Характерною рисою відповідальності за порушення зобов’язань зперевезення вантажу є її обмежений характер. Увипадку порушення сторонами своїх зобов’язань, за яке не передбачена відповідальність ні угодою сторін, ні транспортним законодавством, ні главою 64 ЦК, пропонуємо внести в ЦК та в новий САТ норми про повну відповідальність сторін за договорами перевезення вантажів.

Такі поняття, як стихійне лихо, явища стихійного характеру та стихійного порядку відрізняються своїми змістовими відтінками, однак мають на увазі завжди шкідливі, згубні наслідки, оскільки такі події у всіх випадках наводяться як непереборні перешкоди до виконання зобов’язань з перевезення. Отже, при юридичній кваліфікації та правових висновках названі поняття мають бути визнані однозначними та повністю тотожними.

Поняття непереборної сили як підстави звільнення від відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом може включати в себе ряд обставин: а) певні явища стихійного характеру, стихійне лихо; б) явища, прирівнювані за своїми наслідками до стихійних.

Строки розшуку вантажів, зазначені в ЦК і в САТ, завищені. З об’єктивних причин їх потрібно зменшити удвічі.

Положення САТ, що визначають випадки звільнення від відповідальності автоперевізників, повністю відповідають нормам, що містяться в ст. 924 ЦК, ст. 69 Закону “Про автомобільний транспорт”, ст. 13 Закону “Про транспорт”. Відмінність полягає лише в тому, що САТ передбачає перелік конкретних обставин, але перелік є неповним, а  носить приблизний та відносний характер.

ГК України передбачає, а САТ визначає на відміну від ЦК, Законів “Про автомобільний транспорт” та “Про транспорт”, випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. Томуварто вважати, що норми САТ та ГК України, що створюють колізію, втратили своє значення і застосовуватися не повинні.

Обставини, зазначені в ст. 134 САТ, не виключають вину автоперевізника за незбереження вантажу, а, навпаки, допускають випадки, коли автоперевізник безпідставно звільняється від відповідальності, тому норму ст. 134 САТ, на наш погляд, сьогодні застосовувати не доцільно.

Доцільно встановити в новому САТ, ст. 68 Закону України “Про автомобільний транспорт”  та в ч. 3 ст. 314 ГК України норму, в силу якої автоперевізник відповідає за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а у випадку, якщо автоперевізник доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну його вартість, - в розмірі дійсної вартості.

Можливість зменшення відповідальності перевізника за нестачу, втрату, псування і пошкодження вантажу через те, що вантажовідправник (вантажоодержувач) умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків,має вирішуватись позитивно при автомобільних перевезеннях вантажу.

Відповідальність за прострочення доставки вантажу передбачена в декількох нормативно-правових актах, але ЦК України, ГК України, Закон України “Про автомобільний транспорт”, САТ містять різні суперечливі норми щодо цього питання. Законодавець в ЦК України у порівнянні з ЦК УРСР  змінив норму, що регулює відповідальність за прострочення: якщо раніше відповідальність перевізника виявлялась у сплаті штрафу, то зараз ЦК України не заперечує й іншого прояву відповідальності перевізника, причому визначатися вона може і в договорі, тому говорити про обмежену відповідальність у цьому випадку неможна.

У випадку, коли прострочення доставки вантажу призводить до його незбереження, збитки мають бути віднесені на автоперевізника лише тоді, коли буде встановлений причинний зв’язок між допущеним простроченням у доставці та псуванням вантажу. Якщо псування сталося через причини, що залежали лише від вантажовідправника, і пов’язане з будь-якими допущеними ним порушеннями, відповідальність має бути покладена на вантажовідправника, незважаючи на прострочення у доставці вантажу.

Якщо споживачем послуг перевезення виступає фізична особа (не підприємець), то можливо застосовувати до відносин, що виникають за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом, норми законодавства про захист прав споживачів.

При укладанні договору перевезення вантажу сторони мають чітко встановити зміст нормативного простою та відповідальність за нього.

Пропонуємо таке визначення поняття “нормативний простій”: це час, який затрачується автоперевізником і складається з часу, протягом якого автотранспорт, що наданий для перевезення вантажу, знаходиться поза рухом у зв’язку зочікуванням виконання вантажно-розвантажувальних операцій, безпосереднім здійсненням вантажно-розвантажувальних робітта оформленням перевізних документів. 

Застосування до вантажоодержувача відповідальності можливе лише за умови, що він у будь-якій формі виразив свій намір скористатися своїм правом на прийняття від перевізника доставленого на його адресу вантажу