Виконання покарання у виді виправних робіт регулюється статтями 41-46 КВК, а також Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (далі - Інструкція), затвердженою наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства внутрішніх справ України № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Застосування виправних робіт як виду кримінального покарання має майже вікову практику і досвід виконання. Називалися вони по-різному, "обов'язкові громадські роботи", "примусові роботи без тримання під вартою", але сутність їх залишалася незмінною - примусова праця з проживанням удома. Вони відбувалися як за місцем роботи, служби, так і на тяжких фізичних роботах з благоустрію міст, проведення ремонтів, будівництві, земляних, меліоративних та інших роботах, призначалися на різні строки, мали різні правові обмеження.

Більшість дослідників вважають виправні роботи майновим стягненням, "замаскованим штрафом", "штрафом у розстрочку", оскільки вони вписуються у різновиди штрафних санкцій. Виправні роботи у практиці застосування кримінальних покарань посідають значне місце, нині вони передбачені майже у 100 складах злочину Особливої 88 частини КК України. Історично доведена їх доцільність і "життєздатність" - вони завжди були і залишаються альтернативою позбавленню волі (особливо його коротких строків) стосовно осіб, які вчинили нетяжкі злочини і виправлення яких було можливе без ізоляції від суспільства за участі в суспільно-корисній праці з громадським впливом трудового колективу. Нині одним із проявів гуманізації каральної політики держави є поступове зниження на засудженого карального впливу правових обмежень, що становлять зміст виправних робіт.

Статистика свідчить, що за роки незалежності України судова практика застосування покарання у виді виправних робіт поступово знижувалася: наприклад, якщо у 1992 р. на обліку в кримінально- виконавчих інспекціях перебувало понад 38 тисяч засуджених, в 2000 р. - майже у два рази менше (17 тисяч), то на початок 2010 р. - понад 4200 засуджених.

Однією з причин такого становища було те, що новий КК 2001 р. вніс певні зміни в призначення цього виду покарання. Якщо раніше відбування виправних робіт було можливим або за місцем роботи засудженої особи, або і в інших місцях, що визначалися органом виконання покарання в межах регіону проживання засудженого, то нині, в умовах зростаючого безробіття, воно застосовується лише до осіб, які мають постійну роботу, і відбуваються тільки за місцем роботи, причому на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, на відміну від попереднього кодексу, що передбачав можливість для засудженого бути виправленим лише на підприємства державної і суспільної форми власності (ст. 41 КВК України).

Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі: а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) призначення більш м'якого покарання, ніж те, що передбачене у санкції відповідної статті КК України (ст. 69 КК); в) заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення (обмеження) волі більш м'яким покаранням (ст. 82 КК);

г)  заміни штрафу виправними роботами у випадках злісного ухилення від його сплати (ч. 4 ст. 53 КК); д) заміни більш м'яким покаранням обмеження чи позбавлення волі стосовно звільнених від відбування покарання вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років, після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті (ч. 4 ст. 83 КК); е) звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК).

Строк призначення виправних робіт становить від 6 місяців до 2 років, з відрахуванням із заробітку засуджених від 10 до 20 %, стосовно неповнолітніх від 16 до 18 років - від 2 місяців до 1 року, з відрахуванням із заробітку від 5 до 10 % у дохід держави протягом строку відбування покарання. Вибір розмірів відрахувань встановлює суд, залежно від конкретних обставин кримінальної справи: характеру і тяжкості вчиненого злочину, особи винного, матеріального, майнового, сімейного стану і вимог закону про індивідуалізацію покарання.

Виправні роботи відбуваються на підприємствах незалежно від форми власності за місцем роботи засуджених (ч. 1 ст. 41 КВК). Засуджені залишаються працювати на тому ж підприємстві, на тій же посаді чи роботі. Переведення на іншу посаду чи роботу відбувається за підстав, передбачених законодавством про працю, за винятком обмежень, встановлених вироком суду та кримінально-виконавчим законодавством.

Виправні роботи призначаються тільки працюючим і працездатним особам з урахуванням їх спеціальності. За цих умов до них не можуть залучатися: а) інваліди 1-ї або 2-ї групи, особи пенсійного віку; б) вагітні жінки і жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; в) неповнолітні до 16 років; г) військовослужбовці строкової служби; д) особи, які вчинили злочини, пов'язані з виконанням службових або професійних обов'язків, коли залишення винного на тій самій роботі може призвести до послаблення виховного й запобіжного впливу покарання або до вчинення таких же злочинних діянь; е) працівники правоохоронних органів, нотаріуси, судді, прокурори, адвокати, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 57 КК).

Коли покарання у виді виправних робіт призначається неповнолітнім віком від 16 до 18 років, необхідне додержання поставленої законом умови - обов'язкове забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і набуття виробничої кваліфікації.

