Водночас при організації процесу карально-виховного впливу в конкретній установі виконання покарання така класифікація у ряді випадків є недостатньою. З метою диференціації цього процесу виникає необхідність вирізнити інші групи засуджених, які мають спільні риси з точки зору психолого-педагогічної характеристики осіб, які відбувають покарання. Виділення таких груп за певними ознаками є по суті своїй психолого-педагогічною класифікацією (вторинною, внутрішньою). Глибоке і всебічне вивчення особи засудженого - обов'язкова умова виховного процесу в місцях позбавлення волі, завдяки чому він стає більш ґрунтовним і усвідомленим, дозволяє враховувати особливості психологічної структури тих, хто відбуває покарання, орієнтувати систему їх правових і моральних переконань відповідно до норм і цінностей, прийнятим в суспільстві.

Варто підкреслити, що і первинна і вторинна класифікація є двома самостійними видами, випливають одна із одної в процесі виконання покарання, однак мають різні цілі і первинна класифікація детермінує вторинну. Наявність саме двох видів (етапів) класифікації засуджених до позбавлення волі обумовлює щонайменше двох суб'єктів, які її здійснюють. Первинна класифікація засуджених проводиться Державним департаментом України з питань виконання покарань (Регіональними комісіями), шляхом визначення колонії певного рівня безпеки, для створення оптимальних умов в реалізації 166

кари та індивідуального попередження і безпосередньо місця, тобто конкретної місцевості, де знаходиться ця колонія.

На відміну від юридичної психолого-педагогічна класифікація (вторинна, внутрішня) не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов'язкове при формуванні відділень соціально- психологічної служби, робочих бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Вона не впливає на розподіл засуджених за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду. Наприклад, засуджені, до яких згідно з вироком суду (статті 92-96 КК України) застосовуються примусові заходи лікування від алкоголізму або наркоманії, направляються до тих колоній, де буде організоване їхнє лікування, хворі на туберкульоз, дерматовенерологічні, соматичні захворювання - у спеціалізовані лікувальні установи.

Вторинна класифікація, як правило, проводиться безпосередньо адміністрацією виправних і виховних установ, починається під час перебування засудженого у відділенні карантину, діагностики та розподілу перед направленням до відділення соціально-психологічної служби. За підсумками вивчення його особистості є можливість прогнозувати не тільки варіанти очікуваної поведінки у подальшому, а обирати оптимальні засоби контролю з боку персоналу установи для забезпечення належного рівня безпеки, координувати спільні зусилля співробітників різних служб установи для більш ефективного виховного впливу.

Критеріями такої класифікації можуть бути: характер учиненого злочину, криміногенна зараженість особистості, тобто глибина і стійкість її антисуспільної спрямованості, рівень суспільної небезпеки, сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності, ставлення до умов відбування покарання, наявність або відсутність лідерських якостей, вік, освіта, соціальне положення, риси характеру, професія і трудовий досвід, рід занять до засудження, стан здоров'я і сімейний стан, медичні показники тощо.

Якщо виховний процес в установах виконання покарання розглядати як постійне проходження засудженим певних етапів виправлення, то слід якимось чином визначити ці етапи, щоб зафіксувати на кожному з них досягнення щодо кожного засудженого. Саме це і передбачає кримінально-виконавче законодавство (статті 100, 101 КВК України). Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, твердо стали на шлях виправлення і довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставлен-

ням до праці, навчання, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з визначених груп має вагоме практичне значення і пов'язане зі зміною умов тримання при відбуванні покарання: від покращання їх у межах однієї колонії або переведення до установи з менш суворими умовами утримання, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81, 107 КК України).

Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях виправлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені правила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче законодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні порушники режиму (статті 101, 133 КВК). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки - умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися: таких осіб переводять до дисциплінарного ізолятора, приміщення камерного типу, у карцер, одиночну камеру.

Вторинна (психологічна) класифікація засуджених до позбавлення волі може здійснюватися і за такими критеріями, як ступінь педагогічної занедбаності засуджених та їхньої моральної деформації, і таким чином розрізняти осіб з неукоріненими антисуспільними поглядами і звичками, із сформованою антисуспільною установкою і з особливо стійкою антисуспільною установкою. Така класифікація у більшості випадків законом не регулюється, тож залишається широке поле для творчих пошуків з боку працівників установ виконання покарання і наукових працівників.

У спеціальній літературі пропонується виділяти засуджених за спрямованістю особистості як системою потреб, потягів, переконань, ідеалів, інтересів, прихильностей, світогляду, які визначають вибірковість ставлення індивіда до оточуючого світу, його життєві плани, перспективи діяльності і на цій підставі диференціювати їх на осіб зі стійкою позитивною, стійкою негативною, пристосовницькою та нестійкою, або суперечливою спрямованістю особистості. Вважається, що знання цієї класифікації дозволить забезпечити правильність вибору стратегії і тактики індивідуального впливу на особистість, прогнозувати її поведінку як у період відбування покарання, так і після звільнення з установ виконання покарання.

Відповідно до практичних цілей класифікації можлива диференціація засуджених і за іншими критеріями. Так, у педагогічних цілях можна розподіляти засуджених залежно від строку покарання, їхнього ставлення до праці, навчання як до засудження, так і в період від- 168

бування покарання, ставлення до вчиненого злочину, до призначеного покарання і т. д. З урахуванням вікових особливостей можна також виокремлювати засуджених молодого віку (18-25 років), середнього та старшого (понад 60 років).

Необхідність організації виховної роботи серед засуджених молодого віку пояснюється тим, що це вік найактивнішого періоду соціалізації особистості, період, коли відбувається формування основних рис характеру особи. Крім того, останнім часом, як свідчить наукова статистика, помітно збільшилася кількість засуджених віком від 18 до 25-30 років (становить 60, а в деяких УВП - до 70 % від загальної кількості всіх засуджених). І це, звісно, слід враховувати у виховній роботі. Тому в деяких установах виконання покарання засуджених молодого віку об'єднують в окремі відділення соціально- психологічної служби, виробничі бригади і ланки. Практика знає випадки, коли створювалися цілі молодіжні колонії.

На прикладі розглянемо таку класифікаційну ознаку, як спрямованість учиненого злочину. Кожна людина неповторно індивідуальна. Водночас між людьми багато спільного, надто коли вони ведуть подібний спосіб життя і займаються однією й тією ж діяльністю. Проблема класифікації осіб, які вчинили окремі злочини, є досить актуальною ще й через те, що вона пов'язана із завданням індивідуального кримінологічного прогнозування, у свою чергу це потребує всебічного урахування особливостей правопорушників, передусім тих, хто безпосередньо вчинив злочин. Вважають, наприклад, якщо людина вкрала один раз, то від неї можна очікувати нової крадіжки. Таке побоювання небезпідставне: як свідчать кримінологічні дослідження рецидиву, однорідні злочини повторюються з умовною ймовірністю в 60 %. Але водночас випадкові і ситуативні правопорушення, звичайно, не відтворюють спрямованості особи. Проте саме в спрямованості вчиненого злочину виявляються, передусім, негативні якості особи засудженого, що й визначає зміст впливу на нього в період відбування покарання. За цією ознакою можна вирізнити категорії засуджених:

1.  за насильницькі (агресивні) злочини: вбивці, ґвалтівники, хулігани тощо; їх об'єднує те, що вчинення злочину відбувається шляхом насильства над особою, вони посягають на життя, здоров'я, честь і гідність людини;
2.  за корисливі злочини: крадії, хабарники, спекулянти, продавці наркотиків тощо;

1.  за корисливо-насильницькі злочини: бандити, грабіжники, рекетири, розбійники;
2.  за правопорушення, в яких виявляється правовий нігілізм, анархічне ставлення до державних правових заборон і наказів, нехтування своїми загальногромадянськими та правовими (професійними) обов'язками. Це досить неоднорідна група злочинців, вона охоплює посадових осіб, засуджених за некорисливі правопорушення, усі ненасильницькі замахи на порядок управління і громадський порядок, господарські злочини тощо.

Наукові дослідження показують, що названі групи засуджених до позбавлення волі відрізняються одна від одної за поведінкою як до вчинення ними злочину, так і в період відбування покарання, отже, кожна з цих груп потребує особливого педагогічного підходу. Найбільш негативну характеристику, як свідчать працівники УВП, мають засуджені за насильницькі і корисливо-насильницькі злочини. Через те така класифікація засуджених має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, допомагає акцентувати увагу на вивченні певних якостей кожної групи, застосовувати індивідуальні і групові заходи виховного впливу.

На жаль, зазначені групи засуджених в установах виконання покарання не тримаються окремо, але необхідність такої диференціації - один із шляхів підвищення ефективності виконання призначеного покарання за допомогою цільових програм виховного впливу для конкретної групи засуджених.

Особа засудженого протягом усього періоду відбування покарання вивчається постійно: для виявлення як негативних якостей, що потребують корекції, так і позитивних, які слід закріпляти і використовувати у подальшій виховній роботі.

Проблема класифікації засуджених до позбавлення волі ні в науковому, ні в практичному відношенні не є повністю завершеною і, як свідчить практика, потребує свого подальшого удосконалення відповідно до вимог кримінально-виконавчого права і реалій нинішнього часу. Слід зазначити, що Державний департамент України з питань виконання покарань розробив і впроваджує в практичну діяльність установ виконання покарання Методичні рекомендації щодо класифікації засуджених, їх урахування при формуванні відділень соціально-психологічної служби та організації індивідуально- профілактичної роботи з різними категоріями засуджених, складання індивідуальних виховних програм, визначення форм і методів такої роботи.