майна, переданого в лізинг; ? зростають доходи банку, оскільки розмір лізингових платежів вищий, ніж процентна ставка за кредит; ? здійснюється прискорена амортизація об'єкта лізингу. Для продавця майна лізинг, зокрема, дає можливість: ? розширити номенклатуру товарів, які він постачає на ринок; ? забезпечити продаж майна, реалізація якого на інших умовах недоцільна або взагалі неможлива; ? створити і розширити коло своїх контрагентів; ? прискорити обертання оборотного капіталу та поліпшити його використання; ? зменшити потребу в залучених коштах, у тому числі в банківському кредиті, а відповідно і собівартість продукції. З погляду лізингоодержувача переваги лізингу такі: ? лізинг припускає 100 % фінансування придбання основних фондів на відміну від банківського кредитування, де грошовими ресурсами забезпечується тільки частина їхньої вартості; ? він дає можливість використовувати нове обладнання та інше майно, що може бути об'єктом лізингу, без значних одноразових витрат власного капіталу; ? зменшується ризик морального старіння об'єкта лізингу, тому що лізингоодержувач бере його не у власність, а в лізинг; ? підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж кредит на його придбання, тому що об'єкт лізингу є заставою і право власності на нього належить лізингодавцю; ? лізинг створює лізингоодержувачу більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів, оскільки останні здійснюються, як правило, після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на взятому в лізинг обладнанні; ? лізингові платежі входять до складу валових витрат, що зменшує оподатковуваний прибуток лізингоодержувача; ? лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує його ліквідність; ? надається право придбання лізингоодержувачем майна за залишковою вартістю після закінчення строку договору; ? лізингоодержувач, укладаючи договір лізингу, може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових послуг, зокрема інформаційних, консультативних та юридичних. Визначення розмірів лізингових платежів має важливе значення для успіху лізингових компаній. Під лізинговими платежами розуміють виплати лізингодавцеві, які здійснює лізингоодержувач за надане йому право користуватися лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом, за допомогою якого лізингодавець повинен відшкодувати свої фінансові витрати на придбання майна і отримати прибуток. Розміри, спосіб, форма і періодичність виплат, а також метод визначення загальної суми лізингових платежів встановлюються в лізинговому договорі за взаємною згодою сторін. Порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, аніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити гнучку схему платежів). Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: ? суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; ? платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; ? компенсацію відсотків за кредитом; ? інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Залежно від форм платежів розрізняють: грошові платежі, коли платіж здійснюється за рахунок грошових коштів; компенсаційні платежі, коли розрахунки здійснюються або товарами, або наданням зустрічних послуг лізингодавцеві; мішані платежі, коли поряд із грошовими виплатами здійснюються платежі товарами чи послугами. Залежно від періодичності лізингові платежі бувають: щомісячні; квартальні; піврічні; щорічні. Ураховуючи фінансовий стан і платіжні можливості лізингоодержувача, розрізняють такі способи виплат лізингових платежів: рівними частинами, збільшуваними розмірами, зменшуваними розмірами. Залежно від методу нарахування розрізняють лізингові платежі з фіксованою загальною сумою. Лізингова плата в цьому разі включає амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу, плату за використані кредитні ресурси лізингодавця; суму комісійної винагороди лізингодавцеві та плату за надані лізингоодержувачеві додаткові послуги за угодою. Загальна сума платежів нараховується рівними частинами упродовж усього терміну угоди відповідно до погодженої сторонами періодичності. Предмет лізингу та/або пов'язані із виконанням лізингових договорів ризики підлягають страхуванню, у разі якщо їх обов'язковість встановлена законом або договором. Витрати на страхування за договором лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором. Спори, що виникають при укладанні та виконанні лізингових договорів, вирішуються відповідно до закону. Спори, що виникають із договорів міжнародного лізингу, вирішуються з урахуванням визначених такими договорами умов розгляду та вирішення спорів. 1.3 Нормативно-законодавче регулювання операцій з лізингу в банках 11.12.2003р. Верховною Радою України був прийнятий проект, внесений народним депутатом Писарчуком П.І., який дістав назву Закону ”Про фінансовий лізинг”. Цей закон визначає правові та економічні засади фінансового лізингу в Україні, поняття лізингу, предмети та суб'єкти лізингу, поняття і правові основи сублізингу, істотні умови та форму договору лізингу, права і обов'язки лізингодавця та лізингоодержувача, порядок відмови від договору лізингу та розрахунків у разі переходу права власності до лізингоодержувача, порядок розподілу витрат на утримання предмета лізингу та ризиків випадкового знищення або пошкодження предмета лізингу, склад лізингових платежів. Згідно зі ст. 1 цього Закону фінансовий лізинг визначається як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Основними новелами Закону ”Про фінансовий лізинг” [8] є відмова від поділу лізингу на види (оперативний і фінансовий) і визнання лізингом лише фінансовий лізинг; розширення кола суб'єктів лізингу за рахунок виключення вимоги наявності у них статусу суб'єкта підприємницької діяльності; надання права лізингоодержувачу передавати предмет лізингу в сублізинг; відмова від прив'язки строків договору лізингу до норм амортизації предмета лізингу; скорочення мінімального строку договору лізингу до 1 року; скорочення переліку істотних умов договору лізингу; виключення з ознак фінансового лізингу умови про перехід права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача після закінчення строку дії договору або викуп предмета лізингу за залишковою вартістю. Таким чином, в Україні загалом сформована нормативно-правова база, що забезпечує регулювання лізингових відносин у сфері господарювання. У той же час, слід відмітити відсутність у законодавстві та науковій літературі єдиного підходу до розуміння лізингу, що обумовлює неузгодженість і суперечливість нормативних актів: кодифікованих, уніфікованих та диференційованих, присвячених регулюванню лізингових відносин у цілому та в окремих галузях господарювання. Тому навіть наявність спеціального Закону ”Про фінансовий лізинг” не дозволяє вести мову про виокремлення спеціального масиву законодавства (галузі чи підгалузі), присвяченого лізингу. Застосування лізингу передбачають двосторонні міжнародні угоди про торговельно-економічне співробітництво, зокрема, Угода між Урядом України та Урядом Королівства Швеція про сприяння та взаємний захист інвестицій від 15.08.1995р. (ратифікована Законом України від 25.12.96р.) та Договір між Україною та Азербайджанською Республікою про економічне співробітництво на 2000 - 2009р. від 16.03.2000р. (ратифікований Законом України від 5.10.2000р.). Закон “Про фінансові послуги”, як і ЦК України, не дає визначення поняття лізингу, однак відносить фінансовий лізинг до виду фінансових послуг. Відповідно до ст.1 Закону "Про фінансові послуги" фінансова послуга - це операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, i за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Отже, за Законом "Про фінансові послуги" фінансовий лізинг є господарською операцією з фінансовими активами; має елементи комісії чи доручення, оскільки здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, та кредитний елемент, що знаходить прояв у залученні, у випадках, передбачених законодавством, фінансових активів; має за мету отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів [6]. Із змісту п.7 ст.47 та ч.1 ст.49 Закону “Про банки і банківську діяльність” випливає, що лізинг є кредитною операцією [5]. До кредитних операції фінансового лізингу віднесені і Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим Постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. N 279. До форми банківського кредиту у сфері господарювання лізинговий кредит віднесено і ст. 347 ГК України. Спільним у цих визначеннях є визнання лізингу кредитною операцією, формою майнового кредиту, який надає лізингодавець лізингоодержувачу і предметом якого може бути як рухоме, так і нерухоме майно. П. 1.18 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” дає визначення лізингової (орендної) операції як господарської операції (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Отже, за Законом “Про оподаткування прибутку підприємств”, так само, як і за Законом “Про фінансові послуги”, лізинг визначено як господарську операцію, учасником якої може бути як фізична, так і юридична особа; предметом якої є основні фонди або земля, а змістом - строкове та оплатне користування майном. Однак слід зауважити, що Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” втратив свою чинність із прийняттям Податкового кодексу України, однак останній жодним чином не вніс ясності в питання нормативно-правового регулювання лізингової діяльності. Виходячи з вищезазначеного підходу до змісту лізингових відносин, вважаємо, що лізинг є господарською діяльністю тільки для лізингодавця. Для інших учасників лізингу (лізингоодержувачів, продавців[2] тощо) лізинг є господарською операцією, оскільки, по-перше, може мати разовий характер, а отже, не є діяльністю, а по-друге, не має інвестиційного характеру. Лізинг як господарська операція включає всі відносини, що складаються між учасниками лізингу в процесі укладання і виконання договору лізингу. Чинне законодавство України широко використовує термін ”господарська операція”. Відповідно до Закону України від 16.07.1999р. ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої дiяльностi, що впливають на стан майна, зобов'язань i фінансових результатів. Лізингова операція здійснюється наступним чином: лізингоодержувач звертається до лізингової компанії з проханням набути необхідне обладнання і передати йому у користування.