У сучасних умовах до практики застосування виправних робіт в порядку, передбаченому ст. 82 КК України (заміна невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі більш м'яким покаранням), ДДУПВП потребує певних соціальних гарантій. Установи виконання покарання можуть звертатися до суду з поданням про розгляд цього питання лише за наявності довідки з організації, підприємства, установи, де особа буде працевлаштована з наданням житла на період виконання виправних робіт. Тому розраховувати на таку заміну здатні тільки особи, що документально підтвердили своє майбутнє пра- 90

цевлаштування та забезпечення житлом. Більше того, з 2005 р. працевлаштування засуджених з цього приводу повинно узгоджуватися через відділи кримінально-виконавчої інспекції територіальних управлінь Департаменту за місцем, де має намір проживати засуджений після звільнення. Інакше кажучи, перед тим як направляти матеріали до суду, адміністрація колонії через регіональне управління за участі співробітників кримінально-виконавчої інспекції перевіряє серйозність намірів (гарантію) підприємства, організації або установи пра- цевлаштувати засудженого в разі заміни покарання у виді позбавлення (обмеження) волі виправними (чи громадськими) роботами.

Якщо засудженому буде відмовлено у працевлаштуванні за наявності виданої довідки, кримінально-виконавча інспекція повинна перевірити підстави такої відмови. Коли відмова пов'язана з тим, що видача довідки не передбачала ніяких подальших обов'язків з боку керівника (власника) підприємства щодо надання роботи засудженому, тобто мала характер неправдивого документа, працівники інспекції повинні звернутися до прокуратури для вирішення питання про притягнення відповідних посадових осіб даного підприємства (установи, організації) до відповідальності за ст. 366 КК України за видачу свідомо неправдивих документів (рішення № 1 Апеляційної комісії ДДУПВП з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, грудень 2003 р.; вказівка Державного департаменту України з питань виконання покарань від 5січня 2005 р. № 5/3-2, п. 4).

Треба зауважити, що до неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується взагалі (ч. 4 ст. 107 КК).

Порядок виконання покарання у виді виправних робіт передбачає певний перманентний процес, в якому доречно виділяти: 1) початковий етап виконання покарання, або етап прийняття до виконання вироку суду відносно засуджених осіб; 2) безпосереднє виконання покарання; 3) етап зняття з обліку осіб, засуджених до покарання.

Такий підхід дає можливість чітко визначити завдання, що постають перед його учасниками.

Виконує покарання у виді виправних робіт кримінально-виконавча інспекція, яка має досить широке коло повноважень і функцій, визначених у ч. 5 ст. 41 КВК України, а також у підрозділі 2 розділу ІІІ Інструкції. Вони залежать від напрямів діяльності, що здійснюються інспекцією, їх можна диференціювати на: а) організаційні, б) контролюючі, в) розшукові, г) інші (детальніше про це - розділ 10).

Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його до виконання. Основними документами, що підтверджують наявність підстав притягнення засудженого до відбування виправних робіт, є:

а) копія вироку (постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання; такі ж документи необхідні при заміні покарання або його невідбутої частини виправними роботами у зв'язку із законом про амністію на підставі ч. 3 ст. 86 КК України та при заміні покарання у виді позбавлення або обмеження волі виправними роботами на підставі ст. 82 КК України; б) копія розпорядження Управління з питань помилування Адміністрації Президента України про виконання Указу Президента України про помилування, при застосуванні акта помилування у разі заміни покарання або його невідбутої частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України.

Коли до кримінально-виконавчої інспекції надійдуть зазначені документи, відомості про засудженого реєструються в спеціальному журналі обліку. На кожного з них заповнюється облікова картка та заводиться особова справа, де зберігаються всі матеріали, що є підставою для притягнення особи до відбування покарання.

Кожну засуджену особу після взяття на облік працівник інспекції негайно викликає до інспекції на співбесіду (неповнолітніх - з батьками або особою, яка їх замінює), під час якої роз'яснює про: а) порядок та умови відбування виправних робіт; б) застосування заходів заохочення і стягнення; в) відповідальність за ухилення від відбування покарання. Засуджений заповнює анкету з установчими даними, відомостями про родичів, знайомих, освіту, місце роботи (навчання) тощо, у нього відбирається підписка, в якій він власноручно зазначає про ознайомлення з встановленим порядком і своїми обов'язками.

Перша їх група стосується зобов'язань засудженого у сфері трудових відносин, до яких належить: а) сумлінне ставлення до праці;

б) звільнення з роботи за власним бажанням лише з дозволу інспекції;

в) недопущення прогулів та інших порушень трудової дисципліни;

г) не приходити на роботу в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Друга група зобов'язань зводиться до необхідності дотримання порядку реєстрації і підтримання зв'язків з кримінально-виконавчою інспекцією: а) з'являтися за викликом до інспекції; б) повідомляти 92

інспекцію про зміну місця проживання; в) періодично з'являтися на реєстрацію до інспекції у встановлені дні; г) відмічатися в листку реєстрації; д) не виїжджати без дозволу інспекції за межі України.

Третя група зобов'язань містить правила загального характеру, які повинен виконувати кожний засуджений: а) додержуватися і не порушувати встановлених порядку та умов відбування покарання; б) виконувати встановлені обов'язки; в) не вчиняти проступки, за які можливе притягнення до адміністративної відповідальності (п. 5. 9 розділу ІІІ Інструкції, ч. 6 ст. 41 КВК